Відносний розмір і важливість кожного рівня залежатимуть від загальних економічних і фінансових умов. Для запровадження трирівневої пенсійної системи, котру Світовий банк оцінює як таку, що відповідає потребам більшості країн. Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти — “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
У серпні 2000 року уряд України подав на розгляд Верховної Ради проект Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте цей закон ще й нині не прийнято. У ньому передбачаються деякі фундаментальні зміни у нинішній солідарній системі. Йдеться, зокрема, про перегляд порядку нарахування пенсій, а також про створення системи загальнообов'язкового накопичення.
Принципова зміна пов'язана також і з підвищенням пенсійного віку. Проект закону передбачає підняти у законодавчому порядку пенсійний вік до 65 років для чоловіків і до 60 років — для жінок. Така законодавча зміна обґрунтовується необхідністю деякого зменшення демографічного навантаження на економіку й підвищення рівня пенсій для осіб, які вже досягли пенсійного віку. В Україні частка осіб старших за 65-річний вік становила у 2000 році лише 13,8%, а до 2015 року передбачається її збільшення лише до 16,2%. Для порівняння: ставка обов'язкових відрахувань роботодавців до солідарної пенсійної системи, яка забезпечує осіб старших за 60—65-річний вік. у США становить 12,5%. А в Україні нині вона дорівнює 32%. Такий рівень пенсійного навантаження істотно знижує конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Проте в українському суспільстві немає консенсусу щодо подібного кроку, бо проти цього різко заперечують ліві фракції Верховної Ради. Враховуючи таке становище, а також існуючу та прогнозовану тривалість життя чоловіків і жінок, доцільно було б альтернативне запровадити як для чоловіків, так і для жінок вихід на пенсію у 60 років, одночасно економічно стимулюючи пізніший вихід громадян на пенсію.
Серед організаційних проблем, які стоять на заваді здійснюваної пенсійної реформи, можна назвати відсутність повного персоніфікованого обліку трудового стажу та зроблених пенсійних внесків. На жаль, наявна матеріально-технічна база Пенсійного фонду ще не дає змоги зробити це у повному обсязі. Тому доцільно зробити кроки до її поліпшення.
Важливою проблемою є і недостатня поінформованість суспільства про характер намічуваних змін у пенсійній системі України, через що у населення спостерігається певна недовіра до перетворень у цій сфері.
Серед інших проблем, розв'язання яких має бути здійснено у новому пенсійному законодавстві України, можна виділити: припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи; врахування всього трудового стажу й зроблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії: запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсії, скасування мінімального розміру трудової пенсії: перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії, запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсії за інвалідністю: підвищення максимального розміру трудової пенсії.
Окремо варто наголосити на необхідності запровадження нових способів індексації пенсій у відповідності з темпами поточної інфляції. На жаль, на даному етапі в Україні спостерігаються досить високі та важкопрогнозовані рівні інфляції, а це досить серйозно відбивається на інтересах пенсіонерів, перетворюючи їх на соціальне найнезахищенішу категорію населення.
Надзвичайно важлива також проблема фінансування виплати пенсій сільським пенсіонерам. Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку призвело до того, що за рахунок сільськогосподарських підприємств нині фінансується менш як 10% від обсягу виплат, які мають бути зроблені сільським пенсіонерам. Перерозподіл коштів платників внесків до Пенсійного фонду на фінансування пенсійних виплат працівникам сільського господарства зумовлює нівелювання диференціації пенсій залежно від розміру внесків і трудового стажу. У подальшому це може призвести до майже повної відсутності коштів для пенсійного забезпечення нинішніх працівників сільськогосподарських підприємств, що спричинює залучення коштів державного бюджету для фінансування цих виплат.
Слід сказати також про пенсії, які призначаються достроково, до досягнення загальновизнаного пенсійного віку, включаючи пільгове пенсійне забезпечення за ознакою шкідливості й важкості умов праці (список № 1 і 2). Наявність таких пенсіонерів є певним пережитком соціалізму, де низький рівень заробітної плати компенсувався негрошовими пільгами (тобто раннім виходом на пенсію). Призначення подібних пенсій (за ознакою характеру виконуваних робіт) суперечить положенням і основним засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так і з накопичувальної систем, має залежати виключно-від зробленого внеску в ці системи, тобто розміру особистих відрахувань і тривалості трудового стажу. Навіть за чинної пенсійної системи такі пенсії мали б фінансувати самі підприємства, перераховуючи додаткові кошти до Пенсійного фонду. Однак нині вони через свою неплатоспроможність не в змозі цього зробити, що змушує Пенсійний фонд здійснювати виплати за рахунок власних коштів.
У подальшому ж пенсійне забезпечення таких осіб доцільно проводити через професійні та корпоративні недержавні пенсійні фонди. До законодавчого вирішення питання щодо створення таких фондів пропонується перегляд умов застосування зазначених списків при призначенні пільгових пенсій через норми і медичні нормативи, що забезпечить своєчасне “виведення” працівників із виробництв, де наявні важкі й шкідливі умови праці.
Чекає на своє вирішення і питання пенсійного забезпечення осіб, які одержують пенсії через інвалідність і втрату годувальника. Обов'язок щодо фінансування і цих пенсій покладений на Пенсійний фонд. Проте виплата подібних пенсій ніяк не пов'язана ні з розмірами особистих відрахувань, ні з тривалістю трудового стажу, а тому забезпечуватися вони мають з окремої пенсійної програми. Найдоцільнішим способом організації такої програми нині стає система страхування.
І нарешті, створення систем обов'язкового й добровільного пенсійного накопичування може бути досить ефективним тільки у разі відносно низьких і прогнозованих темпів інфляції. Якщо повториться ситуація 1992—1993 років. коли переважна більшість людей втратила свої заощадження, це означатиме не лише крах пенсійної реформи, а й втрату державою будь-якої довіри населення з відповідними соціальними наслідками. [21, с.29-31]
3.2. Персоніфікований облік: впровадження, результати, проблеми
Одним з головних напрямів інтенсивної реалізації заходів щодо реформування державної солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні е впровадження система персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб. Цей складний комплекс робіт започатковано Указом Президента Україна від 4 травня 1998 року № 401/98 “Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування”.
Необхідність впровадження зазначеної системи в Україні зумовлена актуальністю переходу до реалізації принципу “Пенсію треба заробити”. Реалізація цього принципу вимагає прозорості та адекватності як у накопиченні відомостей про пенсійні права застрахованих осіб (перш за все про заробіток і стаж), так і у застосуванні критеріїв диференціації умов та норм пенсійного забезпечення в процесі призначення пенсій, залежно від результатів праці кожного громадянина та його внесків на пенсійне страхування.
Управлінням організації впровадження персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України створена автоматизована система персоніфікованого обліку яка забезпечує збір, посилений контроль та накопичення даних про трудовий стаж, заробітну плату та страхові внески від усіх страхувальників за всі періоди, у яких особа підлягала пенсійному страхуванню.
Необхідно зазначити, що поступово сформоване у більшості страхувальників та застрахованих осіб розуміння феномена залежності розміру пенсії від трудового стажу, заробітку та страхового внеску, а також залежності результатів розрахунку пенсій від рівня достовірності відомостей, поданих до системи персоніфікованого обліку, у кінцевому підсумку посилює особисту зацікавленість працівників у своєчасному і повному перерахуванні страхових внесків роботодавцями до Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог Закону України від 28.12.98p. № 329-14 “Про внесения змін до Закону України “Про проведения у Львівській області експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду” у визначених 10 регіонах України активно використовується набутий у Львівській області досвід щодо використання результатів персоніфікованого обліку для призначення пенсій. [27, с.8-9]
Реалізація необхідного комплексу підготовчих заходів по завершенню впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб (СПОВ) в усіх районних та міських відділах Пенсійного фонду дозволила перейти у 2001 році до надійної промислової експлуатації зазначеної системи по цілій Україні.
За даними оперативного моніторингу, станом на 26 травня 2001 p., спеціалістами місцевих органів Пенсійного фонду зібрано та оброблено накопичувальним підсумком із звітів за 1998-2000 роки понад 49,3 млн. бланків (записів) первинної звітності персоніфікованого обліку від 812,7 тис. страхувальників. У тому числі по звітності страхувальників за 2000 р. в першому кварталі ц.р. зібрано 20,1 млн. бланків (записів), з яких 16,4 млн. записів (81,6 %) введено до баз даних СПОВ. [21, с.63-64]