·поворотні (мають на увазі повернення до деякого вихідного стану у випадку виявлення чи неспроможності невідповідності нововведення новим умовам застосування);
·відкриваючі (створюють чи засоби продукти, що не мають порівнянних чи аналогів функціональних попередників);
·ретровведення (відтворюють на сучасному рівні давно що уже вичерпали себе способи, форми і методи).
4. По механізму здійснення виділяються: одиничні, реалізовані на одному об'єкті, і дифузійні, розповсюджувані на безлічі об'єктів, інновації; завершені і незавершені інновації; успішні і неуспішні інновації.
5. По особливостях інноваційного процесу виділяють інновації внутрішньо організаційні, коли розроблювач, виготовлювач, організатор інновації знаходяться в одній структурі, і міжорганізаційні, коли всі ці ролі розподілені між організаціями, що спеціалізуються на виконанні окремих стадій процесу.
6. У залежності від джерела чи ініціативи походження ідеї нововведення підрозділяються на авторські (власні, самостійні) і замовлені (запозичені).
7. По обсязі застосування інновації бувають крапкові, системні і стратегічні.
1.2 Необхідність впровадження інновацій і оцінка їхньої ефективності
1.2.1 Ринок інноваційної продукції
Науково-технічна продукція – це логічний результат інтелектуальної (науково-дослідної, науково-технічної й інноваційний) діяльності. Науково-технічна продукція визнається товаром, якщо вона виступає засобом поглиблення, розширення й одержання нових знань, а її використання забезпечує економію витрат суспільної праці при збереженні споживчої вартості матеріального продукту, створеного на її основі. При цьому ринок науково-технічної продукції являє собою форму економічних відносин між власником інтелектуальної власності і покупцем права володіння, користування і розпорядження, у результаті яких відбувається еквівалентний обмін платоспроможного попиту покупця на споживчу цінність, укладену в науково-технічній продукції [7].
Суб'єкти інноваційного ринку – це держава, підприємства, організації, установи, університети, фонди, фізичні особи (вчені і фахівці).
Об'єкти інноваційного ринку – це результати інтелектуальної діяльності, представлені:
– в упредметненій формі (у виді устаткування, агрегатів, досвідчених установок, інструментів, технологічних ліній і т.д.);
– у неупредметненій формі (дані науково-дослідних, проектно-конструкторських робіт у виді аналітичного звіту, що узагальнює опису способу, конструкторської і технічної документації);
– у виді знань, досвіду, консультування в сфері консалтинга, маркетингу, проектного керування, інжиніринга й інших науково-практичних послуг, зв'язаних із супроводом і обслуговуванням інноваційної діяльності.
Ринок інновацій характеризується поруч відмінних рис [40]:
а) він традиційно є новим для вихідної на ринок організації (у силу новизни розробленого продукту приходиться мати справа з незнайомими споживачами);
б) він є нееластичним, внаслідок обмеженого впливу цінової політики на обсяг збуту;
в) він характеризується обмеженою кількістю покупців і продавців.
Попит на інноваційну продукцію може виходити з власне наукового співтовариства, чи промисловості від суспільства в широкому його розумінні.
У багатьох випадках створення нової технології не спричиняє попиту, оскільки характерною рисою для неї є високий ступінь ринкової і технологічної невизначеності.
Ринкова невизначеність обумовлена наступними умовами:
– споживач ще не знає, якою мірою нова продукція може задовольнити його потребу (чи в якому ступені нові продукти краще вже існуючих);
– поведінка споживача піддається впливу багатьох факторів і не може бути передбачуваною навіть у випадку покупки нової продукції;
– у випадку визнання споживачем достоїнств нової продукції виникає проблема її сумісності з іншою продукцією, уже використовуваної споживачем;
– важко пророчити швидкість, масштаби поширення нововведення і насичення їм попиту, визначити ємність потенційного ринку і наміру конкурентів.
Технологічна невизначеність обумовлена наступними, важкопрогнозованими умовами, що впливають на положення і поводження виробника:
– нестабільністю і нерозвиненістю каналів реалізації продукції і погрозою зриву встановлених і погоджених термінів її постачань;
– відсутністю можливостей післяпродажного і гарантійного обслуговування;
– проявом непередбачених побічних ефектів, що несуть у собі ризик конфліктів із законодавством і громадськістю у випадку використання нової технології;
– складністю визначення своєчасності виходу нової продукції на ринок, на якому ще досить товарів, до яких звик споживач.
1.2.2 Інновації й інноваційні процеси
Уперше термін «інновація» з'явився в наукових дослідженнях культурологів ще в 19 столітті і буквально означав уведення деяких елементів однієї культури в іншу.
Тільки на початку 20 століття стали вивчатися закономірності технічних нововведень. У 1911 році австрійський економіст Шумпетер Й. у роботі «Теорія економічного розвитку» виділив дві сторони господарського життя [43]:
– статичну (рутинний кругообіг, зв'язаний з постійним повторенням і поновленням виробництва – організації, що беруть участь у ньому, зі свого досвіду знають принципи свого поводження, їм легко передбачати результати своїх дій і легко приймати рішення, тому що ситуація зрозуміла);
– динамічну (інноваційний кругообіг, що означає розвиток – особливе, помітне на практиці й у свідомості людей, стан, що діє на них як зовнішня сила і не зустрічається в ситуації господарського кругообігу).
Нововведення в економіці впроваджуються, як правило, не після того як у споживача стихійно виникнуть нові потреби і відбудеться переорієнтація виробництва, а тоді, коли саме виробництво привчить споживача до нових потреб.
Робити – значить комбінувати наявні в розпорядженні організації ресурси, а робити щось нове – значить створювати нові комбінації змін у розвитку виробництва і ринку. Шумпетер Й. виділив п'ять типових змін [43]:
– зміни унаслідок використання нової техніки, нових технологічних процесів і нового ринкового забезпечення виробництва;
– зміни унаслідок використання продукції з новими властивостями;
– зміни унаслідок використання нової сировини;
– зміни в організації виробництва і способів його матеріально-технічного забезпечення;
– зміни внаслідок появи нових ринків збуту.
У 30-х роках 20 століття Шумпетер Й. уперше використовував поняття «інновація», припускаючи під цим зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих засобів, ринків і форм організації в промисловості. При цьому Шумпетер Й. основну роль рушійної сили економічного розвитку суспільства відводив не характеру боротьби між капіталом і пролетаріатом (по Марксові К.), а впровадженню нововведень у господарство держави.
Інноваційний підхід виявляється більш кращим, оскільки процес пошуку, нагромадження і перетворення наукового знання у фізичну реальність, по суті, безмежний.
При виборі інноваційної ідеї й ухваленні рішення про впровадження якої-небудь інновації, необхідно з'ясувати деякі моменти:
– якщо мова йде про товарну інновацію – чи має той чи інший продукт гарні шанси на ринку
– якщо мова йде про будь-який інноваційний проект – одержання реального прибутку (прибуток від проекту повинна бути значно вище, ніж витрати на його реалізацію) і оцінка реального ризику (зв'язаний із проектом ризик повинний знаходитися в гранично припустимому співвідношенні з прибутком від його реалізації).
Таким чином, для того, щоб досягти намічений цілей і одержати монопольний надприбуток від інноваційної діяльності, організації необхідно дотримувати деякі умови і відповідати визначеним вимогам [15]:
– необхідно чітко представляти обсяг попиту потенційних споживачів на нововведення, його економічно виражені переваги перед вже існуючими способами задоволення даної потреби
– необхідно виявити ресурсні обмеження, що виникають при створенні, виробництві і збуті нововведення, тобто важливо правильно скласти всебічний прогноз економічного потенціалу нововведення
– для успішного розвитку інноваційної організації обов'язковою умовою є відповідність персоналу організації визначеним вимогам
– при обмеженості матеріально-фінансових ресурсів і ринкової невизначеності значну роль в успіху інноваційних організацій грає якість організації і керування.
Інноваційним процесом – називається формування задуму, підготовка і поступове здійснення інноваційних змін. Інноваційний процес – більш широке поняття, чим інноваційна діяльність.
Важливий напрямок у вивченні інноваційних процесів – виявлення реальних факторів, що сприяють чи перешкоджають їхньому здійсненню.
Таблиця 1.1. Фактори, що впливають на розвиток інноваційних процесів
| Група факторів | Фактори, що перешкоджають інноваційної діяльності | Фактори, що сприяють інноваційної діяльності |
| Економічні, технологічні | ·недолік засобів для фінансування інноваційних проектів ·слабість матеріально- і науково-технічної бази і застаріла технологія, відсутність резервних потужностей ·домінування інтересів поточного виробництва | ·наявність резерву фінансових, матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій ·наявність необхідної господарської і науково-технічної інфраструктури ·матеріальне заохочення за інноваційну діяльність |
| Політичні, правові | ·обмеження з боку антимонопольного, податкового, амортизаційного, патентно-ліцензійного законодавства | ·законодавчі міри (особливо пільги), що заохочують інноваційну діяльність ·державна підтримка інновацій |
| Організаційно-управлінські | ·устояна оргструктура, зайва централізація, авторитарний стиль керування, перевага вертикальних потоків інформації ·відомча замкнутість, труднощі міжгалузевих і міжорганізаційних взаємодій ·твердість у плануванні ·орієнтація на сформовані ринки ·орієнтація на короткострокову окупність ·складність узгодження інтересів учасників інноваційних процесів | ·гнучкість оргструктури, демократичний стиль керування, перевага горизонтальних потоків інформації, самопланування, допущення коректувань ·децентралізація, автономія, формування цільових проблемних груп |
| Соціально-психологічні, культурні | ·опір змінам, що можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу, необхідність пошуку нової роботи, перебудова устояних способів діяльності, порушення стереотипів поводження, що склалися традицій ·острах невизначеності, побоювання покарань за невдачу ·опір усьому новий, що надходить ззовні | ·моральне заохочення, суспільне визнання ·забезпечення можливостей самореалізації, звільнення творчої праці ·нормальний психологічний клімат у трудовому колективі |
Зміст інноваційного процесу охоплює етапи створення, як новації, так і нововведення. Процес створення нововведення включає (життєвий цикл нововведення) [4]: