Треба, однак, визнати, що одні форми часто більше зручні, чим інші. Протягом століть для обслуговування дрібних повсякденних угод золото й срібло використалося у формі монет, а для великих угод - у вигляді більших брусків. З іншого золота виготовлялися ювелірні прикраси й інші коштовності. Будь-яке перетворення металу з однієї форми в іншу вимагає витрат часу, зусиль й інших ресурсів. Виконання цієї роботи - такий же бізнес, як і будь-який іншої. Ціни на ці послуги будуть установлюватися так само, як звичайно. Багато хто згодні з тим, що виготовлення ювелірами прикрас із самородного золота законно. Але люди часто заперечують застосовність цього принципу до виготовлення монет. Однак на вільному ринку карбівка монет представляє із себе по суті справи такий же бізнес, як і будь-який іншої. У часи золотого стандарту багато монет вважалися в деякому змісті більше «дійсними» грішми, чим прості, не викарбувані золоті «злитки» (у формі брусків, болванок або в будь-який іншій). Дійсно, монети містили в собі премію в порівнянні зі злитком, але причина була не в якихось містичних властивостях монет. Просто виготовити монети зі злитка коштує дорожче, ніж переплавити монети в злиток. Внаслідок цієї різниці на ринку монети цінувалися вище (на наш погляд, це порозумівається додатковою цінністю монет, премією, пов'язаної з економією на зважуванні й посвідченні проби, а вже ця додаткова цінність робить економічно виправданої відповідної витрати).[4]
2.2 Товарне походження грошей
Питання про походження грошей різними теоретичними школами зв'язується із процесом розвитку обміну товарів.
Для того щоб який-небудь продукт став товаром, він повинен відповідати наступним умовам:
1. повинен вироблятися не для власного споживання, а для продажу;
2. повинен задовольняти певні потреби, тобто, мати корисність; причому товар повинен бути корисним для покупця, що знаходить своє підтвердження у факті купівлі-продажу;
3. повинен мати вартість; вартість товару - це якісь витрати, пов'язані з ним, причому не індивідуальні витрати виробника (собівартість), а витрати, визнані суспільством, що також повинне бути підтверджене за допомогою купівлі-продажу.
Тільки сукупність всіх цих трьох умов робить продукт товаром. Відсутність кожного з них означає, що даний продукт товаром не є. Наприклад, коли який-небудь продукт виробляється для особистого споживання або його неможливо купити або продати - тоді цей продукт товаром не є.
Обмін одиничними продуктами суспільної праці між первісними громадами носив випадковий характер. Розвиток товарного обміну був пов'язане з першим великим суспільним поділом праці - між скотарськими й землеробськими племенами. На базі другого великого поділу праці - відділення ремесла від землеробства - відбулося товарне виробництво й регулярний обмін між приватними власниками.[6]
Адам Смит писав про це: "…Кожна розумна людина на будь-якому щаблі розвитку суспільства після появи подолу праці, повинен був так улаштувати свої справи (business), щоб постійно мати деяка кількість такого товару, що, на його думку, ніхто не відмовиться взяти в обмін на продукти свого промислу".[16, с. 340].
У результаті розвитку товарного обміну із всіх товарів виділився особливий товар, що володів найбільшою здатністю до збуту - гроші, що розділили процес взаємного обміну товарів (Т-Т) на два різночасне здійснюваних процесу: продажу (Т-Д) і придбання (Д-Т), що дозволило перебороти індивідуальні, кількісні, тимчасові й просторові границі, властивому бартеру й тим самим істотно скоротити транзакційні витрати обміну. [ 9, C. 586]
2.3 Проблема «правильної кількості» грошей
Тепер ми можемо повернутися до питання: із чого складається сукупна пропозиція грошей у суспільстві і як ця пропозиція використовується? Зокрема, ми можемо задатися вічним питанням: скільки грошей «нам треба»? Чи варто регулювати пропозицію грошей відповідно до якихсь «критеріїв», або в рішенні цього завдання можна покластися на вільний ринок? По-перше, у кожен даний момент часу сукупним запасом, або пропозицією грошей у суспільстві часу є загальна вага існуючого грошового матеріалу. На даному етапі викладу припустимо, що в ролі грошей у ході конкуренції на вільному ринку затвердився тільки один товар. Припустимо далі, що цим товаром є золото (ми могли б у якості взяти й срібло, і навіть залізо; але в дійсності не «ми», а ринок вибирає найбільш підходящий товар для використання як гроші). Форма золота не має значення, крім тих ситуацій, коли витрати, пов'язані з якимсь певним перетворенням золотого матеріалу, перевищують витрати на інший вид впливу на нього (наприклад, коли витрати на карбування вище, ніж на їхнє переплавлення). У цьому випадку в якості розрахункової грошової одиниці ринком буде обрана одна з форм золотого матеріалу. Використання інших форм буде супроводжуватися премією або знижкою, залежно від обумовлених ринком відносних витрат на їхнє виробництво. [9]Зміна сукупного запасу золота будуть визначати ті ж причини, які визначають зміна запасу будь-яких інших товарів. Запас золота, сукупний золотий фонд буде збільшуватися слідом за ростом золотодобування й зменшуватися в міру зношування металу, у процесі його використання в промисловості й внаслідок інших видів негрошового споживання. Оскільки ринок вибере на роль грошей товар тривалого користування й оскільки гроші не споживаються з такою же інтенсивністю, що інші товари, а використаються як засіб обміну, частка нового щорічного виробництва в сукупному накопиченому запасі буде досить незначною. Тому зміни в сукупному запасі золота будуть відбуватися дуже повільно. Яким же «повинне» бути пропозиція грошей? Для відповіді на це питання пропонувалися самі різні критерії. Говорили, що «обсяг грошей повинен мінятися відповідно до зміни чисельності населення», що динаміка грошової пропозиції повинна випливати «за обсягом торгівлі», «за кількістю зроблених товарів» (часто затверджується, що останнє потрібно для того, щоб забезпечувалася стабільність- загальний рівень цін, тощо. Деякі пропонували залишити рішення на розсуд ринку.[ 11, C. 225]. Гроші відрізняються від інших товарів однією істотною особливістю. І усвідомлення цієї відмінності дає ключ до розуміння грошових питань. Збільшення пропозиції будь-якого іншого товару приносить суспільну користь, викликаючи часом загальну радість. Більша кількість споживчих товарів означає більше високий рівень життя людей; збільшення кількості капітальних товарів означає збереження й підвищення рівня життя в майбутньому. Відкриття нових родючих земель або запасів коштовних природних ресурсів також обіцяють підвищити рівень життя в сьогоденні або в майбутньому. А що можна сказати про гроші? Чи означає додавання грошей до існуючого сукупного запасу поява якихось вигід для всіх?
Споживчі товари витрачаються в процесі споживання; капітальні товари й природні ресурси витрачаються в процесі виробництва споживчих товарів. Але в цьому змісті гроші не витрачаються, адже їхня функція – служити посередником у процесі обмінів. Вони покликані сприяти найшвидшому переміщенню товарів і послуг від однієї людини до іншої. Ці обміни виробляються людьми, що приймають рішення на підставі грошових цін. Якщо, приміром, 1 телевізор обмінюється на 3 унції золота, ми говоримо, що 3 унції золота є ціна телевізора. У будь-який момент часу всі товари в економіці міняються на золото в певних співвідношеннях, або, що теж саме, продаються за певними цінами. Як ми говорили раніше, гроші, або золото, служать загальним знаменником всіх цін. А що ж самі гроші? Є чи «ціна» у них? Тому що ціна є просто мінове відношення, те зрозуміло, що вона є й у грошей. Але у випадку грошей «ціна» є набір нескінченного числа мінових відносин всіх товарів, що є присутнім на ринку. Припустимо, що телевізор коштує 3 унції золота, автомобіль – 60 унцій, батон хліба – 1/100 унції, одна година юридичних консультацій містера Джонса — 1 унцію. Тоді «ціною грошей» буде нескінченний набіральтернативних обмінних співвідношень. Одна унція золота буде «коштувати» або 1/3 телевізора, або 1/60 автомобіля, або 100 батонів хліба, або 1 година юридичної консультації містера Джонса, і так далі за всім списком наявних можливостей. Ціна грошей - це «купівельна спроможність» грошової одиниці, у цьому випадку - однієї унції золота. Вона говорить нам про те, чтo можна купити в обмін на цю унцію, точно так само, як грошова ціна телевізора говорить нам, скільки грошей можна одержати в обмін на телевізор. Що визначає ціну грошей? Те ж, що визначає всі ціни на ринку - старий, але вірний закон попиту та пропозиції.[10, С. 126] Всім відомо, що якщо пропозиція збільшиться, то й ціна впаде. Ми знаємо також, що якщо виросте купівельний попит на товари, те їхня ціна зросте. Абсолютно те ж саме вірно й відносно грошей. Збільшення пропозиції грошей буде знижувати їх «ціну»; збільшення попиту на гроші її підвищить. Але що являє собою «попит на гроші»? Ми знаємо, що означає «попит» на товари, це - та кількість товарів, на покупку яких споживачі готові витратити гроші, плюс ті товари, які постачальники притримують не направляючи в продаж. Те ж саме ставиться й до грошей. «Попит на гроші» означає різні товари, пропоновані в обмін на гроші, плюс готівка, які не витрачаються протягом деякого періоду часу. В обох випадках термін «пропозиція» може ставитися до сукупного запасу товару на ринку. Далі, що відбудеться, якщо пропозиція на золото збільшиться, а попит на гроші залишиться незмінним? У цьому випадку впаде «ціна грошей». Іншими словами, купівельна спроможність грошової одиниці впаде для всього списку товарів. Унція золота тепер буде коштувати менше, ніж 100 батонів хліба, 1/3 телевізора й т.д. І навпаки, якщо пропозиція грошей знизиться, то купівельна спроможність унції золота зросте. Які наслідки зміни пропозиції грошей? Скориставшись уявним експериментом філософа Давида Юма (який, до речі, був одним з перших економістів), задамо собі питання: що відбудеться, якщо добра фея непомітно підкладе гроші (у нашому випадку – золото) у наші кишені, гаманці й банківські сховища, подвоївши якимсь чарівним образом загальний запас грошей. Чи станемо ми у два рази богаче? Очевидно, немає. Багатше нас робить достаток товарів. Воно обмежується рідкістю ресурсів, а саме, землі, праці й капіталу. Множення кількості монет саме по собі не втілить ці ресурси в щось корисне. Ми можемо на мить відчути себе так, начебто ми стали у два рази багатше. Але очевидно, що насправді ми всього лише розбавили пропозицію, що була, грошей. Як тільки народ ринеться витрачати це не споді ванно знайдене багатство, ціни виростуть тією самою мірою, тобто приблизно у два рази. Ця оцінка дуже приблизна, але що можна затверджувати із упевненістю, так це те, що ціни будуть рости доти, поки не буде вдоволений попит, і поки гроші не перестануть конкурувати один з одним за незмінним запас, що залишився, наявних товарів.[ 5,C. 55].