НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ
КОНЦЕПЦІЯ САМОПІЗНАННЯ Г. СКОВОРОДИ
ДИПЛОМНА РОБОТА
Зі спеціальності 8.030100
„ФІЛОСОФІЯ”
Студента групи 53,
V курсу денної форми навчання
Науковий керівник:
кандидат філософських наук,
Київ - 2010
зміст
Вступ……………………………………………………………………………. 3
Розділ 1. Особливості осмислення проблеми людини та самопізнання у філософії Нового часу в Україні …………………………………………… 7
Висновки…………………………………………………………………….. 30
Розділ 2. Проблема самопізнання в філософії Сковороди……………… 32
Висновки……………………………………………………………………. 52
Розділ 3. Вчення про "сродну" працю як основу концепції самопізнання в філософії Г.С. Сковороди………………………………………………… 54
Висновки…………………………………………………………………… 72
Висновки………………………………………………………………………. 74
Джерела та література……………………………………………………….. 78
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У різні часи й епохи філософи звертались до проблеми людини, осмислювали її в дусі конкретно-історичних вимог, інтересів і потреб, відповідно до цього творили ідеал людини, який, проте, ніколи до кінця не міг бути у всій адекватності й повноті осягнений та здійснений. У процесі пізнання світу людина завжди прагнула глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світовлаштування та себе саму.
Український філософ, поет-мислитель Г. Сковорода, який уособлює в собі цілісність серця, розуму та вчинку, є зразком таких намагань. Поставивши в центрі своєї філософської системи людину, її реальні потреби й прагнення, він виходив з необхідності озброїти її засобами досягнення щасливого життя, яке має за основу Епікурову вимогу "живи за природою". Цю тезу мислитель вперше в історії української філософії перетворив на вимогу працювати за "сродністю", яка взаємопов'язана з теорією самопізнання і вченням про загальне щастя. У ній він вбачає одну з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації дійсно людського способу життєдіяльності. Г.Сковорода підходить до ідеї перетворення праці з засобу існування в найпершу природну потребу і найвищу насолоду особистості, адже "сродна" праця, тобто праця за природними нахилами, здібностями визначає життя людини і становить його смисл, духовно збагачує особу і дає можливість їй віднайти свій справжній шлях і своє місце в складній системі суспільних взаємозв’язків і відносин, зорієнтуватися в ціннісно-смисловому універсумі культури.
У наш час, коли віками омріяна, багатьма поколіннями виборювана незалежна Українська держава стала історичною реальністю, проблема духовного розвитку та самореалізації особистості набуває особливої актуальності. Процес становлення освіти й виховання має сприяти формуванню творчо розвинутої, духовно багатої особистості, що і єодним з головних завдань нашого суспільства.
Актуальність даної теми обумовлюється необхідністю поглибленого вивчення філософських аспектів концепції самопізнання Г.Сковороди для обґрунтування основоположних принципів і засад становлення та самореалізації творчої особистості в умовах інтенсивного розвитку національного соціокультурного простору.
Ступінь розробленості проблеми. Література, присвячена даній темі, є надзвичайно чисельною і різноманітною в усіх можливих відношеннях та аспектах, охоплює широке коло історичних та філософських проблем.
Розвиток філософської думки кінця ХVІ-ХVІІІ ст. проаналізований та узагальнений в працях В. Нічик [31]; окремі проблеми глибоко розглянуті дослідниками Ю. Вільчинським [41], М. Кашубою [21], В. Литвиновим [28], І. Огородником [33], М.Д.Роговичем [40], Л.В.Ушкаловим [62], З. Хижняк [67], Н. Мозговою [65], Ю. Федівим [65] та ін. Ці автори визначають характерні риси розвитку теоретичного мислення, виявляють закономірності становлення оригінальної філософської думки цього періоду, розглядають питання братського руху, діяльність мислителів Києво-Могилянської академії, дають обґрунтовану оцінку їх творчості, розкривають її ідейний зв’язок з надбаннями західноєвропейської філософії, наголошуючи на створенні вітчизняної філософської традиції.
Специфіку людської діяльності, основи творчої, "сродної" праці у філософії мислителя аналізували Г. Волинка [64], Б. Кульчицький [26], М. Сич та ін.
В сучасній вітчизняній філософії розгорнуто широке дослідження усього спектру філософських проблем сковородознавства, плідні ідеї у вивченні яких обґрунтовують І.Бичко [2], І.Бойченко [4], Г.Волинка [64], Г. Горак [10], В. Микитась [30], М.Попович [38], Є.Причепій [39], В.Табачковський [53] та ін.
Питання впливу “філософії серця” Сковороди на подальший розвиток вітчизняної філософії, в центрі якої знаходиться проблема людського буття у світі, розглядається такими авторами, як С.Вільчинська [6], В. Костенко [24], Д.Слободянюк [47], та інші.
Слід зазначити, що такі розгорнуті, глибокі філософські дослідження вчення Г.Сковороди потребують продовження в контексті реалій сьогоднішнього суспільного життя та розвитку сучасної філософської думки. Антропологічний поворот у сучасній філософії приводить до утвердження ідеї неповторності та багатомірності сутності людини і людського буття, зорієнтовує на творче самовираження, самоствердження особистості у світі.
Такий підхід вимагає по-новому осмислити глибинні традиції української духовної культури, визначальні характеристики яких, зокрема, були закладені і сформовані у вченні Г.Сковороди. Цим обумовлюється необхідність узагальненого, цілісного дослідження філософських аспектів концепції самопізнання, основні завдання якого зосереджені навколо проблеми гармонійності особистісного буття в суспільстві, творчої самореалізації та смисложиттєвих орієнтирів людини.
Об'єктом дослідження є філософське вчення Г.Сковороди.
Предметом дослідження є самопізнання в концепції мислителя.
Мета та завдання дослідження. Метою дипломного дослідження є філософський аналіз концепції самопізнання Г.Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини.
Мета дослідження визначила завдання:
- розкрити особливості осмислення проблеми людини та самопізнання у філософській думці України кінця ХVІ – початку ХVІІІ ст.;
- виявити ідейні засади концепції самопізнання в творах філософа;
- розкрити суть концепції "сродної" праці як основи особистісної самореалізації, світоглядного, смисложиттєвого самовизначення та творчої діяльності людини;
Основним методом дипломної роботи є філософський аналіз історико-філософської спадщини. Окрім цього використано метод діяльнісного підходу до проблем особистості та людського буття, метод єдності історичного та логічного, принципи діалектики.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 84 сторінки, з них 76 сторінки основного тексту. Список використаних джерел налічує 73 найменування та становить 6 сторінок.
Розділ І.
Особливості осмислення проблеми людини та самопізнання у філософії Нового часу в Україні.
Філософи різних часів та народів намагались відповісти на питання: "Що таке людина”. Антична філософія розуміла людину, як природну частину космосу і як найкращий витвір серед створіння. Наприклад, людина для Сократа розглядається тільки як моральна істота. Самопізнання мало для Сократа певний сенс. Пізнати самого себе означало пізнання себе як громадської і моральної істоти, притому не лише як неповторної особи, а як людини взагалі.
В Середні віки, завдяки патристичній філософії, людину розглядали, як створену за Божим образом та внаслідок гріхопадіння - неповноцінну. Середньовічна філософія відкрила "внутрішню людину", якій у космосі немає аналогів і пізнати яку можна лише з допомогою надприродної благодаті. Самопізнання філософія Середніх віків підкорила релігії та поставила першочергову задачу спасіння душі, надала першість волі, а не розуму.
Філософи доби Ренесансу аналізували людину не тільки як вінець творіння, що увібрала у себе властивості світу, але й як вільну, богоподібну істоту, спроможну самостійно розвиватись і формувати своє буття. Людина у ренесансних філософів набула атрибутів самодостатності і самоцінності, життєвої активності і здатності до творчого самовияву. На відміну від середньовічних мислителів, які, говорячи про людину, показували її звичайно в перспективі завдань, визначених Творцем, мислителі Ренесансу трактували людину в перспективі її власних діянь, які сягають небес. [Див.: 31]
В Україні зміна положень середньовічної філософії почалась у XVI ст., що було спричинено переорієнтуванням філософської думки від богопізнання до пізнання людини, визнання її самоцінності. Цьому сприяли певні зовнішні явища (Україна разом із Польщею рухалася в руслі загальноєвропейських процесів) і внутрішня логіка розвитку української філософської думки. Усе це робило визначальним питання людини, її соціального буття, морального світу. Вона вперше була сформульована як певна система принципів, що зумовили її філософське розв'язання. Заслуга в цьому належить передусім представникам «католицької Русі», які, спираючись на здобутки своїх попередників, розвивали ідеї гуманістичного антропоцентризму з його трактуванням людини як найвищої цінності, обґрунтовували стихійне самоутвердження особистості в її земному втіленні. [Див.: 18, c. 35]