Використання широкого спектра методів самострахування дозволяє уникнути можливих утрат від валютних спекуляцій та організувати дієву систему менеджменту валютного ризику на конкретному підприємстві.
5. Методи аналізу валютних ризиків
Основні способи аналізу валютного ризику такі:
усі поточні операції оцінюються за поточним валютним курсом, а довгострокові — за історичним;
фінансові операції перераховуються за поточним, а товарні — за історичним курсом;
усі операції враховуються або за поточним, або за історичним курсом [5, 382с.].
Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов’язані з валютним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.
Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями:
вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк;
установлення лімітів для валютних позицій;
установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;
організацію аналітичної роботи.
Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи:
1. Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспондентів (зовнішні операції).
2. Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).
3. Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) (табл. 5.1.).
Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.
Таблиця 5.1
Операції комерційних банків з іноземною валютою за ініціатором проведення
| Зовнішні операції | Клієнтські операції | Внутрішні операції |
| · операції, що відображають зміну стану коррахунку банку;· операції, що пов’язані з надходженням коштів на рахунки клієнтів банку через коррахунки інших банків | · відкриття та закриття валютного рахунка клієнта;· переказ валюти в іншу фінансову установу;· переказ валюти клієнта того ж банку;· видача готівкової валюти клієнту;· прийняття готівкової валюти від клієнта;· купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта;· купівля-продаж валюти клієнтом за рахунок відкритої валютної позиції банку;· операції з акредитивами, дорожніми чеками, інкасо | · отримання та видача міжбанківських кредитів;· купівля-продаж валюти банком на біржі;· нарахування та утримання процентів по розрахункових, позичкових та депозитних рахунках клієнтів в іноземній валюті;· переоцінка залишків на валютних рахунках |
VP = АV – LV. (5.1.)
У банківській практиці виділяють такі позиції:
1) чиста довга валютна позиція (АV > LV) — сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);
2) чиста коротка валютна позиція (АV < LV) — сума зобов’язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком «мінус»).
Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті (АV = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу. [9, 299с.]
Необхідність проведення розрахунку валютного ризику призвела до появи поняття «загальної» валютної позиції як суми абсолютних значень довгих та коротких валютних позицій по кожній валюті.
Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’язується, насамперед, з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Разом з тим точно визначити, додатним чи від’ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів.
Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, то індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.
Маючи відкриту валютну позицію банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок зміни валютного курсу з огляду на таку залежність:
довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
коротка валютна позиція приносить прибутки за зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків за підвищення курсу.
Приклад 5.1
Визначити валютну позицію банку за доларами та євро, використовуючи дані таблиці 5.2. Як вплине на прибуток банку зниження курсу долара та підвищення курсу євро?
БАЛАНС БАНКУ, млн грн
| Активи | Сума | Пасиви | Сума |
| Каса | 25 | Депозити | 385 |
| Кредити (у доларах) | 350 | Депозити (у доларах) | 260 |
| Кредити (у євро) | 170 | Депозити (у євро) | 190 |
| Кредити | 550 | МБК | 80 |
| Цінні папери (у доларах) | 55 | МБК (у доларах) | 65 |
| Цінні папери (у євро) | 100 | МБК (у євро) | 120 |
| Основні фонди | 100 | Капітал | 250 |
| Усього: | 1350 | 1350 |
Розв’язання
Банк має довгу позицію за доларами у розмірі 80 млн грн (350 + 55 > 260 + 65), яка за зниження курсу долара завдасть збитків. За євро в банку утворилася коротка позиція у розмірі 40 млн грн (170 + 100 < 190 + 120), що за умови підвищення курсу євро також спричинить збитки банку, оскільки вартість зобов’язань у євро зростатиме швидше, ніж вартість активів у євро.
Якщо куплена валюта надаватиметься в розпорядження покупця у день укладання угоди або в наступний день, то такі угоди належать до типу «овернайт» (overnight). Угоди, що передбачають постачання валюти протягом двох днів після їх здійснення, називають угодами «спот» (spot). Ці два типи угод й об’єднуються поняттям «касові» операції. За такий короткий період валютний курс, як правило, не встигає зазнати якої-небудь значної зміни, і ризик практично зводиться до мінімуму. Інша справа, коли здійснюються довгострокові («форвардні») угоди, що передбачають обмін валют у раніше встановлені строки (як правило, від одного тижня до п’яти років), але за курсом, зафіксованим на момент укладення угоди.
До довгострокових належать також угоди типу «своп» (SWAP), що являють собою комбінацію операцій «спот» і «форвард».
«Форвардний» курс, природно, різниться від того курсу, який застосовується в угодах «спот». У міжнародній практиці для котирування валют за форвардними угодами, як правило, використовують не сам «форвардний» курс, а лише різницю відносно курсу «спот» (знижку або премію). Для визначення форвардного курсу цю різницю необхідно відповідно відняти або додати до курсу «спот».
Певна річ, наші комерційні банки можуть запропонувати клієнтам свої курси за угодами «форвард», але в такому разі їм насамперед доведеться вирішувати проблему прогнозування динаміки валютних курсів.
Прогнозування динаміки валютних курсів дуже ускладнилось у зв’язку із поширенням системи «плаваючих» курсів.
Природно, що більш-менш вірогідно передбачити величину зміни валютних курсів можна і, як правило, необхідно в тому разі, коли йдеться про досить невеликий період часу — від одного до кількох днів або тижнів. В останніх випадках задовільним вважається вдале передбачення всього напряму (тренду) в зміні курсу валюти — його зниження або підвищення, чого вже достатньо для проведення прибуткових операцій зі страхування валютного ризику. Вважають, що найбільш вдалими є передбачення динаміки валютних курсів на термін у півроку (180 днів), що використовуються для встановлення в курсі за угодами «двох підходів» — фундаментального та технічного.
Фундаментальний підхід виходить з того, що основними чинниками формування курсів на валютному ринку є відсоткові ставки за депозитно-кредитними операціями, темпи інфляції та стан платіжного балансу за поточними операціями. Отже, знання про зміни, що відбулися, або очікувані зміни цих чинників, з одного боку, та знання про ступінь впливу цих чинників на величину валютного курсу (тобто про величину коефіцієнтів кореляції) — з іншого, вважаються достатніми для прогнозування шляхом побудови адекватних економічних моделей. Використовувані моделі можуть бути досить складними, коли врахувати, що сама кількість чинників впливу насправді не обмежується трьома щойно згаданими.
Практики схильні застосовувати так званий технічний підхід. Він базується на впевненості, шо графіки, які ілюструють динаміку валютних курсів, самі по собі можуть дати ключ до прояснення можливих напрямів зміни курсів у майбутньому. Сутність основного методу цього напряму, методу «чартів» (від англ. сhart — графік), полягає у проведенні графічного аналізу динаміки курсів для виявлення подібних моментів у їх русі з метою прогнозування. При цьому виходять із припущення, що одного разу помічена послідовність у коливаннях валютного курсу виявлятиметься й надалі (при цьому, чим менше ви знатимете про реально існуючі економічні залежності, тим краще).