Зміст
Вступ
1. Технологія організації грошового обігу
2. Доходи та витрати населення як складові балансу та їх роль у визначенні грошового обігу
Висновки
Список використаних джерел
Рух готівкових грошей відбувається у процесі обігу товарів при виконанні різних платежів. Із розвитком товарного виробництва обмін товару на товар став обслуговуватися грошима, тому грошовий обіг пов'язаний з товарним обігом і обумовлюється ним. Гроші надходять в обіг, щоб обслуговувати реалізацію товарів, а їх кількість, необхідна для обліку, визначається кількістю товарів, рівнем товарних цін і швидкістю обігу грошей.
Грошовий обіг відрізняється від товарного тим, що кожний товар тільки тимчасово перебуває у сфері обігу, тоді як гроші знаходяться в обігу постійно.
При купівлі товарів у кредит гроші виступають як засіб платежу, не виконуючи при цьому роль обміну товару на товар, а завершуючи його. Грошова готівка, нарахована тій чи іншій особі як засіб платежу, нерідко використовується на купівлю товарів, тобто функціонує як засіб обігу, а гроші, отримані від реалізації товарів, нерідко використовуються для погашення боргових зобов'язань і виконують функцію засобу платежу.
Гроші, виконуючи функцію обігу і платежу у своєму безперервному русі в рамках грошових систем кожної держави в цілому, забезпечують грошовий обіг. Рух грошей ґрунтується на русі товарів, отже, зміни в русі товарів унаслідок скорочення виробництва чи завдяки його зростанню викликають збільшення чи скорочення грошей в обігу. Сам процес обігу перетинає індивідуальні й локальні кордони безпосереднього обміну товарів, розвиваючись у суцільне коло суспільних зв'язків, які залежать від кількості проданих на ринку товарів, рівня товарних цін, швидкості обігу грошей.
1. Технологія організації грошового обігу
Переходячи від одного покупця до іншого, гривня обслуговує процес купівлі-продажу декількох товарів. Отже, кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно кількості проданих на ринку товарів і рівневі їх цін та обернено пропорційно швидкості обігу грошей [6, с. 15].
В умовах переходу нашої країни до ринкових відносин тотальне зростання цін призводить до хронічної дестабілізації грошового обігу через знецінення грошей та неприборканість ціноутворення. Це породжує безперервний процес додаткового випуску грошей в обіг і обумовлює нестримне падіння виробництва й економіки в цілому. Приборкання цього процесу неможливе без врахування характеру грошових відносин в умовах ринкової економіки.
Визначена Марксом формула «гроші - товар» з розвитком ринкової економіки трансформувалась в окремі елементи грошової системи відповідно до функцій грошей. Та й самі гроші пережили різні етапи. Гроші металеві, що виготовлялися з дорогоцінних металів, замінені на паперові, які відповідали еквівалентові золота й обмінювались на нього і т.ін. Основою зрілості функціонування різних форм грошей є їх ліквідність, а тому гроші можна розглядати як високоліквідні активи. Активи ж, які мають високу ліквідність, можуть розглядатись не як гроші, а як їх адекватні замінники (цінні державні папери, акції, капітал у різних формах тощо), що є невід'ємною ознакою ринкової економіки. Людина, яка має більший чи менший капітал (гроші чи майно) сама приймає рішення, де їй зберігати своє багатство, в які активи його вигідно вкласти на певний період.
Можна вкласти гроші у банки під проценти, і в перехідний період за сучасного стану економіки України - це найкращий вихід. Із розвитком ринкових відносин, стабілізацією економіки та її укріпленням, гроші, вкладені в активи, дають вищі проценти. У період зростання інфляції гроші, хоч і мають високу ліквідність, все ж неухильно поглиблюють негативне ставлення до них, а тому їх зберігання, навіть у банках, не викликає довіри, їх вкладають у майно, нерухомість, а ще – обмінюють на валюту інших країн. Національна валюта, таким чином, втрачає свої функції і як міри вартості, і як засобу накопичення. Зростання цін посилює цей процес і потребує додаткового спрямування грошей в обіг, що призводить до гіперінфляції [1, с. 23].
Стабілізація економіки та її висхідний розвиток посилюють довіру до національної валюти, стимулюють накопичення грошей, вкладання їх на рахунки в банках або для купівлі активів, що ми матимемо у майбутньому і в Україні. Це насамперед стосується активів, які за своєю природою мають вартість і можуть виступати як засіб платежу та накопичення, більшою або меншою мірою є ліквідними, але на відміну від грошей не можуть виконувати функцію міри вартості, оскільки змінюють свою номінальну вартість відносно масштабу цін.
Із врахуванням ступеня ліквідності того чи іншого активу нарівні з грошима у країнах з ринковою економікою введено поняття «агрегатів». Грошовий агрегат у вузькому розумінні є не що інше, як гроші в обігу або міра грошей.
Перший грошовий агрегат (М1) акцентує увагу на грошах як на засобі обігу, тобто на готівці та вкладах до запитання, які можна переказати іншим особам за допомогою чеків або електронної пошти.
Другий грошовий агрегат (М2) - це гроші у функції засобу накопичення. У своїй основі він охоплює міру грошей МІ та грошей, які є ліквідним засобом накопичення, тобто ряд активів, що мають фіксовану вартість і можуть перетворюватися в готівку, але не можуть бути переказаними від однієї особи до іншої ні через електронну пошту, ні чеками. До цього агрегату належать взаємні фонди грошового ринку, депозитні рахунки грошового ринку, заощаджені уклади, термінові вклади, сьогоденні угоди про повторний викуп, одноденні позички в євродоларах.
Грошові агрегати М1 і М2 займають чільне місце у грошовій системі, але поряд з ними існують інші, менш ліквідні активи. До них відносяться термінові угоди про повторний викуп і позички в євродоларах на строк, більший ніж 24 години, а також титул власності взаємних фондів грошового ринку, що належить різним інститутам. Ці активи становлять агрегат М3, який, крім того, містить у собі агрегати М1 і М2 [3, с. 120].
Деякі цінні папери, які не входять до складу грошовою агрегату М3 (банківський акцепт, комерційні папери, короткострокові цінні папери й облігації), а також мають доволі високу ліквідність, а тому об'єднуються в грошовий агрегат.
Слід зауважити, що думки економістів відносно грошових агрегатів не збігаються. Одні з них вважають, що жоден із традиційних грошових агрегатів не є оптимальним як з точки зору теорії, так і економічної політики. Пояснюється це тим, що грошові агрегати М1 і М2 та інші є довільно вибраними з деякого континууму (сукупності) ліквідності. При цьому прихильники такої концепції висувають твердження, що замість довільної системи грошових агрегатів доцільно створити загальний агрегат усіх ліквідних активів.
Переважна більшість економістів відносять грошовий агрегат М2 до стандартних показників, який може бути вагомим інститутом грошово-кредитної політики. На наш погляд, заслуговує на увагу застосовувана у США система міри грошей, яка включає в себе: найвужчу міру грошей (М1), призначену охоплювати баланси, які звичайно використовуються у платежах для купівлі товарів і послуг, тобто, активи, які передбачені для утримання, головним чином, обслуговування поточних операцій. Таким чином, М1 складається з валюти, дорожніх чеків, поточних рахунків і рахунків, на які нараховуються проценти з необмеженим правом видавати чеки. Ця міра і більш ширші виключають баланси, утримувані урядом США, а також іноземними урядами та офіційними установами, оскільки сума цих балансів не пов'язана з розміром витрат і поточних операцій, наприклад, у США; дещо ширша міра грошей (М2) охоплює, крім М1, і фінансові активи, які мають надзвичайну ліквідність, що піддаються конвертації у баланси поточних операцій з відносною легкістю, або ж такі, що мають обмежений ступінь використання безпосередньо у поточних операціях, або ж такі, чиї номінальні вартості здебільшого фіксовані. Ця міра залучає до себе різноманітні рахунки та Інструменти: термінові рахунки грошових ринків, що пропонуються депозитними установами, депозити приватного сектору, рахунки громадян в євродоларах, що мають бути сплачені через добу, угоди про купівлю цінних паперів з наступним їх викупом через добу, випущені банками, а також акції деяких фондів грошових ринків. З іншого боку, ця міра не охоплює баланси, які чітко утримуються тільки для довгострокових цілей (наприклад, рахунки при виході на пенсію і рахунки Кеуха). Вилучені із М2 також деякі важливі ліквідні активи, такі як банкноти міністерства фінансів і комерційні папери, чиї номінальні вартості є ринково ризиковими; найширшою мірою запасів грошей є М3, що залучає до М2, поряд з іншими, певні ліквідні активи, які утримуються, головним чином, завдяки власникам великих активів, таких як термінові та деякі інші інструменти, через які позичаються фонди на великі суми (100 тис. дол. і більше) депозитним установам на строк, довший ніж добу, термінові євродолари на рахунках громадян США, а також акції у фондах грошових ринків, які головним чином зберігаються в установах. Позики з боку депозитних установ у цих формах представляють фонди, якими можна швидко управляти і змінювати відповідно до змін у фондових потребах при потоках кредитних та інших депозитних потоках; крім цих видів грошових запасів, які можуть виступати щорічними цілями монетарної політики, фінансовий ринок також пропонує ширший засіб або міру ліквідних активів, що поширюється на різноманітні короткотермінові ринкові інструменти: банківські акцепти, короткострокові комерційні папери, а також облігації Міністерства фінансів і Федеральної резервної системи США (ФРС), що користуються великим попитом на ринку. Строки їх погашення не перевищують дванадцяти місяців [2, с. 43].
Ця міра не є метою монетарної політики частково через те, що швидко зібрати інформацію, порівняно з грошовими заходами, не можна, а також через те, що порівняно з ними її складові менше підпадають під вплив політики ФР, а більше визначаються рішеннями позичальників за секторами ринку, де вони хочуть отримати позику.