Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.
Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти роильні гроші в сфері обігу.
Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).
Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується.
Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.
Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.
Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.
З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.
Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.
Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.
Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).
Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.
Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.
Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообороту капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.
2. Операції комерційних банків на ринку цінних паперів
Роль комерційних банків на ринку цінних паперів у різних державах неоднакова. Найбільш активно комерційні банки беруть участь на фондовому ринку в Німеччині. У США, Канаді, Японії їх роль законодавче обмежена. Банки цих країн знаходять опосередковані шляхи участі в інвестиційній діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних фондів і банків, співпрацю з брокерськими фірмами тощо.
У зв'язку з інтернаціоналізацією ринку цінних паперів комерційні банки зарубіжних країн розширюють обсяги своїх операцій з іноземними цінними паперами, які приносять їм значні прибутки за рахунок змін курсових різниць, Отже, вони виходять на міжнародний фондовий ринок, створюючи мережу закордонних інвестиційно-банківськихфілій, дочірніх компаній, а у США - банківських холдингів.
В Україні діяльність комерційних банків на фондовому ринку регламентується низкою законів, дозволів, положень, зокрема: Закону «Про банки і банківську діяльність», Статуту банку, дозволів Міністерства фінансів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ліцензії Фонду державного майна.
У даний час комерційні банки на фондовому ринку працюють за такими напрямами:
• операції з державними цінними паперами;
• купівля-продаж цінних паперів;
• депозитарно-реєстраторські функції;
• операції на ринку приватизації;
• випуск власних цінних паперів,
На ринку державних цінних паперів комерційні банки виконують функції: інвестора, торговельного та платіжного агента, дилера та комісіонера, депозитарію державних цінних паперів.
Як торговцю пінними паперами комерційному банкові притаманні такі функції:
• комісійна діяльність з цінними паперами інших емітентів;
• комерційна діяльність з власними цінними паперами та паперами інших емітентів;
• управління фондовими портфелями на довірчих засадах.
Розвиток фондового ринку в Україні призвів до необхідності роботи на ньому депозитаріїв та незалежних реєстраторів. При здійсненні банками цих операцій можна виділити такі напрями, як: виконання депозитарно-реєстраторського обслуговування власних цінних паперів, депозитарне обслуговування клієнтів банку, виконання функцій депозитарію інвестиційного фонду або інвестиційної компанії та виконання функції незалежного реєстратора.
Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають у:
• випуску цінних паперів;
• організації їх розміщення;
• забезпечення ліквідності;
• виплаті дивідендів акціонерам і доходів за власними борговими зобов'язаннями;
• веденні реєстру за іменними цінними паперами.
Операції комерційних банків з цінними паперами ще можна поділити на балансові та позабалансові.
Порядок обліку цінних паперів у комерційних банках регламентується інструкціями та іншими нормативними документами Національного банку України. Окремо потрібно розглядати облік пасивних операцій банків з цінними паперами, що включають випуск цінних паперів (акцій, облігацій, векселів, ощадних сертифікатів) для залучення грошових коштів, та облік активних операцій - придбання банком зазначених цінних паперів для їх перепродажу або участі в управлінні іншими підприємствами та одержання від цих операцій спекулятивного доходу чи дивідендів.
В Україні більшість банків організовано як акціонерні товариства. Власний акціонерний капітал вони формують за рахунок грошових внесків засновників і учасників банків, що забезпечуються випуском акцій. Акція акціонерного банку - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного банку та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку - дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації банку.
Банки випускають прості та привілейовані акції, іменні акції та акції на пред'явника.
Порядок випуску цінних паперів акціонерними комерційними банками України грунтується на міжнародній банківській практиці і на основних законодавчих актах держави, а саме: на підставі Законів «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», Положення Національного банку і Міністерства фінансів України «Про умови здійснення комерційними банками діяльності з випуску та обігу цінних паперів».
Для одержання дозволу на випуск акцій правління акціонерного банку подає до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку такі документи:
• заяву;
• копію рішення про реєстрацію банку в НБУ;
• нотаріально завірену копію статуту;
• список засновників;
• перелік усіх відділень, філій, представництв банку, що здійснюватимуть операції з акціями;
• копію платіжного доручення про сплату податку за реєстрацію проспекту емісії.
Розміщення акцій за рішенням правління банку здійснюється шляхом прямої підписки або через фондову біржу, учасниками підписки на акції можуть бути фізичні та юридичні особи.
Акції продаються за курсовою вартістю, яка визначається як сума номінальної вартості плюс сума курсової надбавки. Рішення про мінімальний розмір курсової надбавки приймає правління банку.