Закон України "Про ринки фінансових інструментів" повинен містити наступні розділи:
- загальні положення про цінні папери та інші фінансові інструменти;
- професійна діяльність на ринку фінансових інструментів;
- емісія цінних паперів;
- обіг цінних паперів;
- депозитарне обслуговування випуску та обігу цінних паперів;
- особливості випуску та обігу інструментів грошового ринку;
- особливості випуску та обігу деривативів;
- розкриття інформації на ринку фінансових інструментів;
- регулювання ринку фінансових інструментів.
Такий підхід дозволить прискорити адаптацію законодавства України до законодавства ЄС. Нова нормативна база повинна враховувати необхідність вирішення наступних питань, пов'язаних з розвитком інформаційних технологій:
- спрощення розрахунків (грошові кошти ↔ цінні папери) з нерезидентами, а також щодо спрощення придбання цінних паперів іноземних емітентів (для активів інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів);
- створення кліриного-розрахункової системи для організованого ринку, включаючи інтернет-торгівлю цінними паперами (on-line) на українському ринку;
- створення умов для розбудови системи інтернет-торгівлі цінними паперами з виходом на західні торгівельні майданчики таким чином, щоб торгівля могла здійснюватися як безпосередньо інвесторами (фізичними або юридичними особами) через інтернет-шлюзи, які за відповідну плату надають ліцензовані торгівці цінними паперами, так і в класичному варіанті – через ліцензованого брокера;
- запровадження електронного документообігу щодо цінних паперів на основі чинних законів України[14].
Сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик. На фондовому ринку України у найближчі роки очікується значний приплив іноземних фінансових інвестицій, які мають бути вкладені у надійні фінансові інструменти. Прискорений розвиток інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів обумовлює необхідність диверсифікації вкладень. Політика Національного банку на зниження депозитних ставок буде сприяти розширенню сфери застосування цінних паперів як об'єктів інвестування. Однак проблема полягає в тому, що існуючий спектр фінансових інструментів є надто вузьким, іншими словами, інвестору на фондовому ринку важко знайти об'єкт інвестування з прийнятними характеристиками щодо дохідності, ризиковості, ліквідності та захищеності.
Запровадження нових інвестиційних інструментів є надзвичайно важливим завданням поліпшення інвестиційного клімату. Якщо фондовий ринок буде не здатний задовольнити потреби інвесторів із-за дефіциту інструментів, виникне криза пропозиції.
На ринку повинні з'явитись такі фінансові інструменти:
- акції відкритих акціонерних товариств, що мають статус публічних. Мають дати поштовх розвитку фондового ринку;
- державні пенсійні облігації. Повинні стати запорукою привабливості недержавних пенсійних фондів для населення;
- муніципальні облігації. Органи місцевого самоврядування потребують сьогодні значних коштів, а інвестори все більше звертають увагу на розвиток регіонів;
- іпотечні сертифікати та облігації. Розвиток іпотечних відносин із застосуванням іпотечних цінних паперів дозволить цивілізувати ринок нерухомості та сприятиме вирішенню житлових проблем громадян.
- опціони, ф’ючерси, свопи, форвардні угоди та будь-які інші строкові контракти стосовно товарів, цінних паперів, валюти, процентних ставок, інші деривативи, розрахунки за якими може бути здійснено шляхом поставки чи грошима. Розвиток ринку деривативів дозволить забезпечити хеджування ризиків покупців та продавців базових активів та сприятиме розвитку товарних та фінансових ринків[15].
Для вирішення проблеми запровадження нових фінансових інструментів одних законодавчих зусиль мало – потрібні також відповідні кроки органів влади (наприклад, для випуску державних та муніципальних облігацій).
Інституціалізація ринку цінних паперів. Головними інститутами фондового ринку сьогодні є торговці цінними паперами – їх 780 (з них банків – 146, небанківських фінансових установ - 634). Якщо для банків діяльність з випуску та обігу цінних паперів не є головною, то для небанківських установ – це основний вид діяльності. Проблема полягає в тому, що переважна більшість компаній-торговців постійно не займаються цією діяльністю, створені для обслуговування певних фінансових груп і проводять декілька угод на рік. Виключенням є торговці-зберігачі (їх у небанківському секторі всього 33). Тому перетворення торговців цінними паперами небанківського сектору у повнофункціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг є пріоритетною задачею[16].
За Директивою 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів” основним гравцем на фондового ринку є „інвестиційна компанія”, що означає будь-яку юридичну особу, постійна діяльність якої полягає в наданні однієї чи більше послуг з інвестування третім особам та/або здійсненні одного чи більше видів інвестиційної діяльності на професійній основі, а саме:
- прийняття та передача замовлень щодо одного чи більше фінансових інструментів (брокерська діяльність за договором доручення).
- виконання замовлень від імені клієнтів (брокерська діяльність за договором комісії).
- здійснення операцій за власний рахунок (дилерська діяльність).
- управління фінансовими інструментами.
- консультування з інвестування.
- андеррайтинг фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на основі твердих зобов’язань.
- розміщення фінансових інструментів без твердих зобов’язань (діяльність з випуску цінних паперів).
Крім того, інвестиційні компанії можуть надавати додаткові послуги щодо зберігання та адміністрування фінансових інструментів на рахунках клієнтів, включаючи кастодіальну діяльність та пов’язані послуги, такі як управління готівкою/заставою; надання кредитів чи позик інвестору, з метою дати йому можливість провести операцію щодо одного чи більше фінансових інструментів, за умови якщо компанія, яка надає кредит чи позику, бере участь в угоді; консультування щодо структури капіталу, промислової стратегії та пов’язаних питань, а також консультації та послуги, пов’язані зі злиттям та поглинанням підприємств; операції з іноземними валютами, які пов’язані з наданням послуг з інвестування; інвестиційні дослідження і фінансовий аналіз чи інші форми загальних рекомендацій стосовно угод щодо фінансових інструментів тощо[17].
Таким чином, подальшим кроком щодо інституціалізації фондового ринку має бути розробка та прийняття закону "Про інвестиційні компанії".
Державне регулювання. На наш погляд, вірним підходом до побудови органів державного управління є функціональний підхід. Поняття "державне регулювання" трактується в законодавчих актах дуже широко, поєднуючи такі несумісні, на наш погляд, функції як розробка нормативно-правових актів та нагляд. Це призводить до того, що один і то й орган розробляє нормативно-правові акти і контролює їх виконання. Потрібно розділити ці функції між різними органами державного управління. За розробку нормативно-правових актів від Уряду, в тому числі і з питань фондового ринку, повинен відповідати один орган, а за регулювання, що складається з трьох основних функцій: ліцензування, пруденційний нагляд та застосування заходів впливу, інший – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг[18].
Що стосується Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, то такий орган те ж повинен залишитись в силу необхідності виконання специфічних функцій: реєстрація випусків цінних паперів; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами; встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контроль за їх дотриманням; контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів тощо.
З точки зору бізнесу не має значення, який орган регулює діяльність на фондовому ринку. Тут головне правила гри, які мають бути прозорими та створювати сприятливі умови для розвитку та функціонування ринків, як це передбачено законом.
Курсова робота присвячена дослідженню напрямків оптимізації правового регулювання оподаткування операцій на ринку цінних паперів. Так, в першому параграфі нами було розглянуто міжнародний досвід оподаткування операцій на ринку цінних паперів. На основі проведеного аналізу ми напрацювали наступні рекомендації щодо використання в українській практиці ряду методів податкового стимулювання інвестицій в цінні папери:
- повне або часткове звільнення роздрібних інвесторів від прибуткового податку, стягуваного на доходи від акцій (дивіденди, зростання курсової вартості), оптових інвесторів (юридичних осіб) від податку на прибуток, що має те ж джерело, надання податкового кредиту на сплату податків на вказані доходи;
- можливість заліку негативних курсових різниць для роздрібних інвесторів, можливість перенесення на декілька років вперед негативних курсових різниць для роздрібних і оптових інвесторів;
- введення цільових податкових пільг (звільнення від податку, застосування зниженої податкової ставки), направлених на заохочення довгострокових інвестицій в акції (пільги застосовуються в тому випадку, якщо акції тримаються власником протягом певного терміну), неспекулятивних прямих інвестицій (пільги застосовуються, коли інвестор володіє певною часткою бізнесу), інвестицій в певні акції (малого бізнесу, певних пріоритетних галузей, венчурні компанії), вивід акцій на організовані ринки (пільги виникають, якщо акції пройшли лістинг і знаходяться в обігу на фондовій біржі), попиту на акції (вирахування відсотків за кредит, узятого на покупку акцій, з оподатковуваної бази), спеціальних особистих і інституційних інвестиційних планів;