На кінець 2007 року коефіцієнт фінансового левериджу підприємства складав 0,49 і на кінець 2008 року – 0,54, що свідчить про зростання показника. Нормативним значенням даного показника є 0,1. Для підприємства показник набагато більший й показує наскільки загрозливий його фінансовий стан (додатки А, Б).
Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержання прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання.
Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. [18, c. 276]
Показник рентабельності показує скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах в його господарську діяльність у розмірі 1 грн.
Чистий прибуток – прибуток що залишається підприємству для самостійного використання його власниками. [18, c. 276]
Прибутковість господарської діяльності характеризується загальним показником рентабельності, який визначається як відношення прибутку-брутто або чистого прибутку до всіх витрат, що брали участь у створенні цього прибутку.
На кінець 2007 року рентабельність підприємства складала 4,8%, а на кінець 2008 року – 1,16%. Такі відсотки говорять про те, що підприємство загалом не рентабельне, оскільки доходи від діяльності підприємства ледве покривають його витрати. А зменшення відсотка у 2008 році попереджає про можливу загрозу банкрутства підприємства.
Рентабельність основної діяльності. Визначається як відношення прибутку, одержаного від продажу об’єктів підприємницької діяльності до виробничої собівартості, а також адміністративних витрат та витрат на збут. Цей показник розкриває взаємозв’язок чистого доходу, прибутку та собівартості проданої продукції.
На кінець 2007 року рентабельність основної діяльності складає 5,5%, а на кінець 2008 року – 0,75%. Такий низький відсоток рентабельності свідчить про неспроможність основного виробництва забезпечити підприємство необхідні прибутки. А різке зменшення й до того низького відсотка в 2008 році, також показує, що підприємству загрожує банкрутство.
Коефіцієнт окупності виробничих витрат за 2007 рік складає – 4,8, а за 2008 рік – 3,1. Різниця становить 1,7, що свідчить про зменшення окупності витрат, а як наслідок зменшення загальної рентабельності підприємства.
Чиста рентабельність виручки від реалізації продукції показує, скільки прибутку надходить підприємству в кожній гривні від продажу продукції, товарів, робіт, послуг. Цей показник характеризує прибутковість торгівельної діяльності.
Даний показник є ще одним підтвердженням скрутного становища підприємства, оскільки чиста рентабельність виручки за 2007 рік – 4,6%, а за 2008 рік – 1,6%. А пониження відсотку говорить про те, що підприємству потрібно змінювати свою стратегічну політику, зменшувати витрати на збут, знаходити нові ринки, виготовляти нову продукцію й скористатися послугами антикризових менеджерів, які зможуть розробити антикризову програму. Якщо цього не робити, то підприємство спіткає гірка доля ліквідації.
Загальна економічна рентабельність підприємства за 2007 рік становить – 1%, а за 2008 рік – 0,19%, в такому випадку можна сказати що підприємство є зовсім нерентабельне.
Про це свідчить і показник комерційної рентабельності, який складає 7,8% та 2,6% відповідно за 2007 і 2008 рр. (додатки А, Б).
2. Діагностика кризового стану підприємства
Ідентифікація рівня неплатоспроможності та типу ситуації банкрутства здійснюється на підставі Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки Україні від 17 січня 2001 р. №10.
Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156–2 -156–4 Кримінального кодексу України [10] – приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.
Відповідно до Методичних рекомендацій діагностуються зазначені нижче види неплатоспроможності.
1. Поточна неплатоспроможність, якою характеризується фінансовий стан підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.
Економічним показником ознак поточної платоспроможності (ПП) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою [9]:
Пп = А040+А045 + А220 + А230 + А240 – Ппід (2.1)
де А040, А045, А220, А230, А240, – відповідні рядки активу балансу;
Ппід – підсумок IV розділу пасиву балансу.
Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.
Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
За даними звітності ТОВ «Агро-Гарант-Цукор+» (додаток Б):
На початок звітного 2008 року показник платоспроможності складає 118 000 грн. На кінець звітного року – 56 000 грн. Що свідчить про поточну платоспроможність даного підприємства.
2. Критична неплатоспроможність, яка відповідає фінансовому стану потенційного банкрутства, діагностується у випадку, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень відповідно 1,5 і 0,1 [9].
За даними звітності ТОВ «Агро-Гарант-Цукор+»:
Коефіцієнт покриття складає на початок звітного періоду 1,25 і на кінець 1,23, що свідчить про неможливість підприємства погасити свої борги. Але коефіцієнт забезпечення власними засобами обрахувати неможливо, оскільки має місце негативне значення.
3. Надкритична неплатоспроможність, яка діагностується якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку. Задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зобов'язаний звернутися в місячний строк до суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто тоді, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання.
Ідентифікація рівня неплатоспроможності є основою для визначення виду банкрутства (з точки зору умисності виникнення) та прийняття управлінських заходів в перебігу розгляду справи про банкрутство.
Іншою формою використання інформації балансу та інших форм фінансової звітності для оцінки кризового стану та загрози банкрутства підприємства є використання агрегатних (балансових) моделей.
Агрегати – це абсолютні оціночні показники, розраховані у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємств, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі [9].
Найпоширенішим прикладом побудови та використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства, які отримали достатньо широке розповсюдження в російськомовній економічній літературі. Розроблено типологію фінансової стійкості та балансові рівняння з метою їх оцінки, яку інколи називають моделями В.В. Ковальова, який вперше навів їх у своїй роботі. Запропонований підхід набув подальшого розвитку в роботах інших дослідників та учбово-методичних виданнях.
Реалізація цього методичного підходу до проведення діагностики передбачає визначення зазначених нижче агрегатів.
1. Власні обігові кошти (ВОК) підприємства, розмір яких визначається за формулою [9]:
ВОК = ВК+ДП-ПА (2.2)
де ВК – власний капітал (розділ І пасиву балансу, ряд. 380 ф. №1);
ДП – довгострокові зобов'язання (розділ III пасиву балансу, ряд. 480ф. №1);
ПА – позаоборотні активи (розділ І активу балансу, ряд. 080ф. №1).
Використання наведеної формули є коректним тільки за умови, що довгострокові кредити мають цільовий інвестиційний характер, тобто використані для здійснення виробничого розвитку підприємства.