У другому розділі дисертації – „Стан управління інвестиційною діяльністю в регіонах України” – аналізуються інвестиційні процеси в регіонах, правові засади їх здійснення, з'ясовується, на основі дослідження закордонного досвіду, роль та особливості децентралізації в управлінні інвестиційною діяльністю.
Сучасні тенденції розвитку інвестиційних процесів в Україні дають підстави виявити проблемні питання, що існують на регіональному рівні:
значні міжрегіональні диспропорції розвитку економіки, низький рівень кооперації та економічних взаємозв'язків;
відсутність планомірної системи державної регіональної політики щодо програм інвестиційної діяльності;
низький рівень розвитку соціальної, транспортної, виробничої, ринкової інфраструктури, що погіршує інвестиційну привабливість територій;
моногалузевий розвиток регіонів – господарство з низьким рівнем технологічної переробки сировини;
обмеженість експортних можливостей підприємств регіонів та обмеженість фінансових можливостей органів місцевого самоврядування у сфері інвестиційної діяльності;
непрогнозованість та непередбачуваність державної політики щодо спеціальних режимів інвестиційної діяльності, територій пріоритетного розвитку та вільних економічних зон;
суперечливість законодавчої бази щодо інвестування, що уповільнює впровадження реальних інноваційних проектів.
Аналіз нормативно-правової основи інвестиційної діяльності в Україні показав, що закладені правові основи нового господарського механізму, основними ознаками якого є соціальна спрямованість та свобода підприємницької діяльності, а створення конкурентного середовища та забезпечення рівних прав громадян у доступі до всіх видів ресурсів втілені в господарську діяльність лише частково. Метою здійснення економічної політики та запровадження інвестиційно-інноваційної моделі суспільного розвитку повинно стати, перш за все, сприяння внутрішньому інвестуванню, заохочення вітчизняного інвестора.
Однією з новацій в галузі законодавчого забезпечення інвестиційно-інноваційної моделі суспільного відтворення є формування напрямів державного регулювання інноваційної діяльності шляхом:
визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики;
формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та проектів;
створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.
Вирішення комплексу економічних, соціальних та інших проблем держави та її регіонів безпосередньо залежить від ефективної реалізації інвестиційної політики. Державна влада при цьому повинна створювати відповідну законодавчу основу регулювання інвестиційної діяльності для покращення інвестиційного клімату країни та її регіонів. З урахуванням цього:
по-перше, державна інвестиційна політика повинна створювати умови для розширеного відтворення всіх видів ресурсів, які взаємодіють в інвестиційному процесі;
по-друге, необхідною є видозміна державного контролю господарської діяльності регіону, що можливо за умови запровадження децентралізації;
по-третє, виділити в окремий напрям державної економічної політики її інноваційну складову (Інноваційний Кодекс) для державної інноваційної політики;
по-четверте, реально забезпечити рівні права в економіці та рівний доступ громадян до суспільних ресурсів шляхом удосконалення законодавства про фондовий ринок та цінні папери;
по-п'яте, посилити вплив органів місцевого самоврядування на процеси суспільного відтворення, спрямовуючи зусилля держави на розширення їх повноважень.
У зв'язку з цим, в дисертації розглядається децентралізація як засіб удосконалення управління соціально-економічним розвитком. Аналіз та синтез досвіду країн Європейського Союзу дозволяє довести, що децентралізація – це складний і комплексний засіб, що охоплює усі рівні управління і має правові, економічні, соціальні, демографічні та інші аспекти, сприяє підвищенню ефективності та раціональності управління процесами суспільного відтворення, а отже є механізмом удосконалення.
Передумовою децентралізації в більшості випадків в країнах Європи були недостатні темпи економічного розвитку та значні регіональні диспропорції, тому вона спрямовувалась на підвищення спроможності територіальних громад та деконцентрованих державних служб впливати на соціально-економічний розвиток.
Першочергові зусилля місцевих органів влади в галузі економіки були сконцентровані на підтримці малого та середнього бізнесу, залученні інвестицій та покращенні інвестиційного клімату, різних формах стимулювання досліджень та впровадженні інновацій.
Третій розділ дисертації – „Напрями удосконалення управління інвестиційними процесами в регіонах” – містить положення щодо управління соціально-економічним розвитком шляхом впровадження механізмів удосконалення управління інвестиційними процесами в регіонах.
Потреба в удосконаленні управління інвестиційними процесами формується під впливом виявлення причин існуючих суперечностей суспільного розвитку. В зв'язку з якими розроблено засоби удосконалення управління інвестиційними процесами, які в сукупності вирішують завдання по підвищенню раціональності та планомірності управління соціально-економічним розвитком регіонів, а їх застосування у комплексі забезпечує синергетичний ефект для економіки країни.
Засобом удосконалення регулювання регіонального розвитку розглядається децентралізація функцій та повноважень між органами державного управління та місцевого самоврядування. В дисертації доведено, що децентралізація є необхідною для забезпечення впровадження інвестиційно-інноваційної моделі суспільного відтворення шляхом трансферу економічних повноважень обласним та районним радам.
У дисертації доведена необхідність узгодження децентралізації з адміністративно-територіальною реформою, запропоновано обґрунтовану програму дій щодо раціоналізації державного управління та місцевого самоврядування з метою отримання економічного та соціального ефекту, створенням механізму планування як методу узгодження інтересів держави та регіонів на довгострокову перспективу. Доведена важливість використання регіональних угод між Кабінетом Міністрів та органами місцевого самоврядування як засобів реалізації стратегії регіонального розвитку.
Пропонується створити Державний банк реконструкції та розвитку як джерело середньо - та довгострокових кредитних ресурсів для розбудови інфраструктури територій, який може перебрати на себе всі функції спеціалізованого банку регіонального інноваційного спрямування, (табл.1).
Таблиця 1
Функції Державного банку реконструкції та розвитку
| Традиційні функції | Нові функції |
| Кредитні операції | Кредитування розвитку інфраструктури регіонів |
| Депозити фізичних та юридичних осіб | Обслуговування грошових потоків місцевих органів влади |
| Розрахунково-касові операції | Участь в регіональних інвестиційних проектах на засадах спільного фінансування |
| Трастові операції | Надання середньо - та довгострокових кредитів на реалізацію регіональних угод |
| Факторингові операції | Фінансування венчурних підприємств, інноваційних проектів на регіональному рівні |
| Лізингові операції | Надання експертних та консультаційних послуг |
| Випуск цінних паперів згідно з законодавством | Участь в інноваційних, технологічних та промислових парках |
З одного боку, він стане центром реалізації урядом державної регіональної політики, а з іншого, – фінансово-кредитною установою для обслуговування інфраструктурних галузей та органів місцевого самоврядування. Створення такого банку дозволило б сконцентрувати кошти на цільові проекти, сприяти спрямуванню ресурсів на підтримку соціального та економічного регіонального розвитку, оперативно управляти фінансовими потоками, підвищити фінансову дисципліну органів місцевого самоврядування, враховувати регіональні відмінності та галузеву спеціалізацію конкретних територій, що сприяло б реалізації державної стратегії регіонального розвитку та взаємодії державної влади та місцевого самоврядування в соціально-економічному розвитку країни.
Враховуючи наведене, в роботі пропонується вдосконалити алгоритм розробки та реалізації регіональних угод як складових довгострокового планування соціального та економічного розвитку регіонів.
Такий шлях розвитку проходили європейські країни, які зуміли побудувати власну модель взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування. Ефективно працюють закони Франції, Чехії та інших країн, які регулюють взаємовідносини щодо регіонального розвитку між урядом та регіональними органами влади на контрактній основі. Аналогічний закон, що розроблявся 5 років, було прийнято у 1999 р. у Польщі.
Встановлено, що дієвим інструментом підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю та соціально-економічним розвитком регіонів має стати програмування. Попередні спроби застосування програмування в регіональному управлінні не дали відчутних результатів, оскільки були спрямовані на вирішення проблем регіону чи галузі. Реалізація програм розвитку не забезпечувала стратегії та цілісності державної регіональної політики, посилювала диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів, знижувала конкурентоспроможність їх продукції та зменшувала інвестиційно-інноваційну активність.
Результати дисертаційного дослідження, що розв'язує завдання наукового обґрунтування та розробки практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління інвестиційними процесами на регіональному рівні, дозволяють зробити такі висновки: