Кредитна система і проблеми її функціонування в Україні (стр. 3 из 9)

1.2.Характеристика основних елементів кредитної системи та їх взаємозв’язок.

У попередньому пункті ми визначили сутність кредитної системи та пояснили її функції. Тепер розглянемо основні елементи кредитної системи (рис.1.1.) та охарактеризуємо кожний із них.

Рис. 1.1. Структура кредитної системи [2]

Центральний банк – це емісійно – касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.

Центральний банк у ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації банківської системи. За допомогою монетарних інструментів центробанк виступає також органом державного регулювання макроекономічних процесів, що відбуваються в економіці країни. Він самостійно розробляє і впроваджує конкретні заходи щодо реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом, бере безпосередньо участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон’юнктуру в країні.

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Статутний капітал банку може належати державі повністю, частково або взагалі їй не належати. Проте порядок формування капіталу зараз не має принципового значення для функціонування центрального банку, оскільки цільова спрямованість його діяльності визначається державними інтересами, а не інтересами акціонерів.

Світовий досвід свідчить про те, що діяльність ЦБ має бути незалежною від владних структур. Під незалежністю ЦБ розуміють дві її форми: політичну та економічну незалежність.

Умовами політичної незалежності ЦБ є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду або з боку парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що ЦБ не зобов’язаний автоматично видавати грошові кредити для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.

Роль і місце ЦБ в економіці та процеси економічного регулювання значною мірою залежать від його відносин з органами державного управління.

До факторів оцінки рівня незалежності відносяться:

- участь держави в капіталі ЦБ та розподілі прибутку;

- ступінь відображення у законодавстві цілей та завдань ЦБ;

- процедура призначення керівництва банку;

- право держави втручатися у грошово-кредитну політику;

- правила, які регулюють можливість прямого та непрямого фінансування державних видатків ЦБ країни.

ЦБ країн з ринковою економікою виконують майже однакові функції. До функцій ЦБ, що визначають його місце і роль в економіці відносяться:

1) емісія грошей та організація грошового обігу;

2) нагляд і регулювання діяльності банківської системи. Функція „банку банків”;

3) ЦБ є банкіром і фінансовим агентом уряду;

4) Грошово-кредитне регулювання економіки.

Емісія грошей відбувається шляхом кредитування комерційних банків, уряду, великих підприємств. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу, стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу, розробляє проект грошово-кредитної політики та подає його на розгляд вищих органів влади.

ЦБ має монопольне право на випуск банкнот і розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території країни. Процедура випуску грошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам в обмін на їх резерви, що знаходяться на окремому коррахунку в ЦБ. Він також здійснює емісію депозитних грошей шляхом кредитування комерційних банків, купівлі цінних паперів та іноземної валюти.

Отже, ЦБ, використовуючи названі канали емісії грошей, збільшує свої активи – переважно у формі державних боргових зобов’язань. Збільшення активів ЦБ приводить до відповідного зростання його пасивів – до створення грошей. Отож, найважливішим джерелом ресурсів ЦБ є емісія банкнот, що утворює одну з основних статей пасиву його балансу.

В процесі виконання емісійної функції ЦБ здійснює регулювання грошового обігу, що передбачає сукупність монетарних заходів для підтримання стабільності грошового обігу, сталості національної валюти, стримування інфляції, гнучкості забезпечення грошима потреб економіки, тобто урівноваження попиту і пропозиції.

Функція „банку банків”. Виконуючи цю функцію ЦБ відкриває кореспондентські рахунки комерційним банкам; проводить міжбанківські розрахунки; кредитує та організовує систему рефінансування комерційних банків. ЦБ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків; видає інструкції, методичні положення та інші нормативні документи, що регламентують процедуру проведення банківських операцій; визначає напрями діяльності банківської системи.

У функції банкіра і фінансового агента уряду ЦБ тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішені загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль в організації касового виконання державного бюджету – організації надходження грошових коштів до бюджету та їх видачі в процесі виконання бюджету. З цією метою фінансові органи відкривають рахунки, на яких відбиваються відповідні розрахунково-касові операції. ЦБ, виконуючи роль фінансового агента уряду, є його кредитором, здійснюючи кредитування державних видатків у формі прямих позик, або шляхом емісії та розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.

Функція грошово-кредитного регулювання економіки. Для ЦБ основне стратегічне завдання полягає у забезпеченні стабільності і купівельної спроможності національної грошової одиниці. Тактика монетарної політики полягає у виборі інструментів для досягнення поставленої мети. До основних напрямів грошово-кредитного регулювання належать процентна ставка, політика рефінансування, політика обов’язкових резервних вимог, політика операцій на відкритому ринку і валютна політика [3, c.354-371].

Комерційні банки – багато профільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов’язані за обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у банківській системі, є: приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; розрахунково-касове обслуговування клієнтів; процес створення депозитних грошей.

Особливість комерційних банків полягає в тому, що вони можуть у процесі кредитно-розрахункових операцій створити додаткові платіжні засоби, збільшуючи залишки на поточних рахунках клієнтів. При цьому вони не можуть самостійно здійснювати емісію готівки.

Свої функції комерційні банки реалізують шляхом виконання певного набору операцій (брокерські послуги, надання кредитів, депозитні операції, позичкові гарантійні операції, лізингові операції, консультації, страхові послуги, розрахунково-платіжні операції, управляння потоками готівки, валютні операції, інвестиційні операції, трастові послуги та інші послуги).

Класифікація комерційних банків:

1) залежно від характеру та кількості операцій (універсальні, спеціалізовані);

2) за формою власності (унітарні, колективні);

3) за організаційно-правововою формою діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні, міжнародні);

4) за розміром статутного капіталу (малі, середні, крупні);

5) за приналежністю до країн (національні, іноземні, спільні).

Одні із них виконують широкий спектр операцій та послуг, охоплюють багато сегментів фінансового ринку та галузей економіки. Такі банки називають універсальними. Інші банки займаються вузьким колом операцій чи функціонують у вузькому секторі фінансового ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називають спеціалізованими:

1) іпотечний банк – спеціалізований комерційний банк, який у своїй діяльності в основному спирається на довгостроковому іпотечному кредитуванні та фінансуванні операцій з нерухомістю;

2) інноваційний банк – спеціалізований банк, який здійснює фінансування і кредитування інноваційної діяльності за циклом „наука – техніка – виробництво” з метою підтримки НТП;

3) інвестиційні банки – кредитні установи, які займаються операціями з цінними паперами на первинному ринку для фінансування інвестицій;

4) ощадні банки – посередник фінансового ринку, який спеціалізується на залученні грошових заощаджень і вільних грошових коштів населення;

5) кліринговий банк – банківська установа, що здійснює операції виключно з рахункового обслуговування угод, які були укладені на фінансових ринках, а також надає відповідні послуги, пов’язані з виконанням розрахунків за взаємними зобов’язаннями третіх сторін.

Для завершення грошових розрахунків надає кредити учасникам клірингу [3, c.383-388].

Небанківські кредитно-фінансові інститути – це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

Усі небанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:

1) договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);

2) інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облігацій (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства або спілки).

Страхові компанії за формою організації поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується випуском акцій, які розміщують серед юридичних та фізичних осіб і які дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів.