У найближчі роки Збройні сили України матимуть озброєння і військову техніку, що залишились після розпаду СРСР. Україна має понад дві тисячі військових літаків і бойових вертольотів, на її території розташовано чимало зенітно-ракетних ко-мплексів, є системи розвідки, виявлення та попередження про ракетний напад. На озброєнні Сухопутних військ перебуває значна кількість сучасних танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, артиле-рійської зброї тощо. Проте треба відзна- чити, що значна частина цих озброєнь уже найближчим часом вимагатиме модернізації або заміни. На думку експертів, через 5-10 років багато зразків зброї та військової техніки, якими оснащені зараз Збройні Сили, стануть непридатними для використання.[22, c. 3]
З наведеного аналізу можна зробити висновок, що в даний час і на найближчу перспективу забезпечення належного рівня боєздатності Збройних Сил досягатиметься в основному шляхом модернізації озброєнь і військової техніки, їх “реставрації” з одночасним підвищенням бойових і експлуатаційних характеристик, продовженням гарантійних термінів експлуатації, проведенням поточного і капітального ремонту.
Незважаючи на свою значущість і актуальність, проблема виробництва основних видів сучасних озброєнь може вирішуватись тільки після досягнення економічної стабілізації. Однак уже зараз за певних умов може бути організовано за замкнутим циклом виробництво радіолокаційних систем, переносних зенітних ракетних комплексів, протитанкових ракетних комплексів, керованих ракет типу “повітря-повітря” і “повітря-земля”, газотурбінних двигунів для суден, бронетанкової та інженерної техніки, стрілецької зброї тощо. А тому вже найближчим часом потрібно сконцентрувати наявні можливості для організації та розгортання виробництва найбільш перспективних з них.
Організація модернізації озброєнь і військової техніки вимагає значно менших коштів, матеріальних ресурсів, часу. Світовий досвід показує, що шляхом поетапної модернізації тактико-технічні характеристики систем зброї можна довести до сучасного рівня, а фінансові витрати зменшити (порівняно з розробкою нової системи) у декілька разів. Модернізація у багатьох країнах розглядається як один із основних шляхів забезпечення обороноздатності їхніх армій. Так, наприклад, своїм першочерговим завданням країни ЦСЄ вважають організацію та проведення модернізації застарілих радянських літаків і танків, які залишились у них після розпаду Варшавського Договору. Модернізація передбачає підвищення їхніх бойових характеристик, надійності, безпеки експлуатації, зменшення витрат на обслуговування тощо. Для цього заплановано замінити на літаках застарілі системи управління польотом, системи озброєння, навігаційні системи, радіолокаційні засоби радіоелектронної боротьби на більш досконалі. На танках передбачено встановити сучасні системи озброєння, більш досконалі системи керування вогнем, зв’язку, захисту екіпажу тощо.[18, с. 206]
У стратегії формування структури оборонної промисловості має бути передбачено досягнення трьох основних цілей:
удосконалення існуючих зразків озброєнь і військової техніки та ліквідація старих, які непридатні для подальшої експлуатації;
збереження та розвиток виробництва тих видів озброєння і військової техніки, що відповідають світовому рівню та користуються попитом на ринку зброї;
усунення відставання у тих основних галузях військової техніки, в яких Україна істотно поступається іншим країнам і які мають важливе значення для забезпечення обороноздатності країни.[36, c. 207]
Удосконалення озброєнь і військової техніки має здійснюватись на основі використання науково-технічних досягнень і сучасних технологій, своєчасного проведення науково-технічних розробок, фундаментальних і пошукових досліджень.
В умовах різкого зменшення асигнувань на розвиток та удосконалення озброєнь і військової техніки накладаються жорсткі обмеження на можливості вирішення цих завдань. Тому дуже важливим є пошук нетрадиційних підходів до визначення джерел фінансування. Доцільно створити державний фонд сприяння реформуванню оборонної галузі, кошти якого в основному формуватимуться за рахунок приватизації об’єктів ОПК, експорту продукції військового призначення, надання послуг іншим країнам у військово-технічній сфері, розпродажу військового майна та техніки, які вивільняються у результаті реформування. Експортний потенціал ОПК залишається одним з основних засобів виживання цієї структури. В цьому зв’язку особлива підтримка має надаватись державою тим науково-технічним розробкам і технологіям, які спрямовано на створення конкурентоспроможної на світовому ринку військової продукції, збільшення її експорту.
ОПК має значний науково-виробничий потенціал для нарощування експортних поставок у таких галузях, як літакобудування, суднобудування, ракетно-космічна, бронетанкова та інженерна техніка, радіолокаційне озброєння тощо. Однак реалізація цього експортного потенціалу значною мірою гальмується відсутністю ефективного механізму управління у сфері військово-технічного співробітництва України з зарубіжними країнами та відповідного нормативно-правового забезпечення. Значну увагу потрібно приділити створенню як на державному рівні, так і на рівні підприємств і наукових організацій ефективної інфраструктури військово-технічного співробітництва, яка включала б інформаційно-рекламні мережі, канали товарозбуту, сервісні мережі обслуговування, спрощувала б саму процедуру налагодження і реалізації військово-технічного співробітництва.
На нашу думку, cвоєчасне формування пріоритетів та параметрів розвитку озброєнь Збройних Сил України має безпосереднє відношення до майбутніх можливостей України на ринку озброєнь. [15, с. 42]
Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію.
Іншими перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу.
За останні роки Україна розширила спектр експортованих товарів військового призначення. Об’єктивною тенденцією стало поступове збільшення у структурі експорту таких товарів частки продукції, виробленої підприємствами ОПК України, при зменшенні експорту надлишкового озброєння та військової техніки.
Разом з тим на стан військово-технічного співробітництва негативно впливає повільне реформування оборонно-промислового комплексу України, який за умов руйнування традиційної науково-технічної та виробничої кооперації, недостатньо ефективного державного регулювання опинився у кризовому стані.
Знизилися обсяги оборонних наукових досліджень та виготовлення військової наукоємної продукції, значно зменшилися загальні обсяги виробництва, деякі виробничі об’єднання припинили своє існування. Частка виробництва на виконання державного оборонного замовлення останні декілька років не перевищує п’яти відсотків від загального обсягу продукції підприємств ОПК[32, с. 23]
Водночас окремі високотехнологічні виробництва ОПК у результаті запровадження експортно орієнтованого менеджменту та внутрішньоринкової диверсифікації змогли зберегти свій потенціал, хоча їх частка в загальному оборонному виробництві невелика.
Таким чином, на сьогодні в умовах жорсткого обмеження бюджетного фінансування військових науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та програм розвитку оборонного виробництва основним джерелом коштів для збереження і розвитку вітчизняного ОПК є надходження від міжнародних передач товарів військового призначення.
Значні витрати на фінансування сучасних систем озброєння прискорюють у світі процеси консолідації оборонних промисловостей країн-партнерів, що дозволяє оптимізувати їх державне оборонне замовлення та знизити загальні витрати на створення зброї. Україна має реагувати на ці тенденції відповідним реформуванням вітчизняного ОПК.
Реформування ОПК у напрямку консолідації оборонних підприємств, у першу чергу навколо лідерів-експортерів, та формування нових інтегрованих структур, орієнтованих на експорт, має сприяти підвищенню конкурентоспроможності оборонної продукції, зростанню обсягів експорту товарів військового призначення.
Під час формування стратегії військово-технічного співробітництва слід зважати на основні світові тенденції та зовнішні фактори, які протягом наступних років впливатимуть на розвиток ситуації на ринках озброєнь, а саме:
- значне перевищення пропозицій товарів військового призначення над реальним попитом та переміщення домінуючих акцентів військово-технічного співробітництва із суто економічної площини в політичну;
- звуження ємності світового ринку озброєнь та його традиційних сегментів, особливо щодо можливості отримання прямої комерційної вигоди;
- значне посилення конкурентної боротьби за збереження та переділ ринку збуту товарів військового призначення, активне застосування методів провадження “інформаційної війни”, спрямованих на витіснення конкурентів з цього ринку;
- збільшення кількості міжнародних об’єднань у сфері розробок і виробництва військової техніки;
- актуалізація питань міжнародних режимів нерозповсюдження озброєнь, зокрема звичайних, у розв’язанні завдань, що стосуються створення загальносвітової та регіональних систем безпеки;