3. Особовий склад регулярних збройних сил, які вважають себе у підпорядкуванні уряду або влади, не визнаних Державою, що тримає їх у полоні.
4. Особи, які прямують за збройними силами, але не входять у їх склад безпосередньо, як наприклад, цивільні особи, які входять у екіпажі військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих команд або служб, на які покладене побутове обслуговування збройних сил, за умов, що вони отримали на це дозвіл від тих збройних сил, які вони супроводжують.
5. Члени екіпажів суден торгового флоту, включаючи капітанів, лоцманів і юнг, і екіпажів цивільної авіації сторін, що знаходяться у конфлікті, які не користуються більш пільговим режимом в силу будь-яких інших положень міжнародного права.
6. Населення неокупованої території, яке при наближенні противника стихійно береться за зброю для боротьби з військами, що вторглися, не встигнувши сформуватися у регулярні війська, якщо воно носить відкрито зброю і дотримується законів і звичаїв війни.
Стаття 14. З урахуванням положень попередньої статті, поранені і хворі сторони, яка воює, і які опинилися під владою противника, будуть вважатися військовополоненими і до них будуть застосовуватися норми міжнародного права, що стосуються військовополонених.
Стаття 15. У будь-який час, і особливо після бою, сторонами, що знаходяться у конфлікті, негайно будуть вжиті всі можливі заходи для того, щоб розшукати і підібрати поранених і хворих та захистити їх від пограбування і поганого поводження, забезпечити їм необхідний догляд, а також для того, щоб розшукати мертвих і перешкодити їх пограбуванню.
Кожний раз, коли це дозволять обставини, будуть укладатися угоди про перемир'я або про припинення вогню або ж місцеві угоди, щоб дозволити підібрати поранених, які залишилися на полі бою, транспортувати їх, а також провести обмін ними.
Так само між сторонами, що знаходяться у конфлікті, можуть бути укладені місцеві угоди про евакуацію поранених і хворих із обложеної і оточеної зони, про обмін ними та про пропуск в цю зону санітарного і духовного персоналу і майна, які направляються туди.
Стаття 17. Сторонами, що знаходяться у конфлікті, будуть вжиті необхідні заходи для того, щоб поховання або спалення померлих проводилося, на скільки це можливо, індивідуально і щоб йому передував уважний і, якщо можливо, медичний огляд тіл з метою констатування смерті, засвідчення особи і можливого звіту про це. Половина подвійного пізнавального медальйона або сам пізнавальний медальйон, якщо він одинарний, повинен залишатися на тілі.
Трупи будуть спалюватися тільки у тому випадку, якщо це продиктовано настійними міркуваннями санітарного порядку або [221] мотивами, пов'язаними з релігією померлих. У випадку спалення, про це повинно бути докладно, із зазначенням причин спалення, відмічено в акті про смерть або у завіреному списку померлих.
Крім того, сторони, що знаходяться у конфлікті, повинні слідкувати, щоб померлі були поховані з честю і, якщо можливо, згідно з обрядами релігії, до якої вони належать, щоб могили поважалися, були зосереджені, по можливості, згідно з національністю померлих, утримувалися належним чином, і позначалися таким чином, щоб завжди можна було їх розшукати. З цією метою і з початком воєнних дій, вони організовують офіційну службу могил, щоб зробити можливим у майбутньому ексгумації, забезпечити, яким би не було місцезнаходження могил, пізнавання трупів і їх можливе відправлення на батьківщину. Ці постанови також будуть розповсюджуватися на попіл, який буде зберігатися службою могил доти, доки по відношенню до нього не розпорядяться належним чином, відповідно до бажання батьківщини померлих.
Як тільки дозволять обставини, і саме пізніше, після закінчення воєнних дій, ці служби через посередництво Довідкового Бюро, обмінюються списками, в яких будуть вказані точне місцезнаходження і позначення могил, а також дані про поховання в них померлих.
Стаття 18. Військова влада може звертатися із закликом до людинолюбства місцевих жителів добровільно підбирати і доглядати, під її контролем, за пораненими і хворими, надаючи особам, які відізвалися на цей заклик, необхідне покровительство і пільги. У випадку, коли супротивна сторона встановить або відновить свій контроль над даним районом, вона буде надавати цим особам те саме покровительство і такі самі пільги.
Військова влада повинна дозволяти населенню і благодійним товариствам, навіть у районах вторгнення або окупованих районах, за особистим почином підбирати поранених і хворих, незалежно від їх національності, та доглядати за ними. Цивільне населення повинно відноситися з повагою до цих хворих і поранених і, зокрема, не застосовувати у відношенні до них ніяких актів насилля.
Ніхто не повинен зазнавати переслідування або бути засудженим за те, що він доглядав за пораненими і хворими.
Положення даної статті не звільняють Державу, яка окуповує, від її обов'язків, які покладені на неї відносно до поранених і хворих з питань санітарного і морального характеру.
Розділ IIIСанітарні формування і заклади
Стаття 19. Постійні санітарні заклади та рухомі санітарні формування медичної служби не можуть ні за яких обставин піддаватися нападу, але будуть завжди користуватися заступництвом І охороною сторін, що знаходяться у конфлікті.
Попавши до рук супротивної сторони, вони можуть продовжувати функціонувати доти, доки Держава, яка захопила їх, не забезпечить сама необхідного догляду за пораненими і хворими, які знаходяться у цих закладах і формуваннях. [222]
Відповідна влада потурбується про те, щоб вищевказані санітарні заклади і формування були розміщені, на скільки можливо, таким чином, щоб вони не підлягали небезпеці у випадку нападу на воєнні об'єкти.
Стаття 20. Госпітальні судна, що знаходяться під покровительством Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про покращання долі поранених, хворих та осіб, що зазнали аварії корабля із складу збройних сил на морі, не повинні підлягати нападу з суші.
Стаття 21. Покровительство, на яке мають право постійні заклади і рухомі санітарні формування медичної служби, може припинитися лише у тому випадку, якщо вони будуть використані, крім їх гуманітарних обов'язків, для здійснення дій, що направлені проти противника. Покровительство, однак, припиниться тільки після відповідного попередження, у всіх необхідних випадках, що встановлює розумний термін, і після того, як це попередження не дало результатів.
Стаття 22. Не будуть розглядатися як обставини, які позбавляють санітарне формування або заклад покровительства, забезпеченого статтею 19:
1) якщо особовий склад санітарного формування або закладу озброєний і користується своєю зброєю для самооборони або захисту своїх поранених і хворих;
2) якщо через відсутність озброєних санітарів формування або заклад обороняється пікетом, чатовим або конвоєм;
3) якщо у формуванні або закладі будуть знайдені ручна зброя і бойові припаси, що зняті з поранених і хворих і не здані ще за належністю;
4) якщо у формуванні або закладі знаходиться особовий склад і майно ветеринарної служби, що не є його невід'ємною частиною;
5) якщо гуманітарна діяльність санітарних формувань і закладів або їх персоналу розповсюджується на поранених і хворих цивільних осіб.
Розділ IVОсобовий склад
Стаття 24. Санітарний особовий склад, який призначений виключно для розшуку і підбирання, транспортування або лікування поранених і хворих, або для запобігання захворювань, що відноситься виключно до адміністрації санітарних формувань і закладів, а також священнослужителі, які перебувають при збройних силах, будуть користуватися повагою і покровительством за всіх обставин.
Розділ VБудівлі і майно
Стаття 33. Майно рухомих санітарних формувань збройних сил, які потраплять до рук противника, буде залишене для догляду за пораненими і хворими. [223] Будівлі, майно і склади постійних санітарних закладів збройних сил залишаться підпорядкованими дії законів війни, але не зможуть отримати іншого призначення, доки вони будуть потрібні для поранених і хворих. Проте, командири частин діючої армії можуть розпоряджатися ними у випадку крайньої воєнної необхідності, попередньо забезпечивши долю поранених і хворих, які знаходяться там на лікуванні.
Майно і склади, вказані в даній статті, не можуть підлягати навмисному знищенню.
Розділ VIСанітарні транспорти
Стаття 35. Транспорти з пораненими і хворими або санітарним майном будуть користуватися покровительством і охороною на такій же підставі, що і рухомі санітарні формування.
Потрапивши до рук противника, такі транспорти, перевізні засоби попадають під дію законів війни за тієї умови, що сторона, яка захопила їх і знаходиться у конфлікті, потурбується у всіх випадках про поранених і хворих, які знаходяться на них.
Цивільний особовий склад і всі транспортні засоби, що добуті шляхом реквізиції, підпорядковуються загальним нормам міжнародного права.
ЖЕНЕВСЬКА КОНВЕНЦІЯ
ВІД 12 СЕРПНЯ 1949 РОКУ
ПРО ПОВОДЖЕННЯ З ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ
Розділ ІІ Постанови загального характеру про захист військовополонених
Стаття 12. Військовополонені знаходяться у владі ворожої Держави, а не окремих осіб або військових частин, що взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яка може випасти на окремих осіб, Держава, що тримала у полоні, несе відповідальність за поводження з військовополоненими. .
Стаття 13. З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт або бездіяльність зі сторони Держави, яка тримає у полоні, і які приводять до смерті військовополоненого, що знаходиться під її владою, або які ставлять здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і будуть розглядатися, як серйозні порушення даної конвенції. Зокрема, ні один військовополонений не може підлягати фізичному каліченню або ж науковому або медичному досліду будь-якого характеру, що не виправдовується міркуваннями лікування військовополоненого та його інтересами. [224] Військовополонені також повинні завжди користуватися захистом, особливо, від усяких актів насилля або залякування, від зневаги і цікавості натовпу. Застосування до них репресалій забороняється.