Философия 10 класс Огневюк профиль (стр. 4 из 8)

Було б неправильно вважати, що міфологічна свідомість — явище епохи, що давно минула. У сьогоднішньому житті ми сповна можемо спостерігати його. Дитина від народження і приблизно до трьох ро& ків перебуває в міфологічному просторі. Придивіться до неї уважно: вона не виокремлює себе зі світу, уважаючи, що все навколишнє таке ж, як вона сама. Якщо немовля вдарилося, наприклад, об стіл, воно стукає по ньому, караючи за заподіяний біль, щоб столу також було боляче і він ніколи більше не ображав його. На дитячих ма& люнках можна побачити неживі квіти з усміхненими обличчя& ми, а дівчинка&веселка поливає нашу планету. Усе довкола дитини живе і відчуває, усе одухотворене так само, як для первісної люди& ни одухотвореним є навколишній світ. Перенесення людиною своїх якостей на довкілля називається антропоморфізмом (від грец. ант* ропос — людина і морфос—вигляд, форма), тобто надання зовнішньо! му світу людських рис.

Ми думаємо, що діти наївні й нічого не розуміють. Однак, перебу& ваючи в гармонії зі світом, вони знають про нього дуже багато, але на своєму особливому, первісному, міфологічному рівні. Які істини Всесвіту та які глибини знань були доступні давнім людям, а ни& ні — немовлятам? Наше порівняння не безпідставне, адже людський ембріон (зародок дитини) за дев’ять внутрішньоутробних місяців повторює майже декілька мільярдів років еволюції всього живого на Землі. То чи не може дитина за перші три роки свого життя повто& рити декілька тисячоліть первісності?

У віковій психології трилітній вік уважається кризовим. Його часто називають другим народженням. У цей період дитина починає розуміти, що світ довкола неї інший, він неживий і чужий. У цьому віці вона вперше починає вживати слово «Я», тобто виокремлює себе зі світу, утрачає свою первинну з ним єдність, виходить з міфологічної свідомості й поступово стає схожою на дорослих.

Первісна людина в міру свого історичного дорослішання також почала розуміти, що є розумною істотою. Вона не лише виокремлю& вала себе від світу, а й протиставила себе йому. Коли людина виок& ремилася з нього, то стала суб’єктом (носієм діяльності, свідомою істотою, яка пізнає), а все, що знаходиться поза людиною, стало об’єк& том (тобто тим, на що спрямована діяльність), що спричинило ви& никнення пізнання як прагнення людини повернутися назад — до об’єкта, до єдності зі світом. Одного разу, виокремившись зі світу, людина вже не може повернутися до втраченої цілісності. Тепер, марно прагнучи осягнути зовнішній світ, людина признається собі, що нічого про нього не знає. Вона прекрасно це розуміє. Виходить но& вий парадокс: знання–незнання. Так завершилася міфологічна ста& дія пізнання світу.

Отже, у первісності людина є цілісною зі світом, а тому все (на своєму рівні) про нього знає, але не усвідомлює цього (незнання– знання). В епоху цивілізації людина існує немов за межами світу, з іншого боку, стаючи суб’єктом, що пізнає, а відтак — нічого про ньо& го не знає, але усвідомлює цей факт (знання–незнання). Перед нами вічний сюжет: коли ми там — не знаємо; коли ж знаємо — то вже не там, що спостерігається на різних рівнях і в найрізноманітніших сферах. Наприклад, у будь&якому людському житті трапляються прикрі епізо& ди, про які з плином часу ми думаємо приблизно так: «Ось тепер я знаю, що мені потрібно було тоді зробити або сказати, мене б нинішньо& го —утудавню ситуацію, я б тепер не помилився». Справа в тому, щопо& вернутися в минуле неможливо. Коли ми були в ньому, то не знали, що потрібно зробити. Тепер, коли воно далеко позаду, робимо нові помилки. Однак кажуть: дурні вчаться на своїх помилках, розумні — на чужих, а мудрі їх не допускають. Проте життя на відміну від вислов& лювань набагато складніше, але вони є тією тисячолітньою мудрістю, яку ми прагнемо зрозуміти, вивчаючи історію філософії.

1. ßê ñï³ââ³äíîñÿòüñÿ ô³ëîñîô³ÿ òà ³ñòîð³ÿ ô³ëîñîô³¿? ×è çãîäí³ âè çòâåðäæåííÿì, ùî ïî÷èíàòè âèâ÷àòè ô³ëîñîô³þ íåîáõ³äíî ç ³ñòîð³¿ ô³ëîñîô³¿? Îá´ðóíòóéòå ñâîþ â³äïîâ³äü.

2. ßêó ðîëü â³ä³ãðàëè ì³ôè â æèòò³ ïåðâ³ñíî¿ ëþäèíè? Ùî òàêå ì³ôîëîã³ÿ? ßê âè ðîçóì³ºòå àíòðîïîìîðô³çì?

3. Ïîÿñí³òü âèñë³â: «Ëþäèíà ñòàëà ñóá’ºêòîì ñâ³òó».

4. Çíàéä³òü ³ëþñòðàö³þ ç ìàëþíêîì ïåðâ³ñíèõ ëþäåé òà ðîçêàæ³òüïðî óÿâëåííÿ ïåðâ³ñíî¿ ëþäèíè.

5. Ó ÷îìó â³äì³íí³ñòü ì³æ ïîíÿòòÿìè íåçíàííÿ–çíàííÿ ³ çíàííÿ– íåçíàííÿ?

6. Ïðî÷èòàéòå ôðàãìåíò äàâíüîãî ì³ôó òà ñïðîáóéòå ðîçêàçàòè ïðîô³ëîñîôñüê³ ïîãëÿäè íàðîäó, ÿêîìó â³í íàëåæèòü.

7. Ô³ëîñîôñüêà êëàñèêà. Ïðî÷èòàéòå óðèâîê ç ðîáîòè Å. Êàññèðåðà «Ì³ô òà ðåë³ã³ÿ» ³ ïðîàíàë³çóéòå, ÿê ó ñó÷àñí³é àíòðîïîëîã³¿ âèçíà÷àºòüñÿ «ñâ³ò ì³ôó».

апам’ятайте

Філософія, світогляд, міфологія, наука, релігія, любомудріє, сенс життя, суб’єкт, об’єкт.

Філософія — це наука про найбільш загальні та універсальні пи& тання, спрямовані на пошук вищого начала й сенсу буття.

Філософствування людей упродовж останніх трьох тисяч років і все, що ввійшло до скарбниці філософської думки, називається історією філософії.

Колискою філософії є міфологія та релігія.

§ 3. Мудрість ведичної ночі. Давня індійська філософія

Уважається, що відлік історії сучасної цивілізації розпочався приблизно 10 тис. років тому на території Стародавнього Сходу, яка охоплювала величезний регіон від Єгипту до Японії. Основою світо& гляду давніх цивілізацій є поєднання релігійних вірувань і філо& софських поглядів. Давньосхідні вчення досить часто називають релігійно*філософськими, оскільки філософія тоді ще не виокремила& ся в самостійне вчення. Найвідомішими є філософсько&релігійні погляди народів, які населяли Стародавні Індію та Китай.

Витоки індійської філософії потрібно шукати в глибинах сивої давнини. Її символом є індійський мудрець як усамітнена, самодос& татня, поміркована, заглиблена у свій внутрішній світ особистість. Філософствуючи, індійський мудрець спирався на філософію як на дійсне знання, разом із тим не відхиляв релігії та міфології. Давня індійська філософія була тісно пов’язана з міфологією та релігією. Упродовж тривалого часу її ототожнювали з Ведами. У перекладі зі санскриту (староіндійської мови) слово «веди» означає «відання» або «священне знання». Веди — священні книги аріїв, які завоювали Індію в середині ІІ тис. до н. е. Окремі дослідники вважають аріїв давніми предками слов’ян, зокрема українців. Період їхнього пану& вання на території Індії тривав до се& редини І тис. до н. е. і ввійшов в істо& рію під назвою ведична ніч. Завдяки Ведам індійську філософію вважають найдавнішою у світі, адже ці священні книги — найдавніші з відомих нам пам’яток духовної культури людей.

Література Вед створювалася три& валий час, найдавніші й основні її па& м’ятки датуються приблизно середи&

СХІДНА ФІЛОСОФІЯ

ною ІІ тис. до н. е. Згодом з’явилися численні коментарі до го& ловних Книг (Вед). Давньоіндійська філософія — даршана (огляд, бачення світу) — виникла в VI–Vст. до н. е. Вважають, що її зв’язок з Ведами за своєю сутністю є запереченням при& внесеного в Індію ведичного міфу, оформленого як коментарі до Вед.

Філософські книжки того часу написані в жанрі, який дістав назву сутра, що перекладається «як нитка, на яку нанизані намистини». Сутра була лаконічною та легкою для запам’ятовування думкою про світ, яка могла висловлюватися декількома словами. Пізніше сутри доповнили різними коментарями — бхашья, які відображали філософське знання.