Для отримання стандартів НАТО на озброєння і військову техніку, методичних документів, інструкцій, довідників, за підрахунками колишнього Мінпромполітики, потрібно близько 2,0 млн грн. [21, с. 220]
Україна виступила в НАТО з ініціативою створення міжнародного лабораторного комплексу "Інтерстандарт", діяльність якого спрямовується на комплексні дослідження можливості модернізації озброєння і військової техніки країн-членів колишньої Організації Варшавського Договору, певних країн "третього світу" з метою забезпечення її сумісності з озброєнням НАТО.
За попередніми розрахунками, модернізація артилерійського озброєння (застосування снарядів калібру 105-мм і 120-мм) тільки танкового парку Чехії, Польщі та Угорщини (танків Т-54, Т-55, Т-72) дозволить зекономити сотні мільйонів доларів. [14, с. 26]
Проте на даний час співробітництво України з країнами колишньої Організації Варшавського Договору у військово-технічній сфері досить обмежене, відбувається за двосторонніми щорічними планами і практично зводиться до проведення спільних навчань, взаємодії в галузі військової освіти, обміну досвідом у сфері оборонного будівництва.
До основних чинників, що негативно впливають на розвиток військово-технічного співробітництва з Україною, слід віднести: орієнтацію країн ЦСЄ на озброєння та військову техніку натовських стандартів; орієнтацію виробників озброєння і військової техніки країн ЦСЄ на західні технології; недостатнє фінансування оборонних програм.
Найреальнішим є надання Україною послуг в обслуговуванні та ремонті наявних озброєнь і військової техніки радянського виробництва. Є значна потреба в модернізації та ремонті бойових і військово-транспортних літаків, вертольотів, бронетанкової техніки, їхніх агрегатів, вузлів, приладів, спеціального радіолокаційного обладнання. В Україні залишилося близько півсотні ремонтних підприємств міністерства оборони колишнього СРСР, що здатні надавати послуги в обслуговуванні та ремонті більшості типів літаків, вертольотів бронетанкової та інженерної техніки.
Враховуючи стратегічні військово-політичні плани країн ЦСЄ, їхні економічні та технологічні можливості в розробці, виробництві та модернізації озброєння і військової техніки, Україні важко розраховувати на широкомасштабне військово-технічне співробітництво. Головні причини у політичній та економічній переорієнтації цих країн на НАТО і досить обмежені фінансові ресурси. [15, с. 44]
Змістом військово-технічного співробітництва України з країнами ЦСЄ є переважно модернізація озброєнь і військової техніки. У той же час військово-технічне співробітництво з західними країнами означає безпосередню участь у розробці техніки на сучасному високотехнологічному рівні. І від того, наскільки українським виробникам вдасться поглибити співробітництво у цій сфері, значною мірою залежатиме перспектива розвитку української оборонної промисловості.
Щорічно в світі проводиться близько 8 мільйонів одиниць малої і легкої зброї, 12 мільярдів патронів, за статистикою на кожних десять чоловік в світі доводиться один пістолет. Щодня в результаті використання вогнепальної зброї гине 1000 чоловік. (Відповідно до останніх даних, щорічно в світі гине до 500.000 тисяч чоловік.) Сукупний річний військовий бюджет всіх країн за інформацією шведської організації SIPRI, яка займається проблемами виробництва і постачань озброєнь, складає більше 900 мільярдів доларів.
Не дивлячись на спроби міжнародного співтовариства обмежити розповсюдження озброєнь, їх експорт продовжує залишатися найбільш прибутковою сферою для багатьох держав миру.
Цілком природньо, що відбуваються зміни на світовому ринку озброєнь. На цей час Україною здійснена серйозна заявка на цьому чутливому ринку, а аналіз контрактів та пакету замовлень дозволяє стверджувати, що держава закріпила позиції досить вагомого експортера зброї.
Нині Україна вже має певний ступінь політичного впливу у ряді країн, зокрема, в країнах Азії, Африки та Близького Сходу. Розширюється присутність та поглиблюється вплив України на ринку країн Азиатсько-Тихоокеанського регіону, де у поточному році Україною здійснено активний виступ як виробника і постачальника озброєнь. Покращився рівень сприйняття України як надійного партнера у галузі ВТС й на ринках Західної Європи, в тому числі, і в країнах НАТО. Україну запрошено до участі у декількох спільних проектах та тендерах на забезпечення озброєннями країн НАТО. Щоправда, кількість та фінансові параметри збройових контрактів в Західній Європі поки що незначно відбилися на обсягах експорту озброєнь України в цілому. Разом з тим, є тенденція втрачання Україною ринків в Східній Європі, що пов’язується передусім з їх орієнтацією переважно на інтеграцію до Європейських інституцій та з неадекватними маркетинговою політикою, лобіюванням перших осіб держави та інформаційним супроводженням ВТС в регіоні, а також відставанням України у багатьох напрямках щодо розвитку новітніх систем озброєнь від розвинутих країн Заходу. Також втрачено активність роботи на ринку країн Латинської Америки.
Враховуючи, що тенденція відриву між першими чотирма-п’ятьма державами-експортерами озброєнь має розвиток, можна стверджувати, що Україна практично не має шансів увійти до п’ятірки найпотужніших експортерів світу й своїм головним завданням має розглядати утримання позицій на світовому ринку при збільшені обсягів експорту озброєнь та намаганням вчасно реагувати на зміни у попиті країн, що є потенційними замовниками.
Україна в цілому спроможна адекватно відповісти новим викликам на ринку озброєнь, і для цього існують певні ресурсні можливості. Зокрема, інтелектуальний потенціал держави при визначенні пріоритетів у розробках та створенні озброєнь може забезпечити створення конкурентоспроможних зразків ОВТ. Окрім того, результати останніх років збройового бізнесу засвідчили компетентність та досить високий рівень професіоналізму команди, що займається від імені держави торгівлею зброєю, а також готовність системи українського бізнесу оперативно реагувати на замовлення з боку іноземних країн.
Водночас, нині у розвиток озброєнь інвестуються лише незначні кошти, тому національна торгівля зброєю може зазнати серйозного удару, якщо не відбудеться негайного збільшення інвестицій у розробки та створення нових зразків озброєнь.
На сьогодні основними формами співпраці між Україною та більшістю її партнерів з ВТС є:
- прямі постачання кінцевої продукції у вигляді як окремих зразків озброєння, так і комплектуючих до них;
- надання послуг щодо ремонту та модернізації техніки виробництва колишнього СРСР, що стоїть на озброєнні країн-партнерів;
- участь у спільних проектах щодо розробки та виготовлення нових зразків озброєння (на зразок танку ОБТ-2000) трапляється набагато рідше.
Щодо більш тісної кооперації у сфері ОПК, то не можна назвати жодної країни, крім РФ. Враховуючи звуження світового ринку ОВТ, загострення конкуренції та бажання потенційних замовників отримувати сучасні види озброєння й можливостей його самостійного виготовлення, більш тісна кооперація саме у виробництві ОВТ може стати основною стратегією щодо подальшої присутності України на світовому збройному ринку. Натомість черезмірна залежність українського ОПК від ОПК РФ може негативно вплинути на імідж України, як самостійного гравця на ринку і значно зменшити можливості розвитку експорту ОВТ з України у перспективі.
1. Закон України «Про державне оборонне замовлення» Відомості Верховної Ради N 464-XIV, 03.03.1999 (зі змінами від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 17, ст.111
2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Агентства з питань оборонно-промислового комплексу» від 27 серпня 2008 р. № 793
3. Наказ МАПУ «Щодо виконання заходів Державної цільовоїпрограми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2013 року» від22.09.2008 N 603 //www.uapravo.net
4. Наказ Президента «Про хід реалізації Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року» N 721/2007 від 20.08.2007 // lawua.info/jurdata/
5. Положення «Про Державну комісію з питань оборонно-промислового комплексу України» від 2 грудня 2005 року № 1691/2005
6. Артеменко Л.П. Забезпечення воєнно-економічної держави: методичні аспекти: [Роль воєнно-економічної безпеки в загальній системі національної безпеки держави та зв'зок з різними її сферами, принципи та чинники, які впливають на рівень воєнно-економічної безпеки] // Економіка та держава. - 2006. - № 6. - С.59-62.
7. Артеменко Л.П. Моделі управління діяльністю Збройних Сил України в забезпеченні воєнно-економічної держави: [Визначені фактори, що найбільше впливають на забезпечення рівня воєнно-економічної безпеки] // Економіка та держава. - 2007. - № 5. - С.22-26.
8. Артюшин Л.М. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави: Моногр. / Л.М.Артюшин, Г.Ф.Ко-стенко. – Х.: Вид-во Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 176 с