Гроші (стр. 6 из 9)

Згідно закону грошового обігу кількість грошей, необхідна для обігу, знаходиться в оберненій залежності від швидкості обігу. Отже, при інших рівних умовах збільшення швидкості обігу грошей рівнозначне збільшенню грошової маси і є одним із факторів інфляції. Держава може кинути в обіг будь-яку кількість грошей, але, будучи захопленими обігом, гроші потрапляють під владу його іманентних законів і стихійно регулюються згідно з реальними народногосподарськими потребами. (2, с.52)

Зміна швидкості обігу грошей залежить від багатьох факторів як загально економічних (циклічний розвиток економіки, темпів економічного росту, руху цін), так і чисто монетарних (розвитку економічних операцій, взаєморозрахунків, рівня процента на грошовому ринку і таке інше). Прискоренню грошового обігу допомагає заміна металевих грошей кредитними, розвиток системи взаємних розрахунків, впровадження ЕОМ в банківську справу. (2, с.52)

За металічного обігу кількість грошей регулювалась стихійно за допомогою грошей в функції скарбу; якщо потреба в грошах скорочувалась, то їх надлишки (золота монета) відходили з обігу в скарб, якщо збільшувались – відбувався приплив грошей в обіг з скарбів. Отже, кількість грошей в обігу підтримувалась на необхідному рівні.

При обігу розмінних на золото банкнот (вільного розміну на метал) закон виключає знаходження в обігу їх надлишкової кількості. Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, або паперовими грошами (казначейськими білетами), то обіг готівкових грошей здійснюється згідно з законами паперово-грошового обігу: специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути з відношення їх до золота тільки тому. Що вони є представниками останнього. Цей закон зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій би дійсно оберталось символічно представлене їм золото (або срібло).

Отже, коли кількість паперових грошей буде рівна необхідному для обігу теоретичної кількості золотих, ніякі від'ємні явища не виникнуть – паперові гроші або нерозмінні банкноти будуть справно грати роль грошових знаків, тобто заміни золотих грошей. Вказана вимога забезпечує стійкість грошей та має місце в усіх суспільних формаціях, де існує грошовий обіг.

3.3. Грошова маса та грошові агрегати

Найважливішим кількісним показником грошового обігу є грошова маса, яка являє собою сукупний об'єм купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг та тих, що належать приватним особам, підприємствам усіх форм власності та державі. Для аналізу кількісних змін грошового обігу на визначену дату та за визначений період, а також для розробки заходів по регулюванню темпів збільшення об'єму грошової маси використовуються різні показники (грошові агрегати) (мал. 3):

· агрегат М1 – включає готівкові гроші в обіг і засоби на поточних рахунках;

· агрегат М2 – М1 додати термінові та ощадні вклади в комерційних банках (до чотирьох років);

· агрегат М3 має агрегат М2 додати ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах;

· агрегат М4 – М3 додати депозитні сертифікати крупних комерційних банків. (6, с.50)

Малюнок 3. Грошові агрегати

В США для визначення грошової маси використовується чотири грошових агрегату, в Японії та Німеччині – три, в Англії та Франції – два. (6, с.51)

В Україні готівка (або гроші поза банками) утворює грошову масу М0. Разом із коштами на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті (так званими коштами до запитання) гроші поза банками становлять грошову масу М1. Сума готівки, коштів до запитання, строкових депозитів у національній валюті і всіх видів у іноземній валюті – це грошова маса М2. Сума готівки, всіх вкладів у національній та іноземній валюті, цінних паперів власного боргу та коштів клієнтів за трастовими операціями комерційних банків становить грошову масу М3. (3, с.13) Динаміка грошових агрегатів в Україні за останні 5 років наведена в додатках 1-3.

Використання різноманітних показників грошової маси дозволяє диференційовано підійти до аналізу стану грошового обігу.

Зміна об'єму маси може бути результатом як зміни маси грошей в обігу, так і прискорення їх обороту. Швидкість обігу грошей – показник інтенсифікації руху грошей при функціонуванні їх в якості засобу обігу та засобу платежу. Він важко піддається кількісній оцінці, тому для його розрахунку використовуються побічні дані.(10, с.101)

В розвинутих країнах в основному розраховуються два показника швидкості зростання оборотів грошей:

· показник швидкості обігу в кругообігу доходів – відношення валового національного продукту (ВНП) або національного доходу до грошової маси, а саме до агрегату М1 або М2; цей показник розкриває взаємозв'язок між грошовим обігом та процесами економічного розвитку;

· показник обіговості грошей в платіжному обороті – відношення суми переведених коштів по банківським поточним рахункам до середньої величини грошової маси. (10, с.101)

3.4. Грошова система

Грошова система – це грошовий обіг в країні, який склалося історично і закріплений законодавством. Вона сформувалась в XVI-XVII ст. з виникненням та затвердженням капіталістичного виробництва, а також централізованої держави та національного ринку. По мірі розвитку товарно-грошових відносин та капіталістичного виробництва грошова система набувала істотних змін. (6, с.53)

В залежності від виду грошей (гроші як товар, виконуючий роль всезагального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:

1) система металевого обігу, яка базується на реальних грошах (срібло, золото), що виконують усі п'ять функцій, а банкноти безперешкодно обмінюються на реальні гроші;

2) система паперово-кредитного обігу, при якій реальні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселя) або кредитні гроші.

При системі металевого грошового обігу виділяються два виду грошових систем: біметалізм та монометалізм – в залежності від того, скільки видів металу прийнято в якості всезагального еквівалента та бази грошового обігу.

Біметалізм – грошова система, при якій роль всезагального еквівалента закріплена за двома металами (золото та срібло). Передбачалась вільна чеканка монет з двох металів та їх необмежений обіг. На ринку встановлювались дві ціни на один товар. Ця система існувала в XVI-XVIII ст., а у ряді країн Західної Європи діяла й до XIX ст. (6, с.53)

Наявність двох металів в ролі всезагального еквіваленту вступило в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, який здійснює вимір вартості всіх товарів. Ця система не забезпечувала стійкості грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів приводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму, вимагаючий стабільності грошової системи, єдиного всезагального еквіваленту обумовило перехід до монометалізму.

Монометалізм – грошова система, при якій один метал (срібло або золото) служить всезагальним еквівалентом. За цією системою функціонують монети з одного благородного металу та знаки вартості, розмінні на монети. Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852 рр.), Індії (1852-1893 рр.), Нідерландах (1847-1875 рр.) та Китаї (до 1935 р.). у більшості розвинених країн у кінці XIX ст. біметалізм та срібний монометалізм змінились золотим монометалізмом. У Росії золотий обіг став діяти з 1897 р. Розрізняють три різновиди золотого монометалізму – стандарти золотомонетний, золотозлитковий та золотодевізний. (6, с.54)

Золотомонетний стандарт, що відповідає періоду вільної конкуренції та розвитку конкуренції, кредитної системи та торгівлі, характеризувався обігом золота, вільною чеканкою монет, безперешкодним обміном банкнот на золото, незабороненим рухом золота між країнами. Закон грошового обігу діяв автоматично. Цей стандарт вимагав наявності золотих запасів в емісійних центрах. Перша світова війна привела до відміни золотомонетного стандарту в більшості країн.

По закінченню першої світової війни були введені урізані форми золотого монометалізму: стандарти золотозлитковий (Великобританія, Франція), при якому банкноти обмінювались на золоті злитки, та золотодевізний (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), за яким банкноти обмінювались на девізи (платіжні кошти в іноземній валюті), розмінні на золото. В результаті світової економічної кризи (1929-1933 рр.) були ліквідовані усі форми золотого монометалізму та утвердилась система обігу паперово-кредитних грошей, нерозмінних на дійсні гроші.(6, с.54)

Система паперово-кредитних грошей передбачала пануюче положення банкнот, які випущені емісійним центром країни.

В 1994 р. міжнародна грошова система капіталізму сформувалась в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН в Бретон-Вудсі (США). По формі Бретонвудська грошова система уявляє собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Її головними орієнтирами є:

· золото, яке виконує функцію світових грошей і виступає засобом кінцевих розрахунків між країнами і всезагальним утіленням суспільного багатства;

· національна грошова одиниця США – долар та англійський фунт стерлінгів; долар США обмінювався на золото в Казначействі США по офіційно встановленому співвідношенню, якщо він подається (з 1934 р.) центральними банками та державними установами країн. Ціна золота на вільних ринках складалась на базі офіційної ціни США та до 1968 р. не відхилялася від неї;

· національні грошові одиниці, які вільно обмінюються через центральні банки на долари та між собою по твердо встановленим Міжнародним валютним фондом (МВФ) співвідношенням. Всі обернені національні грошові одиниці через долар могли перетворитись в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.(6, с.55)