Законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Немає в ньому норм про порядок формування та використання власних доходних джерел. Проблема власних доходів місцевих бюджетів потребує детальної розробки в законодавстві України. Власні доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади і згідно з його рішеннями. До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та ін. Частка власних доходів місцевих бюджетів України є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів, законодавчо закріплений, залишається поки що декларованим.
Поняття закріплені доходи місцевих бюджетів в українському законодавстві виникає в 1990р. Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, встановлено Законом «Про бюджетну систему Української РСР» від 5 грудня 1990р. Разом з тим, Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. Законодавство України до 1995р. включно не передбачало закріплених доходів для районних та обласних бюджетів. Таким чином, самостійність цих бюджетів була декларованою.
Перелік закріплених доходів усіх рівнів бюджетної системи встановлено Законом «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995 року, але в ньому не передбачено такого поняття, як закріплені доходи місцевого самоврядування.
Згідно ст.12 Закону закріпленими доходами обласних бюджетів слід вважати :
-частина податку на додану вартість, яка визначається Законом України про Державний бюджет на наступний рік, але не менш як 20 відсотків;
-частина акцизного збору, яка визначається Законом України про Державний бюджет на наступний рік, але не менш як 20 відсотків;
-податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмір, що дорівнює 70 відсоткам від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;
-70 відсотків податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування;
-плата за землю, що дорівнює 10 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством до обласних бюджетів;
-надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішенням відповідних Рад народних депутатів, згідно з законами України;
-надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;
-дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;
Закріплені доходи міських бюджетів встановлюються ст.13, а саме:
-100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;
-плата за землю - 60 відсотків;
-податок на нерухоме майно громадян;
-місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України;
-надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;
Прийнятий у 1995р. Закон «Про бюджетну систему України» лише частково розв’язав проблему закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування, за цим Законом, навіть звужуються. Слід відмітити, що у прийнятій у 1996 році Конституції України термін закріплені доходи не згадується.
Ст. 143 Конституції, яка вже розглядалася вище, передбачає такі норми порядку формування обласних і районних бюджетів, які, по суті, виключають наявність закріплених доходів цих бюджетів.
У Законі України «Про Державний бюджет України на 1998 рік» вперше здійснено спробу розмежувати доходи між державним бюджетом України і місцевими бюджетами в цілому шляхом повного закріплення їх. Разом з тим, Закон не передбачив розмежування цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. За цих обставин розмежування їх у 1998 році на практиці здійснювали обласні ради, що суперечить Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування».
Отже, проблема доходних джерел місцевих бюджетів України, які надходили б до них на стабільній основі, залишається відкритою. З цією метою доцільно ще раз повернутися до визначення конституційних норм стосовно формування місцевих бюджетів.
Основну частку доходів місцевих бюджетів в нашій країні становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 відсотків. Поняття регульовані доходи запозичено Україною з бюджетної практики колишнього СРСР. Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.
Регульовані доходи - основні надходження до місцевих бюджетів України. У Законі «Про бюджетну систему Української СРСР», прийнятому в 1990р., визначено, що за нормативами до місцевих бюджетів зараховуються такі надходження: від податку з обороту; від податку на доходи; від податку на експорт та імпорт; від податку на прибуток підприємств (об’єднань), організацій та установ, за винятком підприємств, які входять до складу місцевого господарства, новостворюваних малих підприємств, а також спільних підприємств відповідно до частки участі в них місцевих рад народних депутатів. Законом також регламентовано розміри відрахувань від цих доходів до місцевих бюджетів встановлювати згідно з соціально-економічними нормативами бюджетної забезпеченості населення території і станом місцевих джерел доходів.
У Законі «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року черговий раз внесено зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з цим окремі доходи стануть до певної міри закріпленими і регульованими одночасно. Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Доцільність такого підходу викликає сумніви.
Окремі новації в частині формування доходів місцевих бюджетів внесено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятому у травні 1997 року. Це, зокрема, стосується встановлення норм, згідно з якою в доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Крім того, запроваджено норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Встановлено, що доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також за рахунок інвестиційних субсидій з інших бюджетів.
Однак це ще не дало можливості розв’язати проблему самостійності місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів України поки що багато в чому є лише декларованою в законодавстві. Їхня доходна частина в основному залежить не від зусиль місцевої влади в розвитку власної бази оподаткування, а від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет. Поки буде зберігатися така ситуація, місцеві фінанси залишатимуться слабкими. Вони, що нині спостерігається, не будуть забезпечувати виконання покладених на місцеві органи влади функцій.
2 Розділ. Власні доходні джерела органів місцевого самоврядування
В умовах прискорення процесу розвитку демократичних принципів у державному устрою та управлінні, одною з найважливіших складових частин фінансової системи держави є місцеві (регіональні) фінанси, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. Місцеві фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов’язаних з соціально-культурним та комунально-побутовим обслуговуванням населення.
Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.
Фінанси місцевих органів влади включають у себе кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів. Це видатки, доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі.
Названі 7 основних структурних елементів системи не можуть бути фотографічним відображенням її внутрішньої структури. У реальному житті ця система набагато складніша і має свої особливості в кожній країні. Але названі структурні елементи може бути виявлено майже в усіх європейських країнах, що мають сформовані фінансові системи місцевих органів влади.
Формування місцевих інститутів в Україні є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному взаємозв’язку один з одним і, таким чином, утворюють певну систему.
Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не зовсім сформована структура системи місцевих фінансових інститутів, як наслідок, місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості реалізації функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади. Тобто, становлення місцевих фінансів України неможливе без формування структурованої й цілісної системи місцевих фінансових інститутів.