Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов'язання.
Найбільш широко операції на відкритому ринку використовуються в США, де вони є основою регулярної діяльності Федеральної резервної системи і можуть становити в окремі періоди до 4/5 річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провідним інструментом регулювання і для Банку Англії.
Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тім, щоб створити за цих умов зону рівноправної банківської конкуренції.
Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.
Обов'язкові резерви за своєю сутністю — показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.
Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:
• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;
• використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.
Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикційної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.
В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.
Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень.
Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні.
Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу.
2. Взаємозв’язок фіскальної політики з грошово-кредитною політикою на різних етапах економічного розвитку в Україні
2.1 М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995)
Процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поділити на три основних етапи: 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1996 - 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика, 2000 - 2006 роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.
У період 1992-1995 років гроші Національного банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Дефіцит бюджету досягав двозначних значень. Так, у 1992 році він становив майже 14% від ВВП. Вливання в економіку через бюджетну систему та пряме кредитування НБУ суб'єктів економіки емісійними грошима врешті-решт призвели до гіперінфляції, пік якої припав на 1993 рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 %.
Обсяги готівки, що перебуває в обігу, за цей же період зросли у 9 тисяч разів. Висока інфляція знівелювала реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках [16, 8].
У цей час банківська система країни робила лише перші кроки. У жорстких умовах становлення багато новостворених або трансформованих банківських установ виявилися практично безпорадними: досвіду роботи в умовах ринкової економіки вони майже не мали, зате успадкували ненадійні кредити і борги.
Високі темпи інфляції зумовили швидке зростання номінального ВВП. Проте емісія грошей не могла забезпечити збільшення грошової маси відповідними темпами, а монетизація економіки за аналізований період знизилася на 18,1 відсоткового пункту, досягнувши позначки 9,3%. З іншого боку, величезні грошові потоки, які надходили на валютний ринок, знецінили національну валюту, що в умовах зростаючого імпорту ще більше підштовхнуло до підвищення цін.
Кошти бюджету (а вони були незначними) щедро витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ — "проїдалися". Державний борг України у 1994—1995 роках становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Практика засвідчила, що надані Національним банком України в 1992—1996 pp. кредити як окремим комерційним банкам, так і уряду для забезпечення кредитування окремих галузей господарства та на покриття дефіциту державного бюджету використано. Так, кредити, надані уряду протягом 1992— 1996 pp. (у національній валюті — 3,4 млрд грн., в іноземній валюті — 1,2 млрд дол. США), на сьогодні не повернено. Вони є вилученою із грошового обігу часткою, через яку Національний банк може здійснювати регулювання грошово-кредитного ринку [3, 333].
Водночас було здійснено лібералізацію цін, що прискорило зростання інфляції. Тоді, незважаючи на подолання багатьох проблем на макрорівні, поточна координація монетарної та фіскальної політики залишалася недосконалою, що негативно впливало на монетарну стабільність країни. Серед проблем — питання значних коливань залишків коштів на рахунках уряду в Національному банку, які суттєво впливають на ліквідність банківської системи та вартість кредитів на міжбанківському ринку; питання боргової політики, емісії державних цінних паперів, деякі неузгодженості у розробці основних прогнозних і програм них документів. Аналіз та пропозиції щодо розв'язання цих проблем є актуальними і в наш час з точки зору збереження як фіскальної, так і монетарної та макроекономічної стабільності країни.
2.2 Жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика (1996-1999)
Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою — запровадженням повноцінної національної валюти — гривні. їй передувала відповідна підготовка: Національний банк посилив вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників. Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.