Механізм дії інвестиційного ринку. Ринок інвестицій та інвестиційних товарів (стр. 1 из 3)

Перш за все потрібно визначити, що розуміється під поняттям "інвестиційний ринок" або "ринок інвестицій". В економічній літературі стале визначення одержало таке поняття як фінансовий ринок, який складається з грошового ринку і ринку капіталів, тобто ринку фінансових ресурсів, що використовуються на споживання та нагромадження. Фінансування та інвестування - це процес прирощення капіталу, який зумовлює послідовне виділення коштів шляхом фінансування та їх інвестування - капіталізацію через перетворення на активи. Але чи всі фінансові ресурси використовуються в процесі інвестування і перетворюються на активи? Кожний суб'єкт господарювання, який вирішує стати інвестором, в кінцевому випадку може використати фінансові ресурси, що передбачалися на споживання в процесі нагромадження. Йдеться про споживчі товари довгострокового призначення, які можуть бути використані інвестором з метою одержання доходів, приватне житло, садовий будинок, засоби транспорту тощо. Більше того, фінансовий ринок, з погляду інвестора, розглядається як ринок, де можливо придбати (або запозичити) фінансові ресурси з метою інвестування.

Суб'єкт господарювання завжди використовує частку цих ресурсів на забезпечення подальшого функціонування виробництва, а частку для його оновлення або розширення. Співвідношення між цими частками і є показником активізації інвестиційної діяльності. За різних обставин співвідношення між фондом споживання і фондом нагромадження є різним.

Термін "інвестиційний ринок" зараз широко використовується в економічній літературі і, звичайно, як заведено, це поняття по-різному тлумачать. З нашої точки зору, інвестиційний ринок формує його суб'єкт - інвестор, тобто суб'єкт господарювання, який має інвестиційні ресурси, але в той же час у якого виникає попит на додаткові інвестиції та інвестиційні товари.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит та пропозиція урівноважуються через механізм ціноутворення на базі рівноважних цін на інвестиції та інвестиційні товари.

Система рівноважних цін формується мікроекономічними пропорціями у виробництві та збуті, головною з яких є співвідношення інвестиції - приріст інвестиційних товарів (капітального майна).

При цьому ринок характеризується випереджальним розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників та розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни рівноваги виявляється у наступному.

Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток при мінімальних витратах. Він віддає перевагу найбільш прибутковим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь притягує більшу масу капіталу.

Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію і їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна цих товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій - їх доходності

Перелив інвестицій у вказану галузь призведе, в кінцевому результаті, до поширення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуються до нових високоприбуткових виробництв, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, вироблення їх нових видів та стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку як головні продавці інвестиційного товару.

Існує безліч класифікацій ринків, найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, проте не існує єдиної принципової схеми. У примітивному розумінні фінансовий ринок капіталу - це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які хочуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає.

Крім цього, інвестор завжди намагається залучити акціонерний капітал у справу з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис.1 наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор.

Рис.1. Схема взаємодії ринків

Після задоволення власних потреб потенційний інвестор вивчає кон'юнктуру інвестиційного ринку. Ринок реальних активів (інколи застосовується термін "матеріальних чи фізичних активів") пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти па винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів розподіляється на грошовий ринок (ринок цінних паперів - боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року), ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій) і кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів, у свою чергу, розподіляється на первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і знаходяться в обігу).

Фондові біржі - є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує якого-небудь прибутку від їхніх продаж. Також існують вторинні ринки для різних інших фінансових активів.

Найбільш важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво та рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення Інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів - це вільне від державного керування підприємництво, грунтоване на різних, переважно приватних формах власності та вільному обміні товарами між виробниками та споживачами відповідно до цін попиту та пропозиції, то і кількість представників кожного елемента інвестиційної інфраструктури має бути значною. У протилежному випадку монополізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери веде до зростання цін на інвестиційні товари та породжує інфляційні процеси.

Головним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм та постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка загалом забезпечує інвестиційний процес. На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру (рис.2).

Рис. 2. Інфраструктура інвестиційного ринку

Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку. Розглянемо функції та стан найвагоміших посередників (учасників) інвестиційного рийку.

В Україні ринкові відносини розпочалися із створення товарних бірж, яких в 1990 році нараховувалось близько 60. Б той час спроби створення товарно-фінансових бірж ні до чого не привели. Українська фондова біржа (УФБ) розпочала свою роботу на початку 1992 року, одразу почала створюватись мережа філій і брокерських контор, введена в дію система електронного обігу цінних паперів, розпочалася реєстрація фінансових посередників і був створений Національний депозитарій цінних паперів УФБ. Всі ці заходи закріплювались відповідними законодавчими і нормативними актами.

Дещо пізніше, на початку 1995 року в Україні створюється вся необхідна законодавча і нормативна база з регламентації Діяльності УФБ, яка відповідає сучасним міжнародним стандартам і правилам. Так, законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів" створюється Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку з мережею територіальних відділень. Урядом розробляється низка нормативних актів, що регулюють діяльність УФБ.

Ринок цінних паперів є тією частиною фінансового інвестиційного ринку, яка охоплює як кредитні відношення, так і відношення співволодіння.

Учасниками ринку цінних паперів є їх емітенти, інвестори та інвестиційні інституції.

Емітент цінних паперів - це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів і несе відповідальність по них перед власниками цінних паперів. У ролі емітента можуть бути держава, державні органи, підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним капіталом, які зареєстровані на території України.

Інвесторами є фізичні та юридичні особи, які купують цінні папери від свого імені та за власний рахунок з метою отримання прибутку.

Інвестиційними інституціями є юридичні особи, які здійснюють свою діяльність виключно з цінними паперами. На ринку цінних паперів інвестиційними інституціями є банки, довірчі товариства, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інші фінансові посередники.

Ринок цінних паперів можна підрозділити на первинний та вторинний.

На первинному ринку цінних паперів відбувається початкове розміщення цінних паперів, які були випущені вперше.

При розміщенні цінних паперів за допомогою фінансових посередників акціонерне товариство укладає інвестиційний договір з такою фірмою-посередником. Перш ніж взяти на себе розміщення цінних паперів, фірма-посередник здійснює аналіз фінансового стану корпорації, обґрунтованості емісії та можливості розміщення цінних паперів.