Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла 20 млрд. дол. [62, с.28].
Застосувавши світову практику спеціального регулювання грошових потоків (див. дод.9.) в Україні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягнення коштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, що фінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використання механізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення “коротких” грошей “довгими” - передумови вкрай необхідні, але за браком вільних коштів - недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “стратегічна воля” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому підсумку тактичною проблемою - будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічної стабілізації”. Справа в тому, що реанімування й пожвавлення економіки дійсно не можливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом.
Існує багато способів вирішення цієї проблеми: послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхів залучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери, селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використання іноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість та ефективність використання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежить не тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскільки аналогічні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці реформування І наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній ситуації. Так, зміщення податкового механізму в бік стимулювання виробника і, відповідно, послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуацію одразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватися легальним нагромадженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього держава не зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збільшенням загальної суми надходжень від податків. Може утворитися вакуум внаслідок інерції практики ухилення від податків через приховування прибутку. Самі собою кошти не "випливуть” з схованок. Тут потрібні зміни у законодавстві, які б посилювали довіру й надавали відчуття надійності й безпеки легальній підприємницькій діяльності.
У цьому зв'язку необхідно ввести практику експертизи — і щодо ймовірних негативних наслідків, і щодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного з мобілізацією й переливом фінансів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасно важливо долати недовіру населення до ринкових інститутів спільного інвестування, які були дискредитовані внаслідок державного дерегулювання при їх створенні та функціонуванні.
Використання державних цінних паперів як методу швидкого отримання коштів потребує детального планування фінансування відповідних проектів. Наповнення реального сектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає і реальним, і дійовим заходом лише за умови, що ці кошти будуть направлені на фінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається на увазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього і підприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. Повертаючи гроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принцип спільної участі у високоприбуткових проектах держави і підприємницьких кіл може набути значного поширення й реалізовуватись у різноманітних формах. Адже саме такий симбіоз, заснований на взаємодії керма (держава) і мотора (підприємництво), не раз викликав до життя ефект “економічного чуда” (класичний приклад — Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал залучення внутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особливо, корпоративні цінні папери [, с.11].
Селективне стимулювання великих проектів залишається практично єдиним способом залучення прямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формування загального сприятливого інвестиційного клімату - процес досить тривалий.
Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повинні відповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконання і підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом.
Для України існують три основні напрямки подальшого економічного розвитку:
1) Традиційний, що передбачає модернізацію суспільства, здійснюється «поверх». Умовами реалізації такого сценарію є зусилля центральної державної влади, побудовані на авторитарності.
2) Прихід до влади олігархії.
Веде до збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, росту соціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.
3) Демократичний шлях. Модернізація суспільства здійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримку малого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури [86, с.12].
Останній напрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. На сьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовою варто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допустити авторитарності влади.
Всі перераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Україні відповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання і підтримка цих умов із боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом. Забезпечить стійкий розвиток економіки і підвищення життєвого рівня населення: удосконалення системи охорони здоров'я й утворення, охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, рівні можливості використання суспільних благ для всіх груп населення і створити, таким чином, сприятливий інвестиційний клімат в Україні.
2.3. Компетенція органів державної влади в сфері інвестиційної діяльності
Серед функцій по залученню інвестицій можна виділити формування державної політики щодо залучення інвестицій; участь у міжнародному економічному співробітництві, роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою залучення іноземних інвестицій, укладання міжнародних договорів з питань інвестування; визначення пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямів використання інвестицій, здійснення обліку інформації стосовно джерел іноземних інвестицій, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності використання; створення сприятливих умов для діяльності інвесторів на території України та ін.
Виходячи із аналізу змісту положень та статутів про відповідні органи виконавчої влади та інші установи, а також практики їх діяльності, можна визначити, що функції по залученню інвестицій входять до компетенції Президента України, Кабінету Міністрів України, Валютно-кредитної ради при Кабінеті Міністрів, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, Української державної кредитно-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції [75, с.306].
До функцій по використанню інвестицій можна віднести організацію експертизи та конкурсного відбору інвестиційних проектів і програм, пошук їх виконавців; організацію, збирання, вивчення й узагальнення пропозицій суб'єктів інвестиційної діяльності щодо надання та отримання інвестицій, ведення обліку заявок іноземних інвесторів та українських реципієнтів на участь в інвестиційних проектах і програмах; здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм. Деякі із зазначених функцій спрямовані на створення сприятливих умов для використання іноземних інвестицій. Відповідний аналіз засвідчує, що виконання вказаних функцій певною мірою покладено на Валютно-кредитну раду при Кабінеті Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Українську державну кредитно-інвестиційну компанію.
Спеціальними функціями державного управління щодо надання консультацій та забезпечення обміну інформацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційних процесів; сприяння формуванню інфраструктури для забезпечення інвестиційної сфери міжнародного співробітництва в Україні; створення системи інформаційного супроводження проектів і програм міжнародного інвестиційного співробітництва; використання нагромадженої інформації для економічної оцінки інвестиційних проектів і програм, надання довідок, ведення звітності. Ці функції певною мірою належать до компетенції місцевих державних адміністрацій, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, Української державної кредитно-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції.