Всі сукупності як монетарних, так і ліквідних активів, сфокусовані в активі балансового звіту клієнтів. Боргові заходи, у свою чергу, зосереджені на кредитах, виданих як позики клієнтам. У 1993 р. Комітет операцій відкритого ринку повідомив, що він контролюватиме разом з монетарними сукупностями широку міру боргу, яка включає в себе позики всіх внутрішніх нефінансових секторів федеральних, штатних і місцевих органів самоврядування, нефінансових видів бізнесу та сімей. Ця серія особливо важлива як джерело інформації про фінансові ринки і про тиски монетарної політики у період, коли грошові сукупності викривляються регулюючими змінами.
Але, враховуючи досвід роботи передових країн, слід не забувати про необхідність оптимізації готівкового обігу в Україні. Причому, головною причиною грошової емісії є перевищення грошових доходів над видатками. Паралельно у грошових витратах населення падає питома вага купівлі товарів, а тому реалізація товарів першої необхідності знижується швидше, ніж показники їх виробництва, відбувається переливання грошей у готівковий обіг, що можна пояснити такими причинами: зменшенням коштів на поточних рахунках підприємств і населення та збільшенням готівки; приховуванням доходів підприємств усіх форм власності від оподаткування; нестабільністю в економіці і платежах; незацікавленістю населення і підприємств у зберіганні грошей у банках [5, с. 89].
Повернення довіри до готівки і поліпшення готівкового обігу можливе лише за рахунок дійових заходів щодо стабілізації економіки.
Поряд з мірами щодо стабілізації економіки та розвитку промисловості необхідно жорстко обмежити грошовий обіг. Національний банк України вживає дійові заходи відносно організації роботи з готівковим обігом національної валюти як законного платіжного засобу на території України. Готівка у національній валюті є законним платіжним засобом на території України і не може бути об'єктом купівлі-продажу.
Національний банк України, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг та структуру готівкової маси в обігу на підставі головних напрямів грошово-кредитної політики. Установи банків відповідно до вказівок Національного банку здійснюють прогнозування готівкового обігу.
Національний банк для визначення грошової маси або грошей увів грошові агрегати M0, M1, M2. Відповідно грошові агрегати включають у себе: М0 - це гроші в обігу, готівкові кошти в залишках кас та ювілейні монети; М1 - це гроші, визначені в агрегаті М0 та кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності й фізичних осіб з нарахованими процентами за ними; М2 - це гроші, визначені агрегатом М1 та строкові кошти (депозити) і кошти до запитання в іноземній валюті; М3 - це гроші, визначені в агрегаті М2 та кошти і вкладення в цінних паперах.
Важливою умовою функціонування господарського механізму, що покликана забезпечити прискорення економічного розвитку суспільства, є стійкість готівковою обігу при збалансуванні платоспроможного попиту населення та пропозиції товарів і послуг. Усе це обумовлює такі основні завдання установ банків у роботі з готівковим обігом: безумовне виконання законодавчих та нормативних актів вищих органів влади та управління і національного банку з питань регулювання обсягу та структури готівкової маси в обігу; аналіз сукупних оцінок стану збалансованості грошових доходів і витрат населення та вироблення на цій підставі узгодженої економічної політики при регулюванні доходів населення, розвитку нетрадиційних каналів їх використання, реалізації соціальних програм поліпшення життя населення; раціональна організація готівкового обігу, всебічний розвиток і впровадження нових форм безготівкових розрахунків, якнайшвидше залучення готівки до кас банків; вирішення питань кредитування народного господарства й організації розрахунків, виходячи з інтересів подальшого зміцнення готівкового обігу – економне витрачання кредитних ресурсів і підвищення ефективності використання кредиту, додержання таких основних принципів кредиту, як цільовий характер, строковість і повернення, забезпеченість товарно-матеріальними цінностями; суворе обмеження емісії вимогами зростання обсягу готівки; своєчасна видача готівки підприємствам, об'єднанням, організаціям і установам для виплати заробітної плати, оплати праці у сільськогосподарських підприємствах та на інші цілі; здійснення контролю за економним витрачанням готівкових коштів у господарстві, а також витрачання коштів за цільовим призначенням; суворе дотримання встановленого порядку касової та емісійної роботи [4, с. 27].
Вирішення цих питань можливе лише при чіткому прогнозуванні готівкового обігу через визначення головних напрямів державної грошово-кредитної політики, прогнозних розрахунків балансу грошових доходів і витрат населення та готівкового обігу. Показники балансу використовуються для складання прогнозних розрахунків касових оборотів готівки. Прогноз розрахунків касових оборотів розробляється на підставі планів чи прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням грошово-кредитної політики. Розраховуються обсяг і джерела надходжень готівки до кас банків, розміри і цільове спрямування видач готівки з кас банків, випуску грошей або вилучення їх з обігу в цілому в державі, в областях, містах та районах на кожний квартал.
Основними завданнями Національного банку України щодо валютної політики є: забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні; продовження забезпечення процесу дедоларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті; забезпечення золотовалютних резервів в обсязі не менше ніж фінансування імпорту протягом двох місяців; забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи через збалансованість платіжного балансу, гармонізацію інтересів експортерів та імпортерів; здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів; удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентами і нерезидентами України в національну економіку [5, с. 12].
Політика у сфері управління готівковим обігом має спрямовуватись на повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці та ефективне її використання в економічних процесах, посилення контролю за готівковими розрахунками між суб'єктами господарювання та децентралізацію випуску готівки в обіг і вдосконалення організації роботи з готівкою в територіальних управліннях Національного банку України через запровадження сучасних методів і технологій на основі використання високошвидкісних систем обробки готівки.
2. Доходи та витрати населення як складові балансу та їх роль у визначенні грошового обігу
Доходи населення — як їх загальний обсяг, так і рівень — являють собою вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного продукту, а отже, національного доходу та національного багатства країни. Безперервність процесу «виробництво — споживання — виробництво» зумовлюється, з одного боку, виробництвом продукції, що за структурою та якістю відповідає потребам населення, а з іншого — наявністю у відповідних категорій населення достатніх доходів для придбання цієї продукції за цінами, що дозволяють виробникам працювати з рівнем прибутковості не нижчим за середній. Як відомо, зниження цього рівня зменшує конкурентоспроможність виробника і здебільшого призводить до його банкрутства. Додатковий прибуток за перевищення середнього рівня прибутковості окремим виробником підлягає перерозподілу. Такий перерозподіл згідно з податковим законодавством має на меті забезпечити значну частку загальнодержавних потреб. Але зрозуміло, що в цьому разі не йдеться про вирівнювання доходів того чи іншого підприємства і доходів його працівників, а про забезпечення загальносоціальних потреб суспільства, насамперед за рахунок тих його осіб, які в змозі працювати ефективніше, ніж інші. У такому напрямку діють податкові системи переважної більшості розвинених країн світу, де застосовується прогресивна система оподаткування [6, с. 16].
Отже, доходи окремих фізичних осіб (населення) необхідно розглядати з урахуванням розміру сплачуваних податків. Доходи окремих категорій населення істотно різні за структурою, що впливає як на рівень цих доходів, так і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:
1) вік та стать, які визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно — й одержання доходу;
2) робота за наймом чи у власному бізнесі;
3) схильність до ризику.
Зрозуміло, що ці три чинники взаємозв’язані, але можна відзначити і їх вплив окремо на складові доходу, які можуть бути об’єднані в такі збільшені групи:
1) зарплата;
2) дохід від підприємницької діяльності, який лишається в розпорядженні того, хто одночасно є власником капіталу та працівником фірми (включаючи фермерів);
3) дохід особи як власника капіталу, що вкладений у цінні папери, нерухомість, землю чи відповідні фонди (пенсійний, страховий і т. ін.);
4) доходи окремих осіб за рахунок виплат з державного бюджету (студенти, пенсіонери, інваліди та інші);
5) інші доходи.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (наймач) виплачує працівникові за виконану роботу.
Номінальна заробітна плата — сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану працівником роботу. Заробітна плата нараховується згідно з установленими нормами оплати праці — ставками, окладами, іншими чинними формами та системами.