Досить гостро критикували класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соцїалісти-утопістк.
Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу: поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацював-цій діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєр-баха; застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства; визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.
Спочатку Маркс поділяв основні ідеї філософії Гегеля і примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітницького гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха "Сутність християнства" остаточно сприяло вибору на користь матеріалізму. Робота у редакції "Рейнської газети" примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії" Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні соціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчуження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка сваволя, а людина зводиться до стану худоби.
На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження за деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчуження як наслідок певних історичних та економічних умов і суспільних відносин, в яких живе та діє людина.
Особисті спостереження і вивчення політекономії, зокрема книги Дж. Мілля "Основи політичної економії", дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.
Праця створює всі багатства суспільства. Взявши цей реальний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб. З іншого боку, праця - це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може приносити як задоволення, так І страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності суспільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність суспільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку людини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона перетворюється ма засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчужується від її результатів, вони перетворюються па самостійну систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому,
Пов'язавши відчуження з особливим характером праці, Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність І потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.
Аналіз відчуженої праці став однією з істотних передумов розробки Марксом матеріалістичного розуміння історії, наблизив його до розкриття таємниці класичного капіталістичного способу виробництва, дав можливість визначити місце матеріального виробництва у системі суспільного виробництва, виявити залежність суспільної свідомості від суспільного буття, розкрити сутність приватної власності та історичний характер, її, дати нове розуміння проблеми суспільного розвитку як руху від відчуження до свободи.
Досліджуючи відчуження продукту праці І процесу праці, родового життя людини та відчуження її від Іншої людини, Маркс показав, що причину відчуження слід шукати в історично означених відносинах власності у суспільстві. На підставі аналізу класичного капіталістичного способу виробництва Маркс дійшов висновку, що за умов абсолютного панування приватної власності людина втрачає власну унікальність, перетворюючись на функцію виробництва, на часткову людину1 (Тєіітепзспеп). Маркс звертає увагу на той факт, що вироблена споживна вартість, включена до сфери обміну, відразу ж перетворюється на мінову вартість. Нова вартість трансформує конкретну пращо в абстрактну, породжуючи товарний фетишизм. Потрапивши в залежність від світу речей, людина марно намагається повернути свою самостійність. Однак товарний фетишизм - це лише перше коло земного пекла, це лише засада для відчуження, яке закріплюється товарно-грошовими відносинами.
Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей завершується. Відносини між людьми перетворюються на безликий функціональний зв'язок. Це відношення між двома абстракціями, двома живими машинами, які прислуговують одна одній, підтверджує відомий американський філософ Е. Фромм: "Роботодавець використовує робітника, що працює за наймом; торговець - своїх покупців. Кожен є предметом споживання для когось" 3.
За умов повної персоніфікації суспільних відносин, коли людина зводиться до рівня суспільної функції, суспільне виробництво виступає "виробництвом її небуття, її влада над предметом виявляється владою предмета над нею, а сама вона, володар свого витвору, виявляється рабом цього витвору" .
Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує відчуження, пов'язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема може бути вирішеною лише на третьому "поверсі" комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гуманізмові, бо "він є справжнім вирішенням суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнім вирішенням суперечності між існуванням та сутністю, між уречевлюванням і - самостверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом.
Розуміючи історію як самотворення людини, Маркс вважав, що з комунізмом вона тільки починається, продовжується вона в суспільстві гуманізму, де домінують не виробничі, а справжні людські відносинн, де Ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. Комунізм Маркс розглядає не як мету, а як спосіб, засіб ліквідації тотального відчуження і повернення людини до самої себе. На місце абстрактної людини Фейер-баха Маркс ставить стосунки робітника і капіталіста, які за умов фетишизації товару, грошей та капіталу функціонують як уособлена праця і як втілений капітал. Цей хибний світ, де люди Існують немовби функції, де речі панують над творцем, де персоніфікація суспільних відносин означає деперсоніфікацію, дегуманізацію людей, Маркс згодом докладно проаналізує в "Капіталі" і підготовчих до нього рукописах.
Образи, що народилися в "Економічно-філософських рукописах",- набудуть у "Капіталі" ще більш яскравих та вражаючих обрисів. Найвищою цінністю суспільства Маркс проголошує людину. Знищення приватної власності він вважає засобом реалізації цього ідеалу. Подальший розвиток людства доведе, однак, що скасування приватної власності як умов експлуатації^ необхідне, але ще недостатнє для привласнення людьми своєї людяності.
У серпні 1844 р. в Парижі відбулася зустріч Маркса І Енгельса, яка заклала основи їх майже 40-річного співробітництва. Єдність поглядів Маркса та Енгельса знайшла своє відбиття у спільних роботах, в яких з позиції матеріалістичного розуміння історії, на основі аналізу класичного способу виробництва зображено "справжніх індивідів у їх дійсній відчуженості". Маркс і Енгельс дійшли висновку, що .приватна власність у своєму розвитку неодмінно призводить до власного скасування, але робить це вона не прямо, а опосередковано, народжуючи пролетаріат як зубожіння, що усвідомлює свою нелюдськість, а тому скасовуючи себе. "Пролетаріат виконує вирок, який приватна власність, породжуючи пролетаріат, виносить собі самій, так само, як він виконує вирок, що його наймана праця_виносить самій собі, створюючи чуже багатство і власні злидні. Здобувши перемогу, пролетаріат аж ніяк не стає абсолютною стороною суспільства, бо він здобуває перемогу, тільки скасовуючи самого себе і свою протилежність. З перемогою пролетаріату зникає як сам пролетаріат, так і протилежність, що його зумовлює,- приватна власність".
Наведене положення свідчить про помилку тих, хто звинувачує Маркса у висуненні тези щодо пролетарського месіанства. Релігії розіп'ятого Бога Маркс, мовляв, протиставляє доктрину розіп'ятої богоподібкої людини, приведеної капіталізмом на Голгофу крайньої бідності, приниження і презирства. Пролетаріат, немов Спаситель, повинен звільнити людство і самого себе від експлуатації, та відчуження9. Однак при-цьому забувають, що Маркс дав об'єктивну оцінку пролетаріатові. Вже тоді, вступаючи в полеміку зі своїми опонентами, він проголошував: "Якщо соціалістичні письменники визнають за пролетаріатом цю всесвітньо-історичну роль, то ні в якому разі ие через те, що вони, як запевняє нас критична критика (підкреслено нами.- /. К..), вважають пролетарів богами. Скоріше навпаки"10, якщо враховувати, що "у пролетаріаті людина втратила саму себе"'1.