Звідси стається так, що військову роту веде той, хто повинен сидіти в оркестрі. "Не смотри, что вышше и нижше, что виднее и не знатнее, богатее и убогшее, но смотри тое, что тебе сродное. Раз уже сказано, что без сродности все ничто" [44, с. 421]; "С природою жить и с богом быть есть то же; жизнь и дьло есть то же" [44, с. 421].
Людині приносить насолоду "самая ловля и труд, нежели поставленный на стол жареный заец. На искусной живописи картину смотреть всякому мило, но в пиктурь один тот охотник, кто любит день и ночь погружать мысли своя в мысли ея, примьчая пропорцию, написывая и подражая натуре... " [44, с. 430].
Природа та сродність це вроджена божа благодать та таємний його закон, що керує всім: "знать то, что есть подобіе в душе и в том деле, к которому она стремится, каковое равенство между другом и другом, а сходство между пищею и желудком". Царствіе божіе и правда его внутрь тварей есть. Никого он не обижает, вливая закон сродностей. Один к одному, другій к другому, сотый к сотому, хотя к подлому званію или ремеслу, но не к безчесному, а для его забавному и полезному, если устремляется с богом, щаслив" [44, с. 433]. З Богом легко нести незгоди, а заборонивши людині займатись "сродною" працею - значить позбавити її існування. Це смерть для неї не лише тілесна, а важливіше - душевна.
Сковорода підносить значення праці як першооснови суспільного буття, як передумови людського щастя. Він наголошує, що прагнення до творчої праці закладено в самій природі людини, яка стає щасливою, задоволеною тільки тоді, коли робота відповідає природним нахилам, здібностям людини, тобто є "сродною".
І навпаки - "несродна" праця є мукою, "если кто, смешав рабскую и господственну натуру в одно тождество, вместо прозорливои или божественнои избирает себе путеводительницею скотскую и слепую натуру, сіе есть родное нечестіе, неведьніе в боге, непознаніе пути мирного, шествіе путем нещастія, ведущим в царство тмы, в жилище духов безпокойных".
Свою теорію "сродності" автор обґрунтовує використанням "Басни о котах", де йдеться про двох котів, один з яких займаючись ловлею мишей, що йому природно, був щасливий, а коли почав рибалити, був неспокійний, бо боявся води, втратив сон. Навіть пристойний прибуток його не заспокоював. Автор наголошує, що порушується закон "сродності", і звідси виводиться мораль: "Сіе не-щастіе постигает всьх охотников не к званію, но к доходам" [44, с. 430].
В філософських творах, таких як: "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира", "Икона Алківіадская" та цілий ряд інших, філософ виводить ознаки деяких сродностей. Не можна, щоб натура потрібне зробила важким. Тому не корисно й важко літати черепасі, але не соколу. "Всякая тайна имьет свою обличительную тьнь. Трудно распознать между дружеским и ласкательним сердцем, но наружная тень, будто изьснительное штекло, и самые сердечные закоулки ставит в виду острым блюстителям" [44, с. 434]. Григорій зазначає, що коли хлопчик зробив для іграшки ярем та накладає її собачкам чи котам, чи не є це тінь хліборобської душі, чи не поклик до землеробства. Якщо припоя-сує саблю, чи не потяг до військової справи. Коли трирічна дитина сама переймає божественні пісні, любить заглядати до Біблії, чи не є це таємнича іскра природи, що кличе її до служіння Богу."Невидимая его сила в нас и божество, безпритворними сими твореніями разумеваемая, ясно изображается... Бог вездь есть, и щастіе во всяком состоянии, если с богом в оное входим" [44, с. 434]. Потрібно лише пізнати себе, до чого хто народжений. Краще бути справжнім котом, ніж з ослячою природою левом. Адже природа більше прикладає "хитрости, вылепливая фигуру мурашкину, нежели слонову, и дивнейшій царствія божія промысел можно видеть: в пчелиных роях, нежели в овечьих и воловых стадах.
Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различныя сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сія: "Неравное всем равество" [44, с. 435].
Автор стверджує: "Долго сам учись, если хочешь учить других. Во всьех науках и художествах плодом есть правильная практика. А ты, проповедуя слово истины божія, утверждая оное непороч-наго жития чудесам.
Нельзя построить словом, если тое же самое розорять делом. Сіе значит давать правила для корабельнаго строения, а делать телегу" [44, с. 440].
Істинна насолода життя в одній істині, яка одна веселить володіюче тілом серце наше. І не помилився мудрець, що в основі розрізнення між вченим і невченим побачив межу мертвого та вічного. Автор наголошує, що життя є тоді, коли наша думка, що любить істину, любить вишукувати стежинки її, і зустрівши око її, святкує перемогу та веселиться цим "незаходимым свътом. Сей свът услаждает и старость Соломонову; а он состареваясь, каждый день вкушает от ядомых всьми, но не истощаемых сладостей, согревающих и питающих сердечныя мысли, как весеннее солнце каждую тварь. И как правильная цыркуляция крови в звьрях, а в травах соков раждает благосостояние тьлу их, так истинныя мысли озаряют благодушіем сердце" [44, с. 7].
Самобутнім, індивідуальним носієм, добувачем авторської істини є моральна особистість, яка не просто є виявом авторської ідеї, а в силу моралізаторства, повчальності та дидактичності є зручною виховною формою. І все це знайшло вияв у притчі.
Сковорода створює модель у відповідності з концепцією буття, яку ж сам і представляє. Герої притчі - це особистість з набором якостей, прибічником яких є автор. Тому створена модель образу -персонажу - "це експериментальний полігон", на якому проходить зіткнення різних позицій - моральних, світо-глядних, філософських" [68, с. 14].
Мислитель, займаючись вчителюванням, поєднав свої педагогічні погляди з ученням про самопізнання та "сродну" працю, що і стало основною темою притчі "Благодарний Еродій".
В основі педагогічних поглядів є діяльність, яка витікає з природного покликання, із природної спорідненості людини і спрямована на користь усього суспільства. Застосовував письменник на практиці свою теорію "сродності" все своє життя (навчаючи дітей і молодь), постійно вдосконалюючи та пропагуючи її. Вона ж, у свою чергу, випливала з його вчення про самопізнання, про переконання в тому, що природа людини добра, що вона містить великі можливості, тільки потрібно вміти їх виявити, допомогти розкритись. Він називає школу "садом" або "вертоградом", а звідси бажання вчителя є - не ламати природу дитини, а сприяти розвиткові нахилів, здібностей.
У притчі, яка присвячена саме проблемам виховання молоді, Сковорода говорить, що того, хто народжений для добра, легко навчити, адже "От природы, яко от матери, легесенько спьет наука собою. Сія есть всенародная и истинная учительница и единая..." [44, с. 104]. Сокола можна навчити літати, але не черепаху. Орла можна навчити дивитись на сонце, але не сову. Оленя легко відправити в гори та примусити пити воду з гірських потоків, але не верблюда чи вепра. "...Всяческая строит премудрыя и блаженныя натура, тогда како не едина она и исцеляет и научает? Всякое дьло спьет, а ещо она путеводствует. Не мьшай только ей, а если можешь, отвращай препятствія і будьто дорогу ей очищай; воистину сама она чисто и удачно совершаит. Клубок сам собою поточиться из горы: отними только ему препятствующій претьїканія камьнь. Не учи его котиться, а только помагай. Яблони не учи родить яблока: уже сама натура ее научила. Огради только ее от свиней, отрьжь волчцы, очисти гусень, отврати устремляющуюся на корень ея урину и протчая. Учитель и врач - ньсть врач и учитель, а только служитель природы, единственныя и истинныя и врачебницы и учительницы. Буде кто чего научитися, к сему подобает ему родится" [44, с. 104]. Це ведуть діалог Еродій (Лелека, який приносить щастя тій оселі, на якій зів'є своє гніздо) та Мавпа - Пишек.
Мавпа не може ніяк зрозуміти, хоче дізнатись як їх, Лелек, виховував батько: "Ах, мой Боже! Как он могл вас воспитать, невьжда сый!" [44, с. 102]. На що Еродій відповідає: "У нас не как у вас, но совсьм иной род воспитания в модь. У вас воспитание зьло драгое. У нас же вельми дешевое. Мы воспитываемся даром. Вы же великою цьною" [44, с. 102].
Еродій пояснює Мавпі, що виховання і бідним потрібне. Що батько "родил и возрастил нам посребренные крыла, ноги попирающие главы зміев, нас, разстерзающій оныя. Се наша и пища, и слава, и забава!" [44, с. 103], що виховання виходить з природи, "вливаюшія в сердце сьмя благія воли, да помалу малу, без припятствий возрасти, самовольно и доброхотно дь лаем все тое, еже свято и угодно есть пред богом и человьки" [44, с. 104], що природа є усьому початок і без неї ніщо не може бути. Що він дякує Богу "во образь его святом, во
отць моем, яко благо от его родитися сподобил мя есть. Вторая же икона божія нам есть мати наша. Сего ради главным ожіим дарованіем одарен чрез родителей моих..." [44, с. 106]. А "благая" природа є "благое" сердце (то же, что и приснотекущій источник, точащий чистыя вьчно струи, знай мысли) сьмя благих дьл" [44, 106]. Отже, "благодарность" - початок і кінець усьому. "Благодарность же есть твердость и здравіе сердца, пріемлющаго все во благо и укрепляющагося. Плоды блаженныя жизни суть радость, веселіе и удовольствіе; корень же их и древо благолиственное есть тишина сердечная, а кореню зерном есть благодарность. Она есть дух чистый, тихий, благодушный, благовонный, весна и ведро светлаго смысла..." [44, с. 107].