Кредитні ризики (стр. 4 из 5)

Третьою складовою кредитного ризику промислового підприємства є ризик щодо застави, який поділяється на ризик втрати заставленого майна та ризик зниження ліквідності застави. Перший проявляється у випадках реальної втрати майна.

Ризик зниження ліквідності застави виникає за умови змін у зовнішньому середовищі. Наприклад, інфляційні процеси можуть спричинити зменшення реальної вартості майна, а надходження на ринок нових видів продукції може зменшити попит на заставлену продукцію – і як результат – комерційний банк може вимагати додаткового забезпечення від позичальника.

Звідси можна зробити висновок, що джерелами кредитного ризику при кредитуванні промислових підприємств є виробниче середовище, макроекономічні процеси, що супроводжують економіку нашої держави, та об’єктивні умови здійснення виробничого процесу в промисловості.

3. Стратегія і тактика управління кредитними ризиками на підприємстві

Наявність такої складної класифікації фінансових ризиків та існування щільних зв’язків між різними видами ризиків вимагають розробки і обґрунтування підходів до їх управління.

Базуючись на теорії систем, можна визначити систему управління кредитним ризиком як сукупність об'єкту, предмету, суб'єкта, які управляють за допомогою застосування комплексів взаємозв'язаних етапів і використовування достатнього ресурсного забезпечення.

Підходи до управління ризиками можна поділити на стратегічний і тактичний. Стратегічний пов’язаний з прийняттям довгострокових рішень, поточний – з рішеннями, що приймаються в короткостроковому періоді.

Необхідно зауважити, що стратегічний підхід не оперує конкретними рішеннями і ресурсами, а лише визначає оптимальні напрямки та їх співвідношення. До задач стратегічного підходу відноситься встановлення граничних значень ризиків, які визначаються перш за все стратегічною оцінкою зовнішнього середовища. Визначення такої оцінки пов’язано з аналізом і прогнозом критичних точок середовища. Розвиток факторів може відбуватись як еволюційним, так і революційним шляхами. Останній пов’язаний з стрімким розвитком подій при досягненні певного рівня, який можна назвати рівнем насичення. На основі таких рівнів можна визначати критичні значення ризиків, які і являють собою стратегічну задачу по управлінню ризиками.

Тактичний підхід полягає у визначенні рівня ризиків на найближче майбутнє і порівнянні його з критичним значенням. Зауважимо, що підприємство, яке займається виробничо-збутовою діяльністю, характеризується високим рівнем кредитного ризику, управління яким здійснюється в рамках тактичного підходу. Зупинимось на ньому більш докладно. Цей ризик по-перше, приводить до зростання поточної дебіторської заборгованості, по-друге, обумовлює великий обсяг сумнівних боргів, частина з яких не може бути погашена покупцем-боржником і підлягає списанню. Тобто, ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов’язано, перш за все з оптимізацією розмірів і своєчасного повернення дебіторської заборгованості споживачів за товари, роботи, послуги.

Управління поточною дебіторською заборгованістю передбачає:

Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді.

Вибір та обґрунтування кредитної політики підприємства відносно дебіторів. Зважаючи на галузеву приналежність підприємства, характер продукції, що реалізується, прийнятний рівень ризику, підприємство може орієнтуватись на консервативний, помірний або агресивний тип політики.

Визначення можливої суми оборотного капіталу який спрямовується в дебіторську заборгованість.

Розробка системи кредитних умов яка включає: кредитний період, кредитний ліміт, систему цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію, систему штрафних санкцій за порушення зобов’язань тощо.

Формування стандартів оцінки та диференціація умов надання кредиту.

Формування системи інкасації поточної дебіторської заборгованості.

Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості.

Побудову ефективних форм контролю за рухом та інкасацією поточної дебіторської заборгованості.

Рис. 3. Система управління кредитним ризиком підприємства

Залежність промислового виробництва від ринкових та економічних умов зумовлює певні особливості в управлінні кредитними ризиками промислових підприємств.

Перша особливість, на нашу думку, стосується рівнів управління кредитним ризиком промислових підприємств. Українські вчені підкреслюють, що у вітчизняній банківській практиці управління кредитним ризиком здійснюється на двох рівнях: на макрорівні – Національним банком України та на мікрорівні – за допомогою формування кредитної політики банку та встановлення внутрішньобанківських лімітів кредитування [43, с. 121]. У літературі зустрічається виділення і трьох рівнів управління кредитними відносинами у промисловості [26, с. 129–135], відповідно можна виділити і три рівні управління кредитним ризиком сільськогосподарського підприємства.

Перший рівень має управляти кредитним ризиком на рівні підприємства. Від управління кредитним ризиком на цьому рівні залежить здатність підприємства не втратити основні засоби, майбутню готову продукцію та інше майно передане у заставу. Адже його втрата може спричинити неодержання доходів, що у кінцевому результаті може викликати втрату фінансових ресурсів промислового підприємства.

Саме на цьому рівні повинна бути організована ефективна система ризик-менеджменту, одним із елементів якої є організація страхового захисту промислового підприємства. Адже сплачуючи страхові премії страховикам, підприємство убезпечує власну діяльність від ризиків, що мають постійний вплив на виробничий процес. Завдяки організації страхового захисту, промислове підприємство спроможне здійснювати безперервний виробничий процес, адже збитки, які виникли, будуть покритті страховим відшкодуванням.

Другий рівень передбачає сукупність методів управління кредитним ризиком на рівні кредитора. Банки повинні виходити із необхідності забезпечення єдності інтересів його акціонерів, вкладників, суб’єктів господарювання, а також враховувати інтереси держави. Тому вони здійснюють цілий комплекс методів стосовно зменшення кредитного ризику промислового підприємства.

Зокрема, банки, що спеціалізуються на наданні кредитів промисловим підприємствам, розробляють методики визначення кредитоспроможності з урахуванням особливостей галузі. Використовують і інші методи управління ризиком: структурування виданого кредиту, створення резервів під видані кредити, диверсифікація кредитного портфеля та інші [69, с. 86].

Аналіз кредитоспроможності позичальника промислового підприємства традиційно охоплює дослідження виробничих показників діяльності позичальника, наявності власних основних засобів, забезпечення позичальника технікою, необхідними площами для зберігання виробленої продукції, наявність замкнених циклів виробництва продукції. Крім того, обов’язковою складковою такого аналізу є визначення показників фінансового стану позичальника. До яких відносять: показники ліквідності, фінансової стійкості та інші фінансово-економічні показники.

Інший метод управління кредитним ризиком промислового підприємства це структурування кредиту. Під яким розуміють процес відпрацювання таких параметрів кредиту, які задовольняли б потреби клієнтів та зменшували кредитний ризик.

Резервування як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Процес обов’язкового резервування при кредитуванні промислових підприємств вимагає перегляду. З цією метою доцільно сформувати спеціальний режим резервування коштів комерційними банками, які кредитують промислове господарство. Крім того, комерційні банки можуть ширше використовувати можливості страхових компаній по страхуванню власних кредитних ризиків.

Під диверсифікацією розуміють розподіл кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які різняться між собою розміром капіталу, формою власності, умовами, сферами діяльності.

Останній рівень встановлює законодавчо-нормативні акти, які визначають основні правила здійснення кредитних відносин. Причому необхідно підкреслити, що виділення державного рівня управління кредитним ризиком слабо представлено в літературі. Хоча саме від нормативно-правового поля створеного у державі залежить система повернення виданих кредитів. Крім того, держава з метою розвитку певної галузі може визначати спеціальний режим її кредитування. Так відбулося із запровадженням компенсаційного механізму кредитування сільського господарства.

Тому виходячи із позицій викладених вище можна стверджувати, якщо держава прямо або опосередковано приймає участь у кредитному механізмові окремих позичальників, можна говорити про виділення державного рівня управління кредитним ризиком. Цей рівень використовує різні методи впливу на кредитний ризик, основними з яких є зміна облікових ставок, встановлення норм обов’язкових резервів комерційними банками, розроблення механізму страхування виробничих ризиків промислових підприємств за умов державної підтримки. Провідником в управлінні кредитним ризиком на цьому рівні є Національний банк України та відповідне міністерство.