· теистический гуманизм — понятие, включающее в себя как христианских экзистенциалистов, так и современных теологов, настаивающих на способности человека работать над своим спасением совместно с Богом;
· атеистический гуманизм — понятие, описывающее творчество Жан-Поля Сартра и др.;
· коммунистический гуманизм — понятие, характеризующее убеждения некоторых марксистов (например, Фидель Кастро), полагающих, что последовательным натуралистом и гуманистом был Карл Маркс;
· натуралистический (или научный) гуманизм — эклектический набор установок, рождённых в современную научную эпоху и сконцентрированных на вере в высшую ценность и самосовершенствование человеческой личности[1].
По определению древнеримского политика и философа Цицерона, гуманизм — высшее культурное и нравственное развитие человеческих способностей в эстетически законченную форму в сочетании с мягкостью и человечностью.
Согласно определению, приведённому в Уставе Международного гуманистического и этического союза[2],
Гуманизм — демократическая, этическая жизненная позиция, утверждающая, что человеческие существа имеют право и обязанность определять смысл и форму своей жизни. Гуманизм призывает к построению более гуманного общества посредством этики, основанной на человеческих и других естественных ценностях, в духе разума и свободного поиска, за счёт использования человеческих способностей. Гуманизм не теистичен и не принимает «сверхъестественное» видение реального мира.(англ.)[3]
Согласно определению Американской ассоциации гуманистов,
Гуманизм — это прогрессивная жизненная позиция, которая без помощи веры в сверхъестественное утверждает нашу способность и обязанность вести этический образ жизни в целях самореализации и в стремлении принести большее благо человечеству.(англ.)
Марксистский (социалистический) гуманизм
Согласно марксистской теории, гуманизм — мировоззрение, признающее высшей ценностью человека, его достоинство, благо, свободное гармоничное развитие. Гуманистические идеи как система взглядов зародились в XIV—XV вв., получив значительное распространение и развитие в эпоху Возрождения и буржуазных революций XVII — начала XIX вв. в «борьбе прогрессивных сил против феодально-сословного угнетения и духовной диктатуры церкви».
В марксистской теории на первый план выходит так называемый пролетарский, социалистический гуманизм, который, как утверждается, представляет собой «качественно новый скачок в развитии гуманизма», результат «критической переработки гуманистических идей прошлого».
Особенность социалистического гуманизма состоит в его партийности, классовом (изначально, пролетарском) характере, выдвижении на первый план интересов трудящихся масс, которые противовопоставляются интересам «угнетателей» и — в конечном счёте, «буржуазному псевдогуманизму с антикоммунистическим содержанием».
Как заявляется в марксистской теории, мерилом гуманности человеческих поступков является то, насколько они на практике способствуют решению назревших задач общественного прогресса, «освобождению трудящейся личности», созданию социалистического и коммунистического общества.
Отличительные черты марксистского гуманизма:
· утверждение «неразрывности связей личностей с коллективом, обществом», неприемлемости «индивидуализма и эгоизма»,
· провозглашение «пролетарского, социалистического интернационализма» в противовес «национализму, расизму, шовинизму, всем проявлениям человеконенавистничества и мракобесия»,
· признание человека труда высшей ценностью жизни, забота о его всестороннем развитии, о создании «счастливой жизни, наполненной глубоким смыслом и радостным творчеством»,
· «оптимизм, вера в силы человека, в его способность творить добро, переделывать мир по законам справедливости и красоты».
Согласно марксистской теории, только построение коммунистического общества способно решить такие великие гуманистические задачи, как освобождение трудящихся от капиталистической эксплуатации, политического гнёта, национального порабощения, уничтожение нужды и безработицы широких народных масс, ликвидацию противоположности между умственным и физическим трудом, между городом и деревней, искоренение бесправия женщин, избавление народных масс от духовного порабощения.
38. Соціальна реальність і соціальна дійсність.
Соціальна дійсність із її нормами та правилами, інтересами та ролями твориться в багаторазових повторах, типологізаціях, форматуваннях і є набутком не одного покоління. Людиною що приходить у світ, вона сприймається як об’єктивне, але для нормального комфортного існування людини соціальна дійсність з об’єктивної повинна перейти в суб’єктивну. Процес такого переходу включає в себе легітимізацію – постійне визначення, виправдання, даного соц.порядку. значною мірою соц.дійсність залежить від політ.сфери буття людини.
Соціальна реальність є тим, від чого так чи інакше залежить осн.зміст життя кожної людини. Зрештою від соціуму залежить і особисте щастя індивіда. Відтак феномен суспільства не міг залишитись поза сферою пізнавальних зусиль людини усієї історії.
39. Поняття соціальної свободи.
Соціальна свобода – це суб’єктивувана соціалізації, виведення, здійснення та розкриття її у вигляді системи феноменів міжособистісних взаємовідносин на всіх рівнях суспільства, що х-ся звуження сфери застосування примусу, ускладненням системних зв’язків між сібєктами соціальної активності та розвитком її рефлексивної складової. Широке розгорнуте ставлення до соціалізації як до процесу само відтворення суспільства, підтримка його власної цілісності й інтегрованості, що означає безумовну відмову від ціннісних забарвлених підході до цього процесу, оскільки по відношеню до окремого індивіда він може набувати жорсткого репресивного х-ру.
41.Індивід, індивідуальність, особистість.
Человек – есть понятие рядовое, выражающее общие черты, присущие человеческому роду. Поскольку человек есть существо биосоциальное, то в понятие это включается как его общесоциальные черты, так и биологические, ибо носителем его соц.сущности является живой человек.
Индивид – есть отдельный конкретный человек которому наряду с родовыми чертами homosapiens присущи и сугубо индивидуальные черты. Это касается и его природных задатков, и психологических свойств (особенностей памяти, воображения, темперамента, х-ра) и особенностей его мышления (взглядов, суждений, мнений), потребностей и запросов. В этом смысле мы говорим об индивидуальности человека.
Индивидуальность – совокупность свойств и способностей, отличающих данного индивида от массы других.
Личность – это не просто носитель конкретных исторических общественных отношений, но человек который оказывает активное воздействие на них соответственно своим индивидуальным способностям и наклонностям, сознательности и организованности, трудовой и общественно-политической активности.
42.Виникнення і становлення марксизму
Марксистська філософія сформувалась на багатому ґрунті попередніх філософських систем. Як це нерідко буває в історії, з одного боку, її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого — стала їх діалектичним запереченням.
Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого вчення — марксизму. До його складу, крім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку -— "науковий комунізм".
Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв'язку і взаємодії.
Марксизм — одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального і духовного світів, об'єктивного і суб'єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Причому, — це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас. Батьківщина марксизму — Німеччина.
Його творці — Карл Маркс (Ш8-1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820 — 1895 pp.); час створення — 40-і роки XIX ст. Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами.
В кінці XVIII ст. в Англії, на той час економічно найрозвиненішій країні Європи, повчався промисловий переворот, який у XIX ст. охопив інші європейські держави.
Зростав обсяг промислового виробництва, будувались нові фабрики, збільшувалась чисельність найманих робітників. На зміну феодалізму широким фронтом ішов капіталізм. Формувались нові класи — буржуазія і пролетаріат. Дедалі сильнішою ставала експлуатація найманої праці з боку буржуазії, глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає незадоволення станом справ. Поступово воно переростає у страйки, організовані виступи проти існуючого економічного та політичного ладу. Деякі з них набувають великого резонансу. Серед них — повстання ткачів у м.Ліоні (Франція) в 1831 p. і 1834 p., сілезьких ткачів (Німеччина) у 1844 p., революційний рух англійських робітників за демократизацію державного устрою (чартизм) у 1830—1840 pp.
Соціальні конфлікти та потрясіння цього періоду, закономірно, викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських запитань: чи може бути суспільство справедливим, без експлуатації людини людиною, і як цього досягти; які 104 перспективи розвитку суспільства і що є його метою; як можна використати знання про навколишню дійсність на користь усім людям; чому спроби реалізувати на практиці ідеали Свободи, Щастя, Рівності, Братерства, Краси закінчуються крахом та ін. Марксизм в цілому і його філософія зокрема виникає у вигляді системи ідей, принципів, теорій, яка прагне дати відповіді на ці запитання.