Здійснення лізингових операцій на підприємстві (стр. 6 из 18)

До проблем нормативно-законодавчого характеру, що виникають у сфері лізингового бізнесу та потребують негайного вирішення слід віднести:

1. Термінологічні протиріччя з приводу лізингових операцій;

2. Несприятлива амортизаційна політика в Україні;

3. Недосконалість оподаткування та обліку;

4. Перепони законодавства щодо валютного регулювання та валютного контролю при організації міжнародного лізингу;

5. Нерозвиненість арбітражного процесуального Кодексу по відношенню до норм захисту прав власності ускладнює можливості відчуження майна при порушенні зобов’язань.

Проблеми першого окресленого напрямку пов’язані із значними розбіжностями у викладенні сутності лізингу, його форм та видів; так негайного вирішення потребує проблема відсутності єдності визначень поняття «лізингові платежі» та його складових у різних законодавчих актах [1,2,4,5].

Багато негараздів, що виникають на лізинговому ринку України пов’язано з відсутністю законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об’єктів лізингу для всіх груп основних фондів. Так, великі строки амортизації зовсім не враховують морального старіння обладнання, зокрема високотехнологічної техніки, електроннообчислювальних пристроїв, що досить часто модифікуються і навіть повністю замінюються більш досконалими зразками. А, оскільки, згідно діючого законодавства, строк фінансового лізингу має співпадати із строком амортизації обладнання, яке є об’єктом такої лізингової угоди, то тривалі строки амортизації виступають значною перешкодою для лізингових фірм та особливо для лізингоотримувачів, які бажають якнайшвидше викупити майно і стати його власником. Однак їм доводиться чекати до закінчення основного строку дії лізингової угоди, щоб стати фактичним господарем майна. Крім того, приймаючи до уваги нерівномірність нарахування амортизації та вимогу необхідності досягнення балансовою вартістю в процесі амортизації нульового значення для об’єктів основних фондів другої та третьої груп процес нарахування амортизації перетворюється у безмежний. Однак Закон України «Про лізинг» передбачає повне відшкодування вартості об’єкту фінансового лізингу. У вітчизняній практиці, вирішення такої проблеми прискорюється доволі часто шляхом обминання закону, наприклад, шляхом штучного розриву лізингових угод, після якого лізингоотримувач змушений викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю, що призводить до виплати податку на додану вартість навіть при організації фінансового лізингу. Одним з найпростіших шляхів вирішення вищезазначених проблем вважаємо відмову від щільного зв’язку між відшкодуванням об’єкту лізингу та її амортизацією, який закладено у ст. 16 п. 2, згідно якої кожний лізинговий платіж відшкодовує частину вартості об’єкту лізингу, який амортизується за термін, за який вноситься лізинговий платіж. Такий підхід до відшкодування у лізинговому платежі частки предмету лізингу значно обмежує права лізингоотримувача.

Так, при відстрочці платежу протягом обумовленого угодою строку лізингові платежі, а отже, й відшкодування вартості майна, взагалі не здійснюється, та протягом наступного періоду відшкодування здійснюється у розмірах, що перевищують нараховану амортизацію. У випадку авансових платежів, навпаки, відшкодування вартості здійснюється у розмірах, менших за нараховану амортизацію.

Підсумовуючи, необхідно зробити висновок, що в умовах, що склалися амортизація не може бути реальним джерелом інвестування в нові основні фонди, тобто джерелом інвестицій. Недоліками виступають:

1. нарахування амортизації на залишкову вартість призводить до регресу, тобто планомірному зменшенню суми та штучному збільшенню періоду нарахування амортизаційних відрахувань;

2. щоквартальне нарахування амортизації неадекватне руху основних фондів, визначенню розміру прибутку та нарахуванню податків, що відбувається щомісячно;

3. груповий підхід до норм амортизації протирічить особливостям зношення кожного конкретного об`єкту;

4. включення до вартості основних фондів, що підлягають амортизації витрат на капітальний ремонт та інших витрат, пов`язаних з підтриманням фондів, що справляє негативні наслідки на вартість основних фондів та величину амортизаційних відрахувань.

З метою забезпечення гнучкості лізингових платежів Концепцією амортизаційної політики передбачено проведення заходів щодо відмови від єдиного примусового методу нарахування амортизаційних відрахувань та надання більше свободи суб’єктам господарювання – учасникам лізингових відносин самостійно обирати метод нарахування амортизації та самостійно встановлювати строки служби основних фондів, що не будуть суперечити чинному законодавству. Таким чином на законних підставах можна було б скористатися рівномірним методом відшкодування вартості об’єкту лізингу, погоджуючи суму лізингових платежів до виплати із залишковою вартістю майна, що слід відображати у графіку виплат лізингових платежів.

Загалом, вбачаючи в оподаткуванні лізингових операцій міцне підґрунтя для сприятливого розвитку лізингового бізнесу, слід провести детальний їх аналіз.

Так, вже на стадії придбання предмета лізинга лізингодавець несе збитки, так як такі витрати не включаються як до складу валових витрат, так і до складу основних фондів (згідно пп. 1.18.2. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») лізингодавця. Тим самим збільшується частка балансового прибутку, що підлягає оподаткуванню, що негативно впливатиме на процес розширеного економічного відтворення. Протягом строку дії договору фінансового лізингу об’єкт знаходиться у власності лізингодавця, однак включається до складу основних фондів лізингоотримувача і на нього нараховується амортизація; лізингові платежі включаються у валові витрати виробництва і обігу лізингоотримувача (стаття 16, п. 4 Закону України «Про лізинг»). Тобто, відповідно, на таку суму зменшується база оподаткування прибутку. Проте згідно п. 5.3.2., статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат не включається сума відшкодування вартості предмету лізингу. Такі негаразди чинного законодавства свідчать про суб’єктивізм у вирішенні проблем, пов’язаних з лізинговим бізнесом, тобто однобоке проведення політики відстоювання інтересів певних зацікавлених державних структур. Один із суперечливих підходів при оподаткуванні лізингових операцій пов’язаний з виплатою податку на додану вартість (ПДВ). Об’єктом оподаткування тут виступають операції виплати вартості послуг за угодою оперативного лізингу (стаття 3.1.1 Закону України «Про Податок на додану вартість») та операції ввезення майна при перетині українського кордону за угодою лізингу для нерезидентів (стаття 3.1.2). Згідно Закону України «Про податок на додану вартість» лізингові платежі при фінансовому лізингу не виступають об’єктом оподаткування. Однак лізинговий платіж включає у себе плату за продаж послуг, з цього приводу його необхідно обкладати, так як продаж послуг (згідно статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість») виступає об’єктом обкладання ПДВ. Такі розбіжності спонукають до практичної реалізації норм чинного законодавства за наступним сценарієм: частина платежу, яка є платою за лізингові послуги, обкладається ПДВ, а інша частина – ні. Однак такий підхід протирічить Закону України «Про лізинг» (стаття 16.2), де чітко визначені складові лізингового платежу. Оскільки Закон «Про лізинг» згідно принципу юриспрунденції є основним, то всім учасникам лізингового бізнесу необхідно, на нашу думку, скористатися положеннями статті 16 чинного Закону.

Отже механізм оподаткування лізингових операцій схематично можна відтворити наступним чином:

Рис. 1.4. Механізм оподаткування операцій оперативного лізингу

Рис. 1.5. Механізм оподаткування операцій фінансового лізингу

Аналізуючи наведену схему необхідно зробити ряд послідовних висновків:

1. Згідно чинного законодавства лізингодавець не має права отримати податковий кредит з бюджету на суму виплаченого при купівлі об’єкту ПДВ, а лізингоотримувач не може скористатися податковим кредитом для виплати ПДВ на суму лізингових платежів;

2. Сума ПДВ компенсується лізингодавцем за рахунок власних коштів, через що лізингодавець невиправдано збільшує суму фінансування тобто вартість лізингової угоди для лізингоотримувача, а лізингоотримувач розраховує амортизаційні відрахування із збільшенням на 20% вартості, що впливає на зростання суми лізингових платежів та вартості виробленої продукції;

3. Подвійне оподаткування ПДВ лізингоотримувача (у випадку оперативного лізингу): перший раз у складі збільшення вартості об’єкту; другий – в лізингових платежах.

Таким чином, більша частина перепон на шляху розвитку лізингового бізнесу пов’язана саме з системою оподаткування лізингових операцій, згідно якої, в першу чергу, забезпечуються інтереси держави, зокрема, вирішується проблема наповнення державного бюджету, що вступає в протиріччя з підвищенням інвестиційної активності суб’єктів господарювання.

Наступна група проблем пов’язана із організацією міжнародного бізнесу. Зокрема, митні обмеження впливають на те, що відносини міжнародного лізингу стають невигідними у порівнянні з лізингом внутрішнім, а валютні обмеження формують несприятливий фундамент для міжнародного лізингу. Як наслідок, ускладнюється діяльність іноземних компаній в Україні. Економічно неефективними стають операції з міжнародного імпортного лізингу, які могли б укладати вітчизняні підприємства за межами України.