Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів — на рахунки розпорядників нижчого ступеня.
По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування здійснюється відповідними виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат з бюджету беруть участь всі ланки бюджетної системи України.
Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється в залежності від їх значимості та підпорядкування.
Так, з державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані безпосередньо Міністерствам України, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів.
Як вже визначалося раніше, кошти на фінансування бюджетних підприємств, організацій та установ відпускаються за статтями відповідно до бюджетної класифікації. Керівники — розпорядники бюджетних коштів — мають право збільшувати квартальні витрати по одній статті за рахунок відповідного скорочення витрат по іншим статтям без перебільшення загальної суми квартальних асигнувань по кошторису. Таке збільшення допускається по всім статтям, крім видатків на заробітну плату, капітальні вкладення, харчування, стипендії, а для установ, що фінансуються з державного бюджету також крім витрат на придбання обладнання та інвентарю.
Всі видатки бюджетних установ, що фінансуються у кошторисно-бюджетному порядку, поділяються на дві частини: капіталовкладення (видатки розвитку) та поточні видатки. Поточні видатки, в свою чергу, поділяються на адміністративно-господарські та операційні.
Адміністративно-господарські видатки — видатки на утримання апарату управління, господарського та обслуговуючого персоналу, на відрядження, придбання інвентарю тощо. Операційні видатки — видатки, що пов'язані з характером діяльності установи: учбові видатки, фонд заробітної плати викладачів, на харчування тощо[4].
Найбільшим підрозділом кошторисно-бюджетного фінансування є соціально-культурні заходи. До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи в галузі молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття «благополуччя й задоволення» або «розчарування» тими процесами, що відбуваються у країні. В той же час, в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найбільш вразливою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за «залишковим принципом», тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.
До появи в Україні соціально-культурних закладів з недержавною формою власності (приватні театри, лікарні, школи, університети тощо), вся соціально-культурна сфера повністю включалася до бюджетної сфери, тобто повністю фінансувалась з бюджету, а відносини, що виникали з приводу фінансування її видатків, цілком врегульовувались нормами фінансового права — нормами, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, що є частиною національного доходу, з метою забезпечення завдання та функцій держави. З появою недержавних соціально-культурних закладів, яка зумовлена проголошенням у Конституції України і в Законі України «Про власність» існування приватної форми власності, відбувається трансформація поняття фінансування соціально-культурної сфери[5]. До появи підприємств, організацій, закладів культури з недержавною формою власності правове регулювання видатків на культуру здійснювалось:
а) нормами фінансового права, що регламентують кошторисно-бюджетне фінансування;
б) нормами фінансового, цивільного та господарського права, що регламентують фінансування госпрозрахункових підприємств та підприємств з недержавною формою власності.
Таким чином, з появою культурно-мистецьких закладів з недержавною формою власності правове регулювання видатків соціально-культурної сфери вийшло за поле фінансового права і у певній частині регулюється нормами цивільного права та господарського права. Так, нормами цивільного права регулюються відносини, що виникають при покритті видатків підприємств, організацій та установ з недержавною формою власності. На кошторисно-бюджетному фінансуванні залишаються виключно соціально-культурні установи державної та комунальної форми власності.
В умовах існування бюджетного дефіциту, забезпечення фінансування соціальних виплат населенню є пріоритетним завданням уряду держави. Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 31 серпня 1996 року № 1033 прийняв рішення про вжиття заходів щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню. Так, для використання позабюджетних коштів бюджетних установ, останні зобов'язуються забезпечити ефективне використання приміщень, що перебувають на їх балансі, передбачивши здачу в оренду вільних приміщень. Доходи від оренди приміщень, які залишаються в розпорядженні бюджетних установ, повинні спрямовуватися на погашення заборгованості по заробітній платі працівників цих установ і закладів, а при відсутності заборгованості по заробітній платі — на оплату за житлово-комунальні послуги.
Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з функціональною структурою видатків бюджетів України, розділ видатків на «Соціальний захист та соціальне забезпечення» включає: оплату пенсій та допомог — компенсаційні витрати у зв'язку з наданням пенсіонерам безплатного проїзду; пенсій військовослужбовцям Міноборони, прикордонних військ, національної гвардії, служби безпеки; оплату пільг ветеранам війни і праці; фінансування допомоги сім'ям з дітьми; інші види соціальної допомоги; оплату видатків дитячих закладів-інтернатів та притулків для неповнолітніх, програм соціального захисту неповнолітніх; оплату видатків будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів; фінансування молодіжних програм та інших заходів і закладів в галузі соціальної політики[6].
Державна допомога сім'ям з дітьми. В Україні приділяється велика увага соціальній допомозі сім'ям з дітьми. За програмами допомоги на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років) допомогу сьогодні отримують близько 6,6 млн. сімей, що мають приблизно 8 млн. дітей. Багато виплат працюючим батькам (або матерям, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною) здійснюються за місцем роботи батьків з Фонду соціального страхування. Допомога непрацюючим батькам, а також тим, хто не отримує належних їм аліментів (близько 750 тис. сімей з приблизно 1 млн. дітей), виплачується з Державного бюджету через місцеві відділи соціального захисту. Допомога батькам на дітей віком до 1,5 року виплачується з Пенсійного фонду.
Право кожного в Україні на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування встановлено статтею 49 Конституції України. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Конституцією також закріплено, що медична допомога у державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається безплатно, а держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
За функціональною структурою, ці видатки поділяються на такі підрозділи: фінансування лікарень широко профілю; видатки спеціалізованих медичних закладів; асигнування на поліклініки, амбулаторії, спеціалізовані поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти; видатки на загальні і спеціалізовані стоматологічні поліклініки; утримання санітарно-епідеміологічної служби, закупівлю та виготовлення медичного обладнання, інструментів, протезів, іншої продукції, що використовується у медичній практиці, тощо.
Фінансування діяльності державних та комунальних медичних закладів проводиться за рахунок асигнувань з Державного бюджету та місцевих бюджетів у відповідності з розділом 203 бюджетної класифікації. Цей розділ передбачає фінансування: лікарень, поліклінік та амбулаторій; територіальних медичних об'єднань та фельдшерсько-акушерських пунктів; станцій швидкої та невідкладної допомоги, станцій переливання крові, санітарно-епідеміологічних станцій, дезинфекційних санкцій; санаторіїв для хворих на туберкульоз; інших заходів по охороні здоров'я.