Кредитні ризики (стр. 3 из 5)

Тому відповідно до зазначеного критерію кредитний ризик можна класифікувати на: допустимий, критичний та катастрофічний.

Наступним критерієм класифікації є фактор впливу на ризик [43, с. 141]. Причому, як вказують Ю.А. Соколов і Н.А. Амосова сьогодні «…недооцінюється можливість діалектичного переходу власне ризику у категорію фактору, який спричиняє ризик і навпаки» [81, с. 17].Тобто виходячи з цього можна констатувати, що на окремий ризик впливає велика кількість різноманітних факторів. Причому, класифікація цих факторів є ще більш складною, на наше переконання, тому що повинна стосуватися як аспектів на рівні підприємства, галузі, так і впливу зовнішніх факторів, а також враховування людського фактору.

Окремий фактор та його вплив буває настільки сильним, що він може трансформуватися в окремий ризик і стати його складовою. Такий процес у фаховій літературі зі страхування називається кумуляцією ризиків, під яким традиційно розуміють концентрацію різних ризиків в одному місці. Як вказують спеціалісти, певна сукупність ризиків у конкретний час і в конкретному місці є надзвичайно співзалежною [18, с. 71].

Враховуючи це, можна виділити таку класифікаційну ознаку кредитних ризиків як їх будова. За цією ознакою вчені розглядають структуру кредитного ризику, як ризик невиконання зобов’язань за кредитною угодою, такий ризик є простим за своєю суттю [80, с. 506]. Інші автори враховуючи, сучасний рівень розвитку кредитних відносин з урахуванням макропроцесів вказують на те, що переважна більшість кредитних ризиків є складними як за суттю, так і за подальшою класифікацією. Тобто складний кредитний ризик характеризується тим, що має у своєму складі його підвиди або окремі елементи.

Так, В.М. Попович та А.І. Степаненко представляють загальну структуру кредитних ризиків чотирма групами: банківськими; ризиками виконання; конкурентними ризиками; ризиками країни [68, с. 140]. У кожній з названих груп у свою чергу виділяються конкретні різновиди ризиків. Ризики країни підрозділяються на політичні, законодавчі, макроекономічні, ризики переводу грошей. Конкурентні ризики поділяються на галузеві, специфічні ризики позичальника, ризики партнерів позичальника. Ризики виконання на – інноваційні, операційні, проектні, фінансові ділові, стратегічні. Банківські ризики у своїй структурі мають ризики ліквідності, процентні, валютні, ризики зловживань позичальника, ризики зловживань службовця банку та інші.

Така структура кредитного ризику враховує багато факторів впливу на кредитний ризик, але водночас не відображає особливостей конкретного позичальника. Крім того викликає сумнів і те, що вчені у структурі кредитних ризиків показують банківські ризики. Така позиція є не точною, адже банківська діяльність включає кредитну, а не навпаки.

Інші автори структуру кредитного ризику розглядають як сукупність ризиків пов’язаного із позичальником, способом забезпечення кредиту, системного ризику та форс-мажорного ризику [67, с. 118]. Вчені детально зупиняються на виокремленні видів ризиків пов’язаних із способом забезпечення кредиту, вказуючи що існує ризик гаранту, ризик страхувальника, ризик пов’язаний із предметом застави. Далі кожен вид ризику поділяють на об’єктивний ризик, суб’єктивний та юридичний ризики. Недоліком наведеної структури кредитного ризику є те, що автори не досить чітко сформулювали різницю між об’єктивний, суб’єктивним та юридичним ризиками у складі ризику пов’язаного із гарантом, позичальником та страхувальником [67, с. 119].

З боку кредитора цікавою є структура кредитного ризику, що представлена В.В. Вітлінським, О.В. Пернарівським, Я.С. Наконечним, Г.І. Великоіваненком [43, с. 57]. Вони розглядають кредитний ризик як сукупність ризику щодо позичальника та ризику щодо способу забезпечення.

Під кредитним ризиком щодо позичальника автори розуміють категорію, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру того, що позичальник може не виконати свої зобов’язання перед банком щодо повернення боргу за умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв’язків. Цей кредитний ризик можна класифікувати як спосіб забезпечення. Такий ризик є об’єктивно-суб’єктивною економічною категорією, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру того, що банку не вдасться своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї [43, с. 57].

Учені стверджують, що кредитний ризик щодо кредитної угоди – це одночасний прояв кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення кредиту [43, с. 58]. До того ж на практиці кредитний ризик щодо забезпечення менш враховується. І це є помилковим рішенням багатьох банків, як вказують учені.

Інші автори визначають структуру кредитного ризику із двох основних складових: зумовлені проблемами позичальників, та зумовлені технічно-організаційними проблемами банку. Кожна із цих груп також поділяється на окремі елементи. Так, ризики, зумовлені проблемами позичальників, підрозділяються на ризики позичальника-фізичної особи та позичальника-юридичної особи. Ризики, зумовлені технічно-організаційними проблемами визначаються як ризики персоналу та технічні ризики [17, с. 89].

Одним із критеріїв, на який варто звернути увагу є критерій часу дії. За цією ознакою кредитні ризики можна поділити на тимчасові та постійні. Причому, постійність або тимчасовість кредитних ризиків залежить від діяльності окремого суб’єкта господарювання. Банк постійно наражається не лише на кредитний ризик, але і на ризики, які супроводжують діяльність його позичальників. Уникаючи кредитування цієї категорії позичальників, банк може говорити про тимчасовий ризик стосовно цієї категорії позичальників. Тимчасовим є кредитний ризик і для позичальника, який уклав кредитну угоду, після виконання зобов’язань за кредитною угодою такий вид ризику перестає існувати.

Отже, при класифікації кредитних ризиків у сучасних наукових джерелах не існує єдиної точки зору щодо його сутності та змістовного наповнення. Тому було виділено критерії класифікації, які сприяють систематизації поглядів вчених-економістів та практиків на проблему кредитного ризику.

Особливістю вищезгаданих робіт є те, що вони всі стосуються кредитного ризику комерційного банку, але слабо враховують особливості конкретного позичальника, адже саме від його діяльності буде залежати вчасне повернення кредиту. Тому це наводить на думку, що конкретний позичальник також наражається на кредитний ризик, уклавши кредитну угоду із фінансовою установою. Адже у такому разі, позичальник може не лише втратити майно, передане у заставу, але і інші фінансові активи, якщо він вчасно і в повному обсязі не розрахується за позичені кошти. На повернення позичальником кредиту суттєво впливають ризики, як внутрішні, зумовлені особливостями ведення власної підприємницької діяльності, так і зовнішні – спричинені природно-економічним середовищем.

Рис. 2 Класифікація кредитних ризиків

Тому кредитний ризик стосовно позичальника можна розглядати як позицію трьох складових: застава, зовнішнє середовище та внутрішнє, яке знаходить своє відображення у конкретних ризиках стосовно цих елементів.

З огляду на попередньо викладені позиції стосовно структури кредитного ризику можна зробити висновок, що кредитний ризик є не просто ризиком банківської установи щодо виконання кредитної угоди із позичальником, але і ризиком конкретного позичальника. Виходячи з того, що ризик є багатовимірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей, від бажаного результату з урахуванням контрольованих і неконтрольованих, прямих та зворотних зв’язків [22, с. 38].

Оскільки діяльність конкретного позичальника залежить від зовнішнього середовища, тобто системи, в якій відбувають кредитні відносини, то вплив цих ризиків є суттєвим на розширення кредитування або навпаки, скорочення. Зміна політичної, економічної ситуації в країні – досить важливий чинник, що впливає на діяльність підприємства. До системних ризиків можна віднести такі ризики: цінові, процентні, валютні, інфляційні ризики та ризики державного регулювання [96, с. 165].

Процентний ризик здебільшого негативно впливають на процес повернення коштів у випадку зростання процентної ставки та появи додаткових вимог з боку фінансових установ. Процентний ризик тісно пов’язаний із обліковою політикою центрального банку, адже збільшуючи офіційну облікову ставку центральний банк збільшує вартість кредитів, і навпаки, зменшуючи її здешевлює вартість кредитних ресурсів. Інфляційні ризики проявляються через знецінення національної грошової одиниці в порівнянні з іноземною валютою, що сприяє девальвації обігових коштів сільськогосподарських підприємств. Валютні ризики є небезпечними стосовно валютних втрат, пов’язаних із зміною курсу іноземної валюти відносно національної, при проведенні також зовнішньоторговельних операцій.

Дії органів державної влади часто є ще однією причиною ризиків в виробництві. Ці ризики пов’язані, передусім, зі змінами у державній політиці, що можуть спричинювати певні адміністративні обмеження у виробництві продукції. Так, зміни у заходах державної політики щодо введення експортного або імпортного мита може негативно позначитися на прибутковості виробництва окремих видів продукції.

Цінові ризики проявляються через зміну цін на продукцію, що виробляють підприємства.

Наступна складова кредитного ризику промислового підприємства – виробничий ризик. Під виробничим ризиком ми розуміємо – ризик ймовірних втрат, зумовлений особливостями виробничого процесу у промисловості. Складовими виробничого ризику промислових підприємств можуть бути: ризик втрати сировини для виробництва певного виду продукції, ризик зниження продуктивності праці та технологічний ризик. Виробничий ризик це ризик, що постійно присутній у діяльності промислових підприємств, адже здійснюючи діяльність у промисловому виробництві, підприємство лише може прийняти ряд заходів щодо зменшення впливу несприятливих чинників, що виникають.