Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства (стр. 2 из 7)
· стійкі пасиви
Кожне підприємство, яке створює, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників, у процесі виробничої діяльності має додаткову потребу в оборотних засобах які покривається як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства , основним з яких є прибуток.
Велику роль у джерелах, які формують оборотні засоби підприємства, відіграють залучені кошти, до яких належать стійкі пасиви.
Стійки пасиви - це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу.
До них входять:
1. Мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, що являє собою витрати які належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції.
2. Стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцентованими розрахунковими документами.
3. Мінімальна заборгованість із зарплати та відрахування на соціальне страхування.
4. Залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом.
5. Кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів замовників.
6. Тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.
Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше використовувати оборотні засоби підприємства.
1.3 Показники використання оборотних засобів
Для характеристики використання оборотних коштів застосовують 2 показники:
1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів – характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період:
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.
2. Тривалість одного обороту:
Тривалість обороту коштів – це показник, здатний одночасно відображати результати процесу матеріального відтворення – обсяг реалізації виробленої продукції і наданих послуг за певний період – і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
Тривалість обороту грошових коштів підприємства відображає час їхнього функціонування, починаючи з авансування в предмети праці і завершуючи отриманням виручки від реалізації продукції. При цьому враховуються терміни обороту виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості:
Ог.к. = Ов.з .+ Од.з. + Ок.з.,
де Ог.к – термін обороту грошових коштів, днів
Ов.з – термін обороту виробничих запасів, днів
Од.з. - -термін обороту дебіторської заборгованості, днів
Ок.з. – термін обороту кредиторської заборгованості, днів
Оборотність оборотних активів є фінансовим якісним показником і має велике значення в роботі підприємств. Чим швидше обертаються оборотні активи тим менше їх необхідно для виконання плану виробництва та реалізації продукції, тим за інших рівних умов більше прибутку отримає підприємство, вище буде його рентабельність.
1.4Кругообіг оборотних коштів
Кругообіг оборотних засобів – це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва. Він виникає з єдності та різноплановості оборотних фондів обігу, коли перші (фонди обігу) стають джерелом формування других (оборотних фондів), а ті, в свою чергу стають обов’язковою умовою існування перших.
Класична формула кругообігу оборотних засобів визначена в "Капіталі" К. Маркса:
Гроші - Товар - Виробництво - Новий товар - Нові гроші
К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.
Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.
У сфері інфраструктури кругообіг оборотних засобів відбувається у дещо інший спосіб. Це пов’язано зі специфікою умов виробництва у сфері послуг, а саме:
1. Процес виробництва послуг і процес їх споживання не відокремлені у просторі та часі.
2. Продукт сфери послуг не матеріальний, тому його не можна накопичувати та зберігати.
З огляду на це формула кругообігу матиме такий вигляд:
Гроші – Товар – Виробництво - Нові гроші
1.5Нормування оборотних засобів
Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних засобів:
1. Аналітичний - ґрунтується на аналізі наявності оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно. від потреб виробництва і вилучення з них надлишкових.
2. Коефіцієнтний - полягає в уточненні фактичних запасів товарно-матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва, який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства впродовж - кількох попередніх років.
3. Метод прямого розрахунку, який ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим тому, що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього він дає можливість проаналізувати наскільки оптимальним є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є.
Нормування оборотних коштів здійснюється по наступним елементах:
1. Виробничі запаси;
2. Незавершене виробництво;
3. Витрати майбутніх періодів;
4. Готова продукція.
Нормування витрат. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за призначенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо; б) масштабом дії — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії — річні (для поточного планування) й перспективні; г) ступенем деталізації об'єктів нормування — для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем деталізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою). Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм. Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо). У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.
1.6Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних засобів
Ефект прискорення оборотності оборотних коштів виражається у вивільненні, зменшенні потреби в них у зв'язку з поліпшенням їхнього використання. Розрізняють абсолютне і відносне вивільнення оборотних коштів.