Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, електроенергії, міцних спиртних напоїв, пива, мінеральної води, тютюнових виробів, олійних, зернових; цукру і кондитерських виробів, сірників, запальничок, дорогоцінних металів, ювелірних виробів, творів мистецтва й антикваріату, а також зі страхових і біржових операцій, телевізійної реклами, видовищних заходів та ігорного бізнесу. Ставки акцизів на деякі товари і послуги: на бензин (за 1 гл) – 347,41 фр. фр.; на вино (за 1 гл чистого спирту) – від 350 до 9060 фр. фр.; на сигарети – 58,7% від роздрібної ціни; на соняшникову олію (за 1 т) – 22,5 фр. фр.; на телерекламу – від 10 до 420 фр. фр. залежно від вартості оголошення.
Реєстраційний податок. Стягується при оформленні документів, зокрема при передачі прав власності на майно, створенні компаній, збільшенні її капіталу, злитті. Ставки: при передачі прав власності – від 13,4% до 15,4%, при створенні компанії – 1,0%, при передачі частки участі – від 1,0 до 4,8%. В окремих випадках застосовується також фіксований реєстраційний податок у розмірі 500 фр. фр.
Податок на оренду. Стягується з операцій оренди будівель (при річній вартості оренди понад 12 тис. фр. фр. у рік). Стандартна ставка 2,5%.
Податок на будинки, що належать іноземним фірмам. Стягується з іноземних фірм, що володіють нерухомістю у Франції, за винятком тих, чий головний офіс знаходиться в цій країні. Ставка 3% від ринкової вартості.
Податок на автомобілі компаній. Стягується з автомобілів, що належать чи використовуються компаніями (за винятком автомобілів, що є об’єктом їхньої діяльності, автомобілів старше 10 років). Ставки залежать від потужності двигуна 5, 8 і 12,9 тис. фр. фр.
Спеціальний податок на деякі засоби автотранспорту. Стягується з автомобілів загальною вагою понад 16 т. Ставки залежать від типу і ваги автомобіля: щоквартальні – від 50 до 3,6 тис. фр. фр. і щоденні – 1/25 відповідної квартальної ставки (у визначених випадках ставки підвищуються чи зменшуються). При міжнародних перевезеннях податок стягується на митниці з автомобілів, зареєстрованих за кордоном (практикується звільнення від сплати податку на основі взаємних міжнародних угод).
1.2 Особливості застосування податку на додану вартість у розвинених країнах з ринковою економікою
Відповідно до прийнятої Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) класифікації, ПДВ входить в розряд податків на споживання і є по суті свого економічного впливу, загальним акцизом, яким у принципі обкладається вся система приватного і суспільного споживання. Податок на додану вартість – непрямий багатоступінчатий податок, що стягується з кожного етапу реалізації, починаючи з виробничого та розподільного циклів і закінчуючи продажем споживачу. Об’єктом податку є додана вартість – вартість, що, наприклад, виробник в обробному виробництві, підприємець у сфері розподілу, агент реклами, перукар, фермер, інші додають до вартості сировини чи матеріалів, до вартості тих товарів і продуктів, що він придбав для створення товарів чи послуг.
Додана вартість (ДВ) може бути розрахована як різниця сум надходжень за реалізовану продукцію (РП) і витрат (В):
ДВ = РП – В
Податок на додану вартість – це в основному податок на споживання, який забезпечує регулярне надходження фінансових засобів у скарбницю, дозволяє охопити всі сфери виробництва і реалізації валового внутрішнього продукту. Більше того, порівняне з прибутковим податком, ПДВ більш нейтральний стосовно суми доходів конкретного підприємця і тим самим збільшує стимули до праці та заощадження, зменшує опір платників податків і ускладнює відхилення від оподаткування.
Сьогодні ПДВ використовується в більшості європейських держав, у всіх країнах Європейського співробітництва, Японії, Індії, Індонезії, Бразилії, Колумбії, Греції й інших країн Південно-Східного регіону, Африки й Америки.
Першість у винаході податку на додану вартість належить Франції. Винайшов податок французький фінансист М. Лоре. У 1954 р. він описав схему дії ПДВ і обґрунтував його переваги перед податком з обороту, що виражаються в усуненні каскадного ефекту при стягуванні останнього. Однак протягом більше, ніж десяти років ПДВ застосовувався в досвідному (локальному) варіанті, а досвідним полігоном для його застосування послужила залежна від Франції африканська держава Кот де Вуар. У Франції в тому вигляді, який податок на додану вартість має сьогодні, він був введений 1 січня 1968 р. із вступом у силу Закону П’ятої Республіки № 66-10.
У 70-ті роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому значною мірою сприяло прийняття ЄЕС 17 травня 1977 р. спеціальної Директиви про уніфікацію правових норм, що регулюють стягнення податку на додану вартість у країнах-членах Співтовариства, у якій ПДВ затверджувався в якості основного непрямого податку і встановлювалося його обов’язкове введення для всіх країн-членів ЄЕС до 1982 р. Для країн, що мають намір у майбутньому вступити до Співтовариства, необхідною умовою ставала наявність функціонуючої системи ПДВ.
У 80-ті роки ПДВ починають активно включати у свої податкові системи країни Південно-Східного регіону, Америки й Африки. Як один з основних непрямих податків його вводять уряди Туреччини, Індії, Індонезії, Бразилії, Колумбії, Єгипту й інших держав. У 1989 р. цей податок починає стягуватися й у Японії. Початок 90-х років ознаменувався активним включенням ПДВ у податкову практику східноєвропейських країн.
Більш ніж тридцятирічний досвід застосування ПДВ виявив особливості та визначив складності його стягнення і, мабуть, ще більш значні
Складності введення в податкову систему держави. Для того, щоб механізм одержання ПДВ і, що не менш важливо, повернення його підприємцю почав працювати, необхідний комплекс умов, без врахування яких податкова реформа може бути значно ускладнена:
- по-перше, в абсолютній більшості країн введення ПДВ ставало необхідним, коли зростав бюджетний дефіцит, однак жодна держава з розвиненою ринковою економікою не починала вводити ПДВ у період економічного спаду, тому що сам механізм стягнення цього податку на споживання припускає наявність стабільного функціонального ринку збуту споживчої продукції. Програма введення ПДВ у систему державних податків здійснюється як досить тривалий процес;
- по-друге, стягнення ПДВ вимагає значного збільшення податкового персоналу і податкової інспекції, тому що податкова служба при введенні ПДВ повинна охопити усю виробничу і роздрібну ціни, аж до кінцевого споживача. Казначейство США пропонує довести співвідношення податкового персоналу і платників податків з 1 : 2500 до 1 : 1000 для ефективного стягнення ПДВ. Високі адміністративні витрати і складність стягнення цього податку на початку його введення дотепер утримують США від застосування ПДВ;
- по-третє, ПДВ як податок, що забезпечує найбільш стабільні відрахування в бюджет, вводиться на зміну колишнім непрямим податкам, зокрема податку з обороту, причому приблизно в тому же розмірі і так само розподіленим за галузями;
- по-четверте, введення ПДВ, як правило, починається з відносно низьких ставок і надалі супроводжується поступовим і послідовним посиленням оподаткування. У таблиці 1 наведено зміну ставок ПДВ у деяких країнах світу.
Таблиця 1. Зміна ставок ПДВ у деяких країнах світу
| Країна | Рік введення ПДВ (стандартні), % | Ставки ПДВ | |
| початкові | 1988 р. | ||
| Великобританія | 1973 | 10 | 15 |
| Австрія | 1973 | 8 | 20 |
| Бельгія | 1971 | 18 | 19 |
| Греція | 1987 | 18 | 18 |
| Данія | 1967 | 10 | 22 |
| Іспанія | 1986 | 12 | 16 |
| Італія | 1973 | 12 | 18 |
| Мексика | 1980 | 10 | 15 |
| ФРГ | 1968 | 10 | 14 |
| Турція | 1985 | 10 | 15 |
| Нідерланди | 1969 | 12 | 20 |
Порівнюючи вперше введені і діючи ставки ПДВ у 1988 р. у різних країнах світу, можна відзначити тенденцію поступового підвищення ставок ПДВ (табл. 1). Перше введення низьких ставок ПДВ – частково політичний крок, багато в чому обумовлений тим, що цим податком оподатковуються всі стадії виробництва і розподілу товару аж до роздрібної торгівлі, і компанії мають надавати в податкову інспекцію накладні на всі угоди. Це змушує їх показувати усі свої доходи, значна частина яких раніше могла бути прихована від податків. Є ще одна істотна причина введення початку низьких ставок ПДВ. Введення одразу гранично високих ставок податку збільшує ціну товару і може значно затруднити взаєморозрахунки між постачальниками і виробниками, а в ряді випадків привести до зростання заборгованості, заморожуванню виробництва. На жаль, саме це відбувалося в 1992 р. у Білорусі: одноразове введення гранично високих ставок ПДВ поряд з іншими несприятливими факторами багато в чому сприяло значному зросту цін і як наслідок зниженню оборотів товарної продукції;
- по-п’яте, за політичними і економічними розуміннями багато країн встановлюють не одну ставку податку, а цілу систему: знижену, стандартну і підвищену, при цьому різниця між ставками може бути п’ятидесятикратною. Знижена ставка застосовується зазвичай до продовольчих товарів і послуг, а підвищена – до предметів розкоші. Можливе і повне звільнення деяких товарів і послуг від оподаткування. Це, як правило, продовольство, інформаційні послуги, транспорт, лікарняні, шкільні та поштові послуги, банківські, страхові та фінансові послуги. При цьому звільнення від ПДВ може виражатися у відсутності податку як такого чи прийнятті його нульової ставки. Різниця полягає в тому, що при нульовій ставці продавець має право на компенсацію податку у своїх витратах, а при відсутності ПДВ – немає. Тому нульова ставка для платника податків більш вигідна. Так, у країнах ЄС нульова ставка встановлена на всі експортні товари, реалізовані поза межами Євросоюзу, що дає експортеру право на компенсацію попередніх оплат і дозволяє не включати ПДВ у ціну, а отже, і підвищувати конкурентоздатність своїх товарів.