Як відомо, відповідно до зобов'язань, оголошеними президентами США та Росії у вересні-жовтні 1991 р, всі ядерні артснаряди і боєголовки тактичних ракет наземного базування повинні бути ліквідовані. Однак не викликає сумнівів, що в разі зміни військово-політичної ситуації і прийняття політичного рішення відпрацьована технологія нейтронних боєзарядів дозволяє налагодити їх масове виробництво в короткий час.
Супер-ЕМІ
«Супер-ЕМІ» Незабаром після закінчення Другої світової війни, в умовах монополії на ядерну зброю, Сполучені Штати відновили випробування з метою його вдосконалення та визначення вражаючих факторів ядерного вибуху. В кінці червня 1946 року в районі атолу Бікіні (Маршаллові острова) під шифром "Операція Кроссроудс" були проведені ядерні вибухи, в ході яких досліджувалося нищівну силу атомної зброї. У ході цих випробувальних вибухів було виявлено нове фізичне явище - утворення могутнього імпульсу електромагнітного випромінювання (ЕМВ), до якого відразу ж був виявлений великий інтерес. Особливо значним виявився ЕМІ при високих вибухах. Влітку 1958 року були проведені ядерні вибухи на великих висотах. Першу серію під шифром "Хардтек" провели над Тихим океаном поблизу острова Джонстон. В ході випробувань були підірвані два заряди мегатонної класу: "Тек" - на висоті 77 кілометрів і "Оріндж" - на висоті 43 кілометри. У 1962 році були продовжені висотні вибухи: на висоті 450 км під шифром "Старфіш" було здійснено вибух боєголовки потужністю 1,4 мегатонни. Радянський Союз також протягом 1961-1962 рр.. провів серію випробувань, у ході яких досліджувалося вплив висотних вибухів (180-300 км) на функціонування апаратури систем ПРО.
При проведенні цих випробувань були зафіксовані могутні електромагнітні імпульси, які володіли великою вражаючою дією на електронну апаратуру, лінії зв'язку і електропостачання, радіо-і радіолокаційні станції на великих відстанях. З тих пір військові фахівці продовжували приділяти велику увагу дослідженню природи цього явища, його вражаючої дії, способів захисту від нього своїх бойових і забезпечують систем.
Фізична природа ЕМІ визначається взаємодією Y-квантів миттєвого випромінювання ядерного вибуху з атомами газів повітря: Y-кванти вибивають з атомів електрони (так звані комптоновські електрони), які рухаються з величезною швидкістю в напрямку від центру вибуху. Потік цих електронів, взаємодіючи з магнітним полем Землі, створює імпульс електромагнітного випромінювання. Під час вибуху заряду мегатонної класу на висотах кілька десятків кілометрів напруженість електричного поля на поверхні землі може досягати десятків кіловольт на метр.
На основі отриманих в ході випробувань результатів військові фахівці США розгорнули на початку 80-х років дослідження, спрямовані на створення ще одного виду ядерної зброї третього покоління – Супер -ЕМІ з посиленим виходом електромагнітного випромінювання.
Для збільшення виходу Y-квантів передбачалося створити навколо заряду оболонку з речовини, ядра якого, активно взаємодіючи з нейтронами ядерного вибуху, випускають Y-випромінювання високих енергій. Фахівці вважають, що за допомогою Супер ЕМІ можливо створити напруженість поля біля поверхні Землі порядку сотень і навіть тисяч кіловольт на метр. За розрахунками американських теоретиків, вибух такого заряду потужністю 10 мегатонн на висоті 300-400 км над географічним центром США - штатом Небраска призведе до порушення роботи радіоелектронних засобів майже на всій території країни протягом часу, достатній для зриву відповідного ракетно-ядерного удару.
Подальший напрямок робіт зі створення Супер- ЕМІ було пов'язано з посиленням його вражаючої дії за рахунок фокусування Y-випромінювання, що повинно було привести до збільшення амплітуди імпульсу. Ці властивості Супер -ЕМІ роблять його зброєю першого удару, призначеному для виведення з ладу системи державного та військового управління, МБР, особливо мобільного базування, ракет на траєкторії, радіолокаційних станцій, космічних апаратів, систем енергопостачання і т.п. Таким чином, Супер -ЕМВ має явно наступальний характер і є дестабілізуючим зброєю першого удару.
Проникаючі боєголовки (пенетратора). Пошуки надійних засобів знищення високо захищених цілей призвели військових фахівців США до ідеї використання для цього енергії підземних ядерних вибухів. При зануренні ядерних зарядів у ґрунті значно зростає частка енергії, що йде на освіту воронки, зони руйнування і сейсмічних ударних хвиль. У цьому випадку при існуючій точності МБР і БРПЛ значно підвищується надійність знищення "точкових", особливо міцних цілей на території супротивника.
Робота над створенням пенетратора була розпочата на замовлення Пентагону ще в середині 70-х років, коли концепції "контр силового" удару надавалося пріоритетне значення. Перший зразок проникаючої боєголовки був розроблений на початку 80-х років для ракети середньої дальності "Першинг-2". Після підписання Договору по ракетах середньої і меншої дальності (РСМД) зусилля фахівців США були пере націлені на створення таких боєприпасів для МБР. Розробники нової боєголовки зустрілися зі значними труднощами, пов'язаними, перш за все, з необхідністю забезпечити її цілісність і працездатність при русі в ґрунті. Величезні перевантаження, що діють на боєзаряд (5000-8000 g, g-прискорення сили тяжіння) пред'являють надзвичайно жорсткі вимоги до конструкції боєприпасів.
Вражаюча дія такої боєголовки на заглиблені, особливо міцні мети визначається двома чинниками - потужністю ядерного заряду і величиною його заглиблення в ґрунт. При цьому для кожного значення потужності заряду існує оптимальна величина заглиблення, при якій забезпечується найбільша ефективність дії пенетратора. Так, наприклад, руйнівну дію на особливо міцні мети ядерного заряду потужністю 200 кілотонн буде достатньо ефективним при його зануренні на глибину 15-20 метрів і воно буде еквівалентним впливу наземного вибуху боєголовки ракети МХ потужністю 600 кт. Військові фахівці визначили, що при точності доставки боєголовки - пенетратора, характерною для ракет МХ і "Трайдент-2", ймовірність знищення ракетної шахти або командного пункту противника одним боєзарядів, вельми висока. Це означає, що в цьому випадку ймовірність руйнування цілей буде визначатися лише технічною надійністю доставки боєголовок.
Очевидно, що проникаючі боєголовки призначені для знищення центрів державного та військового управління противника, МБР, що знаходяться в шахтах, командних пунктів тощо Отже, пенетратора є наступальним, "контр соловою" зброєю, призначеним для нанесення першого удару і в силу цього мають дестабілізуючий характер. Значення проникаючих боєголовок, у разі прийняття їх на озброєння, може значно зрости в умовах скорочення стратегічних наступальних озброєнь, коли зниження бойових можливостей з нанесення першого удару (зменшення кількості носіїв і боєголовок) вимагатиме підвищення ймовірності ураження цілей кожним боєприпасом. У той же час для таких боєголовок необхідно забезпечувати досить високу точність влучення в ціль. Тому розглядалася можливість створення боєголовок - пенетратора, оснащених системою самонаведення на кінцевій ділянці траєкторії, подібно високоточній зброї.
Рентгенівський лазер з ядерної накачуванням. У другій половині 70-х років в Ліверморської радіаційної лабораторії були розпочаті дослідження зі створення "протиракетного зброї XXI століття" - рентгенівського лазера з ядерним збудженням. Це зброя з самого початку замишлялося в якості основного засобу знищення радянських ракет на активній ділянці траєкторії, до поділу боєголовок. Нового зброї присвоїли найменування - "зброя залпового вогню".
У схематичному вигляді нову зброю можна представити у вигляді боєголовки, на поверхні якої зміцнюється до 50 лазерних стрижнів. Кожен стрижень має два ступені свободи і подібно гарматного ствола може бути автономно направлений в будь-яку точку простору. Уздовж осі кожного стрижня, довжиною кілька метрів, розміщується тонка дріт з щільного активного матеріалу, "такого як золото". Усередині боєголовки розміщується потужний ядерний заряд, вибух якого повинен виконувати роль джерела енергії для накачування лазерів. За оцінками деяких фахівців, для забезпечення ураження атакуючих ракет на дальності понад 1000 км знадобиться заряд потужністю кілька сотень кілотонн. Усередині боєголовки також розміщується система прицілювання з швидкодіючим комп'ютером, що працює в реальному масштабі часу.
Для боротьби з радянськими ракетами військовими фахівцями США була розроблена особлива тактика його бойового використання. З цією метою ядерно-лазерні боєголовки пропонувалося розмістити на балістичних ракетах підводних човнів (БРПЛ). У "кризової ситуації" або в період підготовки до нанесення першого удару підводного човна, оснащені цими БРПЛ, повинні таємно висунутися в райони патрулювання і зайняти бойові позиції якомога ближче до позиційних районах радянських МБР: у північній частині Індійського океану, в Аравійському, Норвезькому, Охотському морях. При надходженні сигналу про старт радянських ракет проводиться пуск ракет підводних човнів. Якщо радянські ракети піднялися на висоту 200 км, то для того, щоб вийти на дальність прямої видимості, ракетам з лазерними боєголовками необхідно піднятися на висоту близько 950 км. Після цього система управління спільно з комп'ютером виробляє наведення лазерних стрижнів на радянські ракети. Як тільки кожен стрижень займе положення, при якому випромінювання буде потрапляти точно в ціль, комп'ютер подасть команду на підрив ядерного заряду.