Тобто, слід припинити практику щорічного затвердження нормативів відрахувань від регульованих доходів у законах «Про Державний бюджет України». Необхідно в законодавчому порядку визначити переліки податків, що зараховуються до відповідних рівнів системи бюджетів. Ці нормативи повинні залишатися незмінними декілька років, що надасть змогу прогнозувати доходи регіонів на перспективу.
4 Розділ. Бюджетні трансферти, як один з основних засобів фінансового вирівнювання місцевих бюджетів
Регульовані доходи є одним з головним інструментом збалансування доходів бюджетів. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає запровадження державами - членами Ради Європи процедур усунення диспропорцій або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування місцевих властей і фінансового тягаря, який вони повинні нести. Цій вимозі цілком відповідає передбачене чинним в Україні законом про місцеве самоврядування визначення мінімальних розмірів місцевих бюджетів на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Але ж як засвідчує В.Кравченко «у практиці 1990-1998 років ці норми не застосовувалися. В 1999 році, як засвідчив Міністр фінансів України Мітюков вони теж не були розроблені. Аналіз зарубіжного досвіду та національні реалії засвідчують: постановка питання про розробку таких нормативів є некоректною. Єдиних нормативів бюджетної забезпеченості на душу населення взагалі не може бути, оскільки різні територіальні одиниці мають різні витрати для забезпечення одного й того ж обсягу послуг.
В Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року є показник оцінки доходної бази територій рівень такий як рівень»мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою. Коли ж власних доходів у місцевому бюджеті для забезпечення цього рівня недостатньо, держава надає органу місцевого самоврядування відповідну фінансову допомогу. У разі перевищення доходів бюджету для задоволення цих потреб держава вилучає надлишок коштів до державного бюджету згідно із Законом «Про Державний бюджет». Проте поняття мінімальні соціальні потреби не може бути прийнятними. Ці потреби на практиці визначити не можливо.
Реально регулювання доходів бюджетів в Україні поки що здійснюється в режимі «ручного управління», з великою часткою суб’єктивізму та під тиском на центральну владу регіональних еліт. На основі наявних мережі, контингентів і штатів установ та об’єктів, що фінансуються з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, складаються проекти видаткової частини зведених бюджетів цих рівнів. Їх подають на погодження з Міністерством фінансів України, після чого визначаються суми видатків указаних місцевих бюджетів. Потім із суми видатків вираховуються власні й закріплені доходи бюджетів цих рівнів і визначаються обсязі ресурсів, котрі слід пережати цим територіям з державного бюджету України у формі частки від регульованих доходів. Після визначення обсягів ресурсів, які має бути передано регіонам, містам Києву і Севастополю, розробляються проекти єдиних чи індивідуальних нормативів відрахувань до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя від загальнодержавних податків.
Проаналізована процедура регулювання доходів бюджетів засвідчує: чим більшими будуть власні й закріплені доходи, тим меншими, відповідно, стануть відрахування від регульованих. Якщо ж за допомогою нормативів відрахувань від регульованих доходів не вдається відрегулювати бюджети, то застосовуються дотації, субвенції з державного бюджету.
Бюджетними трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції.
Як вже зазначалося вони є одним з методів регулювання доходів бюджетів, вирівнювання фіскального дисбалансу регіонів. Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання зумовлено рядом об’єктивних причин.
По-перше. Це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціювання податкової бази регіонів та територій України. Причому, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більш занепадає податкова база аграрних регіонів України.
По-друге. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється значною диференціацією обсягів витрат у сфері державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці послуги несуть східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.
По-третє. Гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави. Сьогодні такі стандарти не розроблено і вони не забезпечуються Внаслідок цього сформувався і поглиблюється розрив у рівнях життя в окремих регіонах України.
Суттєво розрізняються рівні доходів і видатків з місцевих бюджетів на душу населення. У 1996р. видатки місцевих бюджетів на душу населення в розрізі областей України порівняно із середніми в Україні становили 187,6%, як максимальна величина у місті Києві, і 58,9%, як мінімальна величина у Волинській області. В цілому менш, ніж середні в Україні, душові бюджетні видатки в 1996 році мали 16 областей України. Розрив між максимальними і мінімальними душовими видатками в 1996 році склав 3,18 рази. У 1991 році такий розрив становив 1,55 рази.
Четверте. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється потребами передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частини видатків, невластивих для її конституційних функцій. Такі видатки більш ефективно здійснюватимуться на місцевому рівні. Це стосується видатків з фінансування освіти, культури. Охорони здоров’я, фізкультури і спорту та деяких інших.
П’яте. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлено і так званими зовнішніми ефектами соціальних виплат. Це означає, що послугами. Які фінансуються з бюджету однієї адміністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших територіальних одиниць, але їхні владні органи при цьому не несуть ніяких витрат.
Бюджетна дотація - це виділена безповоротно тверда сума з вищестоячої ланки бюджетної системи для збалансування цього бюджету у випадках перебільшення видатків над доходами. Дотація виділяється в твердій сумі коштів.
Субвенції - метод, що широко застосовується як в Україні, так і в усіх інших державах. Субвенція видається нижчестоячому бюджету з чітко обумовленим цільовим призначенням. Як допомога на програми і заходи соціального розвитку. Кошти у вигляді субвенції додаються як часткова допомога до фінансових ресурсів, які виділяються з бюджету на певні цілі. Регіональний або місцевий орган самоврядування не має права використовувати ці кошти на інші цілі.
Згідно із законодавством, доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субсидії і субвенції, що надаються з державного або місцевого бюджетів рад вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів рад нижчого рівня. Відповідну норму встановлено в 1990р. ст.13 Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Норму аналогічного змісту встановлено в ст.12 ухваленого того ж року Закону «Про бюджетну систему Української РСР».
Більш широко надання дотацій і субвенцій регламентує Закон «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року. Згідно із статтями 12, 13, 14, і 15 дотації і субвенції зараховуються відповідно до доходів республіканського бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів, районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів, районних у містах бюджетів, міських (міст районного підпорядкування). Селищних, сільських бюджетів. Ст.19 визначила видатки державного бюджету України, які включають окремою статтею дотації та субвенції, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Обсяги дотацій і субвенцій, що надаються із бюджетів, визначаються згідно із ст.22 відповідними органами виконавчої влади і затверджуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами.
Законом визначено порядок надання й використання дотацій і субвенцій, оскільки це питання до останнього часу було в правовому аспекті не врегульованим. Згідно із ст.17 порядок та умови надання й використання дотацій і субвенцій із державного бюджету України, з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів затверджується Верховною Радою України.
Закон «Про бюджетну систему України» визначив також і певний механізм контролю за використанням субвенцій. Згідно із ст.38 органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування вищого рівня здійснюють нагляд за дотриманням вимог законодавства, рішень органів влади вищого рівня з питань виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня. У разі невитрачання у встановлений термін або використання не за цільовим призначенням субвенцій, виділених бюджету нижчого територіального рівня, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.
Питання вирівнювання фінансових ресурсів між бідними та багатими регіонами є надзвичайно важливим і складним стосовно місцевих фінансів. З одного боку ми маємо розуміти. Що рівень життєвих благ та муніципальних послуг по всій Україні має бути приблизно однаковим, оскільки це єдина держава і люди мають відчувати себе громадянами держави, а не регіону. Але з іншого боку, як пояснити тим людям, які проживають у промисловому регіоні, що вони мають віддавати надто багато фінансів, законно сформованих саме у їхньому місті для міст і сіл, які не можуть (чи не хочуть?) мати достатньо ресурсів. Як потім стимулювати розвиток місцевої ініціативи у ситуації, коли все додатково зароблене буде забране для перерозподілу іншим?