Фіскальні митні збори мають за мету ріст бюджетних доходів. Політика держави в тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, повної заборони або обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних мит, сприяння експорту продукції національної промисловості чи сільського господарства, використання ліцензійної системи у зовнішній торгівлі, імпортних податків тощо.
Розгляд митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, набуває особливої гостроти. Перш за все зауважимо, що за своєю природою мито, безумовно, є податком, оскільки, по-перше, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства, по-друге, не має конкретного цільового призначення [4]. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким: є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами.
Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості: фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав. Регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних i світових цін. Можна виокремити три основні прояви цієї функції: протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом), стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом) та стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом)[37].
Класифікація мита може здійснюватися за такими ознаками :
а). Залежно від напрямку переміщення товарів та цінностей [29]:
1) ввізне мито — встановлюється для товарів, що імпортуються до країни. Основними цілями запровадження ввізного мита є: захист національного виробництва від небажаної іноземної конкуренції; раціоналізація структури товарів, що імпортуються; захист громадян від товарів, які можуть нашкодити здоров’ю, тощо.
У вітчизняній практиці мито диференціюється залежно від країни походження товару. Так, якщо товар ввозиться з країн, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, застосовуються преференційні ставки ввізного мита. У тому разі, якщо товари походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита. В інших випадках застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита;
2) вивізне мито — встановлюється для товарів, що експортуються з країни. Основними цілями застосування вивізного мита є: обмеження експорту товарів, необхідних для національної економіки з точки зору як насичення внутрішнього ринку, так i безпеки; обмеження експорту сировини чи напівфабрикатів з метою стимулювання експорту кінцевої продукції. Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Митним тарифом України.
3) транзитне мито — зискується з товарів, які перевозяться транзитом. Встановлення транзитного мита може здійснюватися з метою як наповнення дохідної частини бюджету, так i регулювання потоків товарів через територію країни. В українському законодавстві такий вид мита не передбачено.
1.2 Еволюція теоретичних положень про стягнення непрямих податків
Процес виникнення та становлення податків як особливої форми соціальних відносин пройшов декілька етапів [33].
Першийетапвиникнення податкових відносин пов’язаний з рабовласницькими суспільствами. Виникнення держави як особливого інструменту регулювання суспільних відносин та захисту права приватної власності стало безпосередньою причиною існування податків. Основними формами оподаткування цього періоду стають прямі (подушний, поземельний) податки та непрямий – мито, як специфічна форма оподаткування торговельної діяльності.
Другий етап розвитку податків відбувся в умовах феодального способу господарювання, який в свою чергу поділяється на періоди раннього та пізнього середньовіччя. Особливість раннього середньовіччя полягає в натуральному характері податків. Основними носіями податків виступали селяни (як вільні, так і закріпачені), що пов’язано з особливостями земельних відносин. Реципієнтами (отримувачами) податків виступали місцеві феодали. Для пізнього середньовіччя характерним стають процеси централізації державної влади в руках монархів, що викликало відповідну концентрацію державних фінансів в руках центральної влади і розширення кола платників податків за рахунок духовенства, дрібних та великих феодалів, міського населення.
На третьому етапі в буржуазних суспільствах, які прийшли на зміну абсолютним монархіям, відбувалось остаточне формування сучасної системи оподаткування. Оскільки провідною верствою в цей період стає буржуазія, нею встановлюються нові принципи оподаткування (справедливість, рівномірність та дешевизна податків, запровадження податків виключно парламентськими законами тощо). Виникають такі сучасні форми оподаткування, як пряме прибуткове оподаткування, остаточно формується підсистема непрямого оподаткування – специфічних та універсальних акцизів. Суттєвою особливістю слід вважати запровадження системи обов’язкового соціального страхування та превалювання регулюючої функції оподаткування над фіскальною.
Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб‘єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.
Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.
До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [23]:
1. Податок(збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.
2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів– це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:
а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;
б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.
Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.
Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежівє юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.
Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.
3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.
Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.
4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.
5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.