Методи оцінки ризиків інвестиційних проектів (стр. 4 из 4)
де
— дисконтна ставка без урахування ризику; 
— премія за ризик.Відтак значення чистої наведеної вартості проекту, розраховане за формулою
буде надійнішою основою для оцінки проекту, ніж NPV, розрахована за безризиковою ставкою.
На практиці досить складно визначити напевне, на яку величину слід збільшити чи зменшити дисконтну ставку, тобто, якою величиною очікуваного доходу слід заплатити за власний ризик.
Здебільшого фірми розвинених країн розглядають одночасно всю сукупність інвестиційних проектів. У такому разі на практиці застосовується двокрокова процедура введення параметра ризику в дисконтну ставку.
На першому кроці вся сукупність поданих на розгляд проектів поділяється на групи відповідно до середнього ризику та структури капіталу для кожної групи. На основі даних про середній ризик і структуру капіталу для кожної групи розраховується середньозважена вартість капіталу. Ця величина береться за дисконтну ставку для середньоризикових проектів усередині групи.
На другому кроці в кожній групі виділяються три типи проектів — з високим, середнім і низьким ризиком. Як уже зазначалося, для середньоризикових проектів дисконтна ставка дорівнює середньозваженій вартості капіталу, розрахованій для даної групи.
Для проектів з високим ризиком дисконтна ставка збільшується на 2-3%, а для проектів з низьким ризиком вона зменшується на 1-2%.
Наприклад, якщо середньозважена вартість капіталу по групі проектів становить 12%, то середньоризикові проекти цієї групи будуть дисконтуватися за ставкою 12%, низькоризикові — близько 10%, високоризикові — за ставкою 15%.
Звісно, ця процедура не є досконалою, оскільки багато в чому залежить від інтуїції та досвіду менеджера, але, принаймні, дає змогу певною мірою врахувати різну структуру капіталу та неоднаковий рівень ризику порівнюваних проектів.
Управління проектними ризиками. Теорія управління ризиками заснована на таких принципах:
1) У ринковій економіці межа між макро- і мікрорівнями стирається з огляду на спільність інтересів учасників ринку;
2) всі ризики справляють вплив на всіх учасників ринку одночасно на всіх рівнях економіки, але неоднаковою мірою та різною залежністю;
3) із збільшенням ризику доходність зменшується у процентному відношенні до ризику;
4) сферою допустимих значень доходності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями;
5) при оцінці ефективності проекту ставка дисконту (і) та внутрішня норма рентабельності (IRR), окрім складових реальної доходності, темпів інфляції та їх добутку, повинні враховувати ступінь ризику проекту;
6) зміни основних показників доходності залежать від можливості фірми управляти ризиком.
Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування та хеджирування.
Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо між собою не пов'язані.
Диверсифікація передбачає два основні способи управління ризиками — активний і пасивний.
Активне управління являє собою прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів.
Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку із заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів.
Страхування ризиків — це передача певних ризиків страховій компанії.
Застосовуються три основні способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку.
Майнове страхування може мати такі форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування вантажів, страхування обладнання.
Страхування ризику підрядного будівництва має на меті страхування незавершеного будівництва від ризику матеріальних збитків чи шкоди. Залежно від страхових випадків договори страхування ризику підрядного будівництва можуть мати форму стандартного чи розширеного договору страхування від пожежі або договору страхування від усіх ризиків. Договір страхування від усіх ризиків забезпечує страхування від будь-яких ризиків матеріальних збитків чи шкоди застрахованого майна, за винятком тих ризиків, котрі окремо обумовлено в договорі як такі, що не підлягають страхуванню.
Страхування вантажів передбачає захист від матеріальних збитків чи пошкоджень будь-яких транспортованих вантажів. Страхування охоплює всі ризики, включаючи форс-мажорні обставини, і поширюється на переміщення товарів зі складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача.
Страхування обладнання використовується при поставках чи оренді великої кількості дорогого обладнання.
Страхування від нещасних випадків включає страхування загальної громадянської та професійної відповідальності.
Страхування загальної громадянської відповідальності є формою, страхування від нещасних випадків з метою захисту учасників проекту від тілесних ушкоджень, особистих збитків чи пошкодження майна.
Страхування професійної відповідальності здійснюється лише в тому разі, коли організація відповідає за підготовку проекту, управління проектом або надання інших професійних послуг по проекту.
При страхуванні втрати прибутку об'єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальник, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об'єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.
Хеджирування — це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.
Хеджирування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін — хеджа — між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи — товари, валюта, акції, облігації тощо.
Хеджирування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф'ючерсні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.
Підсумовуючи сказане, зробимо висновки.
Для відбору проектів належить оцінити проектні ризики.
Аналіз проектних ризиків та визначення методів їх зниження є найважливішим етапом підготовки проектів.
Найбільш поширеними методами аналізу ризиків проекту є аналіз чутливості, метод сценаріїв та метод Монте-Карло, які дозволяють виділити найбільш важливі змінні проекту, визначити їх можливе відхилення і спрогнозувати поведінку цих змінних в умовах невизначеності зовнішнього середовища.
Вивчення джерел та причин виникнення ризиків проектів дозволяє з'ясувати методи їх зниження та способи управління.
До найважливіших методів управління проектними ризиками належать страхування, хеджування та диверсифікація.
Список використаної літератури
1. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 р. №1560-ХІІ.
2. Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження. Закон України від 17 лютого 2000 р. №1457-ІІІ.
3. Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області. Закон України від 24 грудня 1998 р. № 356-ХІV.
4. Положення про типовий бізнес-план. Затверджено наказом Фонду Державного майнаУкраїни від 26.10.1994 р. №301.
5. Методика складання бізнес-планів. Затверджено наказом Агенства з питаньзапобігання банкрутству підприємств та організацій від 21.04.1997 р. №56.
6. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. -К.: Итем, 1995.
7. Верба В. А., Загородніх О. А. Проектний аналіз: Підручник- К.: КНЕУ, 2000.
8. Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 2002.
9. Волков ИМ., Грачева MB. Проектный анализ: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.
10. Єлейко ЯЛ., Єлейко О.І., Раєвський К.Є. Інвестиції, ризик, прогноз. - Львів: Львівський банківський інститут, 2000.
11. Липсиц И.В., Коссов В.В. Инвестиционный проект: Методы подготовки и анализа: Учеб.-справ, пособие. - М.: БЕК, 1996.
12. Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. - Львів: Світ, 1995.
13. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций. - М.: ДИС, -1997.
14. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. -К.: Лібра, 1998.
15. Савчук В.П., Прилипко СИ., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. - К.:Абсолют-В, Эльга, 1999.
16. Проектний аналіз: Навч.посіб. /під ред. С.О.Москвіна. - К.: Лібра, 1998.
17. Управление инвестициями: в 2-х т. / Под ред. В.В.Шеремета. - М.: Высшая школа, 1998.
18. Бизнес-план инвестиционного проекта /Под ред. И.А.Иванниковой. М.: Экспертное бюро 1997.
19. Бизнес-план инвестиционного проекта: Отечественный и зарубежный опыт. Современная практика и документация. /Под ред. В.М.Попова. - 4-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1997.
20. Сборник бизнес-планов с комментариями и рекомендаціями / Под. ред.В.М.Попова. - 2-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1998.