Философия 10 класс Огневюк профиль (стр. 3 из 8)

§ 2. Міфологія — колиска філософії

Упродовж останніх трьох тисяч років люди філософствували. Все, що ввійшло до скарбниці філософської думки за цей час, на& зивається історією філософії. Щоб зрозуміти філософію, необхід& но розпочинати її вивчення з історії.

Люди завжди думали про Всесвіт і на& магалися відповісти на одні й ті самі запи& тання, вирішити подібні проблеми, ос& кільки людину — де б вона не знаходилася і коли б не жила — завжди оточував один і той же світ. Трипілець, давній єгиптя& нин, середньовічний українець, сучасний європеєць чи індіанець, як і ми з вами, бачили одне й те саме сонце і небо над го& ловою. Багато тисячоліть тому, як і те& пер, у північній частині нічного небозво& ду непорушно й величаво сяяв ківш Вели& кої Ведмедиці, а в центрі — Чумацький

Шлях. І раніше, як і нині, літо змінювалося осінню, а народження — смертю, відмирала і розцвітала природа, одні покоління приходили на зміну іншим. Завжди і скрізь люди раділи й сумували, любили й ненавиділи, прагнули щастя і зневірялися. Якщо ми думаємо про навколишній світ, наша думка буде такою ж, як і думки наших да& леких предків. Для нас філософствувати, як і для мислителів мину& лих століть, означає роздумувати над вічними і змінними цінностя& ми, світобаченням, законами, смислами й таємницями життя.

Для зручності вивчення історії була створена її періодизація. Всю історію людства поділили на великі періоди або етапи. Існують різні варіанти історичної періодизації, оскільки в основі поділу закладено різні ознаки. Найпоширенішою і простою є періодизація, що подана нижче в таблиці.

Ïåðâ³ñí³ñòü	Ñòàðîäàâí³é ñâ³ò	Ñåðåäí³ â³êè	³äðîäæåííÿ	Íîâèé ÷àñ	Íîâ³òíÿ ³ñòîð³ÿ
40 тис. років тому. Поява людини сучасного типу Homo sapiens	Приблизно 5 тис. років тому. Поява перших цивілізацій	V ст. н. е.	XV ст.	XVII ст.	На межі ХIX– XX ст.

Точний час появи Нomo sapiens установити неможливо, оскіль& ки цей процес відбувався неодночасно. Є різні думки з приводу по& ходження людини, але сучасна наука вважає більш переконливою еволюційну теорію Чарльза Дарвіна, згідно з якою людина, як і мавпа, походить від загальних предків ссавців, що жили приблизно 15 млн років тому.

Креаціоністська теорія спирається на протилежну концепцію, у якій творцем людини є Бог. Філософи також мають різні погляди про походження людини. Загалом, якої б теорії ми не дотримува& лись, варто визнати, що процес появи людини, як і будь&чого іншого на світі, був тривалим у часі, тому він не має чітких меж історичних епох. Наприклад, не варто однозначно стверджувати, що саме в V ст. закінчилася епоха стародавнього світу та почалася епоха Середньо& віччя. Насправді попередня епоха відходить у минуле не відразу, а по& ступово, а будь&яка нова починається не водночас, а виникає з по& передньої. Історичні періоди (див. табл. на с. 11) — це лише умовні межі між ними як історичні орієнтири.

Отже, виокремлюють шість великих історичних епох: первісне суспільство, стародавній світ, середні віки, Відродження, Новий і Новітній часи. У кожному історичному періоді людина намагалася пізнати й пояснити навколишній світ, себе і свої відчуття.

Ми вже говорили про те, що людина, яка живе на Землі, через сам факт свого існування не може не пізнавати навколишній світ. Ще Арістотель стверджував: «Усі люди від природи прагнуть до знання». Очевидно, що елементи філософських знань з’явилися разом із по& явою людини. З наведеної таблиці ви бачите, що Людина розумна (Homo sapiens) з’явилася приблизно 40 тис. років тому, а перші ци& вілізації — приблизно 5 тис. років назад. Доволі тривалий відрізок людської історії випадає на первісні часи та зародження цивілізацій. Ми знаємо, що первісні люди полювали й збирали дари природи, зберігали вогонь і боролися за життя. Вони не писали книжок, не здійснювали навколосвітніх подорожей і не робили науково&техніч& них відкриттів. Наука і мистецтва як такі з’явилися лише в епоху цивілізації. Однак, спостерігаючи за навколишнім світом, прадавня людина як істота розумна не могла не замислюватися про довкілля. Вона, як і ми сьогодні, прагнула пояснити світ хоча б у найзагальні& ших рисах. Відтак первісні люди мали певні філософські погляди. Як же філософствували наші далекі предки?

Первісна людина пояснювала довкілля за допомогою міфів, су& купність яких — міфологію — можна умовно назвати філософією первісності. З’явившись у первісний період людської історії, міфо& логія не зникла, а продовжувала існувати разом з іншими релігій& ними і філософськими уявленнями. Людина бачила рух світил на небосхилі, зміну дня і ночі, розливи рік, вічне оновлення природи, вона сама, від народження і до смерті, також змінювалася. В неї з’являлася необхідність пояснити та розуміти зміни, що відбувалися довкола неї та з нею самою. Проте в людини не було досвіду по& передніх поколінь, оскільки вона першою йшла по Землі, у неї не було книжок, у яких вона знайшла б відповіді на запитання, що хви& люють її, не було наукових приладів і технічних пристосувань, за допомогою яких вона могла б досліджувати та вивчати довкілля і правильно зрозуміти його.

Подумки поставимо себе на місце первісних людей: ми нічого не знаємо, але хочемо дізнатися, а засобів для цього немає, окрім влас& них відчуттів. Припустимо, що ми стоїмо посередині Кримського півострова, ідемо в один бік і бачимо, що земля закінчується і перед нами виникає безкрайній морський простір до горизонту, де небо з’єднується з водою. Ідемо в протилежний бік і бачимо подібну кар& тину. Сонце, з’являючись в одній частині, повільно подорожує в піднебессі та зникає в іншій, а потім на нічному склепінні, густо всипаному дрібними світилами, світить нічне й холодне Сонце. Що ми скажемо з цього приводу? Напевно, Земля — це плаский диск, що знаходиться на поверхні безкрайньої води, уміщений у величез& ну сферу небесних світил, що постійно рухаються в одному напря& мі й обертаються то в темних глибинах, то у світлому просторі над ним.

Первісні люди передавали своє сприйняття світу через наскельні малюнки, а також різні зображення на кістках. Деякі з них зберегли& ся й до наших днів і можуть бути певним відображенням їхнього сві& тогляду.

Тепер уявімо себе первісними мисливцями, усе життя яких про& ходить у полюванні на диких звірів. Ми бачимо на нічному небосхи& лі тоненький серп Місяця, що поступово перетворюється на повний. Інколи склепіння неба взагалі безмісячне, а вдень Місяць поступа& ється Сонцю. Напевно, можна сказати, що Сонце полює за Місяцем, але Місяцю вдається заховатися, і тоді він стає повнотілим, після чого Сонце знову починає полювати за ним.

Як бачимо, одним із головних питань міфології є вчення про Початок. Людину завжди воно цікавило: звідки все почалося? Найдав& ніші міфи дають опис походження Космосу за аналогією з теологіч& ним народженням. Давні арії вважали, що Космос виник завдяки шлюбу неба і землі. В уявленнях стародавніх китайців із безформного мороку з’явилися дві сили: чоловіча — ян, що управляла небом, та жіноча — інь, що порядкувала на землі.

У давніх єгиптян, життя яких бу& ло пов’язане з Нілом, Сонце — це бог Амон–Ра, який пливе по небесній річці в золотому човні. В античному світі популярним засобом пересуван& ня була колісниця, тож у грецькій мі& фології Сонце — це бог Геліос, який мчить небом у золотій колісниці, запряженій вогненними кіньми.

А як не порівняти людську радість, сміх, щастя з розквітлою весняною природою, ласкавим сонцем, блакит&

ним небом і співом пташок, а печаль, смуток і сльози — з природою пізньої осені: падолистом, сірими хмарами та осіннім дощем? Давні греки вважали, що володар підземного царства Аїд викрав у богині родючості Деметри прекрасну дочку Персефону, а верховний бог Зевс, щоб нікого не образити, вирішив: одну частину року Персефона житиме під землею з Аїдом, а іншу — з матір’ю Демет& рою на землі. Коли Персефона вирушає до Аїда, Деметра засмучу& ється і природа в’яне, а коли вона повертається — усе довкола радіє і розцвітає.

Як бачимо, на зорі цивілізації люди пояснювали навколишній світ через своє світосприйняття, на яке впливали рід занять, спосіб життя і відчуття. Людина тим самим стверджувала, що довкілля та& ке ж, як і вона. Впливаючи на зовнішній світ, вона наділяла його рисами свого характеру. Згідно з її уявленнями, усе живе, так само як і вона, відчуває і має подібні заняття. На рівні міфологічної свідомості людина не лише не відокремлює себе від світу і не про& тиставляє себе йому, а, навпаки, ототожнює себе з ним, а світ із собою. Людина і світ — це нероздільне ціле. А якщо людина єдина зі світом, то чи треба його пізнавати? Якщо вона і світ — одне ціле, значить людина вже все знає про світ, проте не усвідомлює свого знання. Отримуємо парадокс: людина все знає про світ, але не відає про це. Таке незнання–знання і є головною особливістю міфологіч& ного світобачення.