Наявність отруйних речовин в ґрунті та сипучих матеріалах визначають в такій послідовності: виймають з приладу насос, підготовляють необхідну, індикаторну трубку і вставляють її в гніздо насосу. Накручують насадку і надягають на лійку захисний ковпачок. Беруть лопаткою пробу верхнього шару фунту (снігу) або сипучого матеріалу в найбільш зараженому місці і засипають його у лійку насадки доверху. Потім лійку накривають протидимним фільтром і закріплюють притискним кільцем. Через трубку прокачують повітря, роблячи 120 помпувань. Відкинувши притискне кільце, викинувши пробу і протидимний фільтр, відкручують насадку, виймають із насосу індикаторну трубку і визначають наявність отруйної речовини.
Для визначення нестійких отруйних речовин необхідно використовувати індикаторні трубки з трьома зеленими кільцями.
Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР (крім реактивів, які замерзають) можна зберігати в неопалюваних приміщеннях або на розвідувальних машинах.
Реактиви зберігають в приміщенні, яке опалюється при температурі. не вище 200С.
Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки НПХР
НПХР призначений для визначення в повітрі пари отруйних речовин, а також для орієнтовного встановлення наявності ОР на місцевості та різних предметах. Цим приладом оснащуються хімічні розвідувальні машини.
Універсальний газосигналізатор УГ‑2
Універсальний газосигналізатор призначений для визначення в повітрі сильнодіючих отруйних речовин (СДОР): хлору, аміаку, сірководню, сірчаного ангідриду, окису вуглецю, окисів азоту, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, ацетилену, етилового ефіру, бензину, вуглеводнів нафти (гасу, уайт-спіриту та ін.). Принцип його роботи базується на просмоктуванні повітряно-забірним пристроєм зараженого повітря через індикаторну трубку. Якщо в повітрі є отруйні речовини, то наповнювач індикаторної трубки змінює колір. Вимірявши довжину забарвленого стовпчика наповнювача на шкалі, яка відградуйована в міліграмах на літр (мг/л), визначають концентрацію аналізованої СДОР в повітрі.
РІНР мають різний зміст, але організовуються і проводяться, як правило, одночасно, як єдиний комплекс. При цьому обов'язково враховується, що кожному виду стихійних лих властиві свої специфічні особливості, з яких випливають певні вимоги до складу сил, що залучаються, їх технічного оснащення і способів дій.
Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. При проведенні РіНР великого значення має дотримання певних умов. Такими умовами є: своєчасне створення угруповань, сил, що залучаються для проведення РіНР, своєчасне ведення розвідки, швидкий рух і введення сил у осередок ураження, безперервне проведення РіНР до їх повного завершення, тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР, і всебічне забезпечення їх діяльності.
Для проведення рятувальних робіт залучаються невоєнізовані формування – ЦО, військові частини і підрозділи, медорганізації тощо. Проводити рятувальні роботи на об'єкті залучаються невоєнізовані формування.
На території об’єкта існує можливість виникнення аварії на території холодильного цеху з витоком СДОР таких як аміак та фреон.
На території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка на випадок виникнення аварії з витоком аміаку або фреону досить чітко розроблений план проведення рятувальних робіт персоналу та населення, яке знаходиться поблизу об’єкта. На об`єкті для хімічної розвідки використовуються такі прилади: військовий прилад хімічної розвідки, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки.
Список використаної літератури
1. Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. – М.: Высш. шк., 1986.
2. Безопасность жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
3. Безпека життєдіяльності. Підручник/ За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
4. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
5. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. – Л., 2000. – 186 с.
6. Максимов М.Т. Защита от сильнодействующих ядовитых веществ. – М.: Энергоиздат, 1983.
7. Пістун І.П. та інші. Безпека життєдіяльності. – Львів, 1995.
8. Шоботов В.М. Защита населения в чрезвычайных ситуациях. – ПГТУ, 2000.
9. Шоботов В.М. Действие производственного персонала и населения в чрезвычайных ситуациях. – ПГТУ, 1999.
10. Шоботов В.М. Оценка обстановки при чрезвычайных ситуаціях. – ПГТУ, 1999.
11. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 439 с.