Подібно до вищезгаданої, склалася ситуація з приводу фінансового лізингу i в таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо. Проте законодавець у цих країнах зосередив свою увагу на інших аспектах – фінансових i податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним «трампліном» для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.
Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:
1. Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;
2. Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.
Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикованих у Польщі, став форфейтинг. У даному випадку переуступка орендодавцем прав по отриманню платежів від орендодавця банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном орендодавця.
Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей – у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому більш ризиковані інвестиційні кредити. В першу чергу, банками передбачається використання фінансового лізингу.
Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.
Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.
Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим.
Історичні:
· наявність традицій орендного підприємництва;
· можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.
Економічні:
· необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;
· об’єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування;
· зміни ситуації у збутовій політиці продукції;
· потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;
· структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;
· наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв’язків зі споживачами в Україні;
· можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.
Організаційно-технічні:
· наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;
· участь банківських установ в лізингових операціях;
· зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;
· проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;
· вдосконалення процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.
Науково-дослідні:
· відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;
· наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу;
· зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.
Соціальні:
· підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;
· підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.
Правові:
· створення основ законодавства про лізинг;
· встановлення пільг по лізинговим операціям.
Суспільно-політичні: державна політика, що поширюється в області лізингу.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що подальшому розвитку лізингу в Україні також сприятимуть:
· умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу (малий і середній бізнес є спроможним спожити більшу кількість лізингових послуг, оскільки, по-перше, він не має великих фінансових можливості й, по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон’юнктури ринку);
· інтеграція банківського і промислового сектора економіки (зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу; активний розвиток холдингової системи);
· вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.
Звичайно, інвестиційні лізингові проекти є вкрай складними. Вони передбачають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас, висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи із заяв уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.
На сьогоднішній день можна стверджувати, що тема фінансового лізингу набуває актуальності. Пояснення просте – як вигідний інструмент інвестиційної політики лізинг має велике значення для розвитку виробництва у період занепаду. Під час економічних потрясінь, значному безробітті, невеликій купівельній спроможності цей вид діяльності, завдяки своїй особливій економічній природі, є здатним зробити великий вклад у піднесення i розвиток національної економіки, а на міжнародному рівні – створити i закріпити нові зв’язки з іноземними інвесторами. Існує дeкiлькa причин, що обумовлюють швидке i широке розповсюдження лізингу в діловій практиці: це i значні переваги, котрі мають учасники господарчого o6iгy, i заохочення з боку держави, яка розглядає лізинг як ефективний зaciб стимулювання науково-технічного прогресу, i розвитку національної економіки.
На сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Biн, до речі, може розглядатися як альтернатива довгостроковому кредиту. I при цьому немає потреби оформляти заставу як це робиться під час отримання кредиту у банку. Але, звичайно, вci ці операції не викликатимуть проблем лише за сприятливого податкового i правового середовища. Зважаючи на це, вітчизняні законотворці вирішили покращити умови для розвитку фінансового лізингу в державі, зокрема, у cферi оподаткування. Результатом цього стало прийняття нових нормативних документів – законів України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» i «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» різних періодів (дат прийняття). Які будуть результати – покаже час. А доти спеціалісти вже зробили попередній аналіз нововведень у сфері оподаткування операцій фінансового лізингу i мають щодо цього певні висновки.
Зокрема, розглянувши старий i новий порядки оподаткування, можна відзначити, що у порівнянні із минулим у країні склалося більш сприятливе середовище для розвитку фінансового лізингу. Але при цьому лізингоодержувач за нових умов навряд чи відчує особливі зміни, за винятком, xiбa що, права по основних фондах, отриманих у лізинг: ПДВ відносити до податкового кредиту, а амортизацію нараховувати із чистої вартості об’єкта лізингу.
Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Отже, незважаючи на цілий комплекс проблем, український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності.
3.2 Напрям (розширення) лізингу на підприємствах України
Лізингові операції ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» являють собою чисто ринкові відносини між трьома сторонами:
1) підприємством, яке виготовляє обладнання;
2) орендодавцем (лізнговою компанією);
3) орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні
цінності протягом певного часу.
Механізм угоди полягає в тому, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним сторону справи, укладає попередню угоду про постачання. Вони удвох з виробником звертаються до лізингової компанії з проханням підписати трьохсторонній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке.
Лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування споживачу в межах середньо чи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. Зрозуміло, що ця схема більш підходить для країн з розвинутою інфраструктурою фінансових операцій, де орендар має достатню інформацію про товаровиробників і може безпосередньо звернутися до будь-якого з них.