Величезна енергія, що виділяється при вибуху у вигляді випромінювань, миттєво переведе активна речовина стрижнів (дріт) у плазмове стан. За мить ця плазма, охолоджуючись, створить випромінювання в рентгенівському діапазоні, що поширюється в безповітряному просторі на тисячі кілометрів у напрямку осі стрижня. Сама лазерна боєголовка через кілька мікросекунд буде зруйнована, але до цього вона встигне послати потужні імпульси випромінювання в бік цілей. Поглинаючись в тонкому поверхневому шарі матеріалу ракети, рентгенівське випромінювання може створити в ньому надзвичайно високу концентрацію теплової енергії, що викличе його вибухоподібний випаровування, що приводить до утворення ударної хвилі і, в кінцевому рахунку, до руйнування корпусу.
Проте створення рентгенівського лазера, який вважався наріжним каменем рейганівської програми СОІ, зустрілося з великими труднощами, які поки не вдалося подолати. Серед них на перших місцях стоять складності фокусування лазерного випромінювання, а також створення ефективної системи наведення лазерних стрижнів. Перші підземні випробування рентгенівського лазера були проведені в штольнях Невади в листопаді 1980 року під кодовою назвою "Дофін". Отримані результати підтвердили теоретичні викладки вчених, однак, вихід рентгенівського випромінювання виявився досить слабким і явно недостатнім для знищення ракет. Після цього була серія випробувальних вибухів "Екскалібур", "Супер-Екскалібур", "Котедж", "Романо", в ході яких фахівці переслідували головну мету - підвищити інтенсивність рентгенівського випромінювання за рахунок фокусування. В кінці грудня 1985 року був проведений підземний вибух "Голдстоун" потужністю близько 150 кт, а в квітні наступного року - випробування "Майті Оук" з аналогічними цілями. В умовах заборони на ядерні випробування на шляху створення цієї зброї виникли серйозні перешкоди.
Необхідно підкреслити, що рентгенівський лазер є, перш за все, ядерною зброєю і, якщо його підірвати поблизу поверхні Землі, то він буде мати приблизно таким же вражаючим дією, що і звичайний термоядерний заряд такої ж потужності.
Гіперзвукова шрапнель
«Гіперзвукова шрапнель». У ході робіт за програмою СОІ, теоретичні розрахунки та результати моделювання процесу перехоплення боєголовок противника показали, що перший ешелон ПРО, призначений для знищення ракет на активній ділянці траєкторії, повністю вирішити це завдання не зможе. Тому необхідно створити бойові засоби, здатні ефективно знищувати боєголовки у фазі їх вільного польоту. З цією метою фахівці США запропонували використовувати дрібні металеві частки, розігнані до високих швидкостей з допомогою енергії ядерного вибуху. Основна ідея такої зброї полягає в тому, що при високих швидкостях навіть маленька щільна частка (масою не більше грама) буде мати велику кінетичну енергію. Тому при зіткненні з метою частинка може пошкодити або навіть пробити оболонку боєголовки. Навіть у тому випадку, якщо оболонка буде тільки пошкоджена, то при вході в щільні шари атмосфери вона буде зруйнована в результаті інтенсивного механічного впливу і аеродинамічного нагріву. Природно, при влучень такий частки в тонкостінну надувну помилкову мету, її оболонка буде пробита і вона у вакуумі відразу ж втратить свою форму. Знищення легких хибних цілей значно полегшить селекцію ядерних боєголовок і, тим самим, сприятиме успішній боротьбі з ними.
Передбачається, що конструктивно така боєголовка буде містити ядерний заряд порівняно невеликої потужності з автоматичною системою підриву, навколо якого створюється оболонка, що складається з безлічі дрібних металевих вражаючих елементів. При масі оболонки 100 кг можна отримати понад 100 тисяч осколкових елементів, що дозволить створити порівняно велику і щільне полі поразки. У ході вибуху ядерного заряду утворюється розпечений газ - плазма, який, розлітаючись з величезною швидкістю, захоплює за собою і розганяє ці щільні частинки. Складним технічним завданням при цьому є збереження достатньої маси осколків, оскільки при їх обтіканні високошвидкісним потоком газу буде відбуватися віднесення маси з поверхні елементів.
У США була проведена серія випробувань по створенню "ядерної шрапнелі" за програмою "Прометей". Потужність ядерного заряду в ході цих випробувань становила всього декілька десятків тонн. Оцінюючи вражаючі можливості цієї зброї, слід мати на увазі, що в щільних шарах атмосфери частинки, які рухаються зі швидкостями більше 4-5 кілометрів на секунду, будуть згоряти. Тому "ядерну шрапнель" можна застосовувати тільки в космосі, на висотах більше 80-100 км, в умовах безповітряного простору. Відповідно до цього, шрапнельні боєголовки можуть з успіхом застосовуватися, крім боротьби з боєголовками і помилковими цілями, також як проти космічної зброї для знищення супутників військового призначення, зокрема, входять в систему попередження про ракетний напад (СПРН). Тому можливо його бойове використання в першому ударі для "засліплення" супротивника.
Розглянуті вище різні види ядерної зброї аж ніяк не вичерпують усіх можливостей у створенні його модифікацій. Це, зокрема, стосується проектів ядерної зброї з посиленим дією повітряної ядерної хвилі, підвищеним виходом Y-випромінювання, посиленням радіоактивного зараження місцевості (типу горезвісної "кобальтової" бомби) і ін
Останнім часом в США розглядаються проекти ядерних зарядів над малій потужності: міні - ньюкс (потужність сотні тонн), мікро - ньюкс (десятки тонн), таємно - ньюкс (одиниці тонн), які крім малої потужності, повинні бути значно більш "чистими", ніж їх попередники. Процес вдосконалення ядерної зброї триває і не можна виключити появи в майбутньому надмініатюрних ядерних зарядів, створених на основі використання надважких трансплутонієвих елементів з критичною масою від 25 до 500 грамів. У трансплутонієвого елемента курчатова величина критичної маси складає близько 150 грамів. Зарядний пристрій при використанні одного з ізотопів каліфорнію буде мати настільки малі розміри, що, володіючи потужністю в кілька тонн тротилу, може бути пристосоване для стрільби з гранатометів і стрілецької зброї.
Висновок
Все вищесказане свідчить про те, що використання ядерної енергії у військових цілях володіє значними потенційними можливостями і продовження розробок в напрямку створення нових зразків зброї може призвести до "технологічного прориву", який знизить "ядерний поріг", надасть негативний вплив на стратегічну стабільність. Заборона всіх ядерних випробувань якщо і не перекриває повністю шляхи розвитку і вдосконалення ядерної зброї, то значно гальмує їх. У цих умовах особливого значення набуває взаємна відкритість, довірливість, ліквідація гострих суперечностей між державами і створення, у кінцевому рахунку, ефективної міжнародної системи колективної безпеки.