Функції держави та суспільних фінансів в умовах ринкової економіки вперше були сформульовані Р.А. Масгрейвом у роботі “Теорія і практика державних фінансів” (1978 р.). За Масгрейвом, фінанси виконують три функції:
надання суспільних товарів та послуг або регулювання процесу, відповідно до якого визначається склад суспільних товарів і відбувається розподіл обмежених виробничих факторів (робочої сили та капіталів) між суспільним і приватним секторами (алокативнафункція):
– коригування розподілу доходів і майна (дистрибутивна функція);
– підтримання високого рівня зайнятості за достатньої стабільності цін (стабілізаційна функція) [15].
В Україні можна виділити такі особливості функціонування фінансової системи в даний період:
1. Мало місце інфляційне зростання фінансових ресурсів. Кошти на фінансування витрат бюджету, з одного боку, отримуються за рахунок додаткової емісії платіжних засобів, не забезпечених зростанням виробництва товарів і наданням послуг. З іншого боку, мало місце також інфляційне зростання доходів суб’єктів господарювання.
2. Зростаюча частка національного доходу формувалася у сфері обігу. Так, обсяг сформованих фінансових ресурсів в 1990– 1994 рр. збільшувався насамперед за рахунок введення нових видів централізованих надходжень до бюджету і позабюджетних фондів, а також надання бюджетові кредитів НБУ.
3. Розбалансування фінансової системи в розрізі ланок як формування, так і використання фінансових ресурсів країни унеможливлює фінансову стабілізацію в економіці. З одного боку, мало місце збільшення витрат на соціальні програми при відсутності коштів на їх фінансування, з другого – спад виробництва.
4. Зниження частки фінансових ресурсів, сформованих у суб’єктів господарювання відносно національного доходу. Це свідчить про переміщення акценту у формуванні фінансових ресурсів зі сфери виробництва до сфери обігу. Надходження фінансових ресурсів від суб’єктів господарювання зменшилось при одночасному зростанні абсолютної маси фінансових ресурсів у державі. Очевидно, що таке зростання не е прямим результатом продуктивності суспільної праці.
5. Регіони (області) України істотно диференційовані за величиною виробленого національного доходу на душу населення. Тому має місце перерозподіл фінансових ресурсів між центром та регіонами. Так, частка місцевих бюджетів в консолідованому бюджеті України становить 30 відсотків (решта припадає на обласні бюджети).
6. Фінансова система не забезпечує недержавним структурам рівноправності, оскільки зберігаються неоднакові підходи до оподаткування підприємницьких структур різних форм власності. Головним недоліком фінансової системи є те, що вона стала гальмом у розвитку виробництва на підприємствах державної форми власності.
1.2. Суть і значення суспільних фондів споживання
Викладені особливості функціонування фінансової системи в Україні в умовах кризового стану економіки, підтверджують велике значення фінансово-грошової стабілізації, міцної фінансової системи як основної складової частини не тільки процесу економічних реформ, а й соціальної захищеності громадян. Оскільки в сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних потреб населення.
Вона об’єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання. Назва цієї форми розподілу в різних країнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.
Суспільні фонди споживання – це частина національного доходу, яку використовують для державного фінансування системи освіти і підвищення кваліфікації, допомоги, пенсій, стипендій, оплати щорічних відпусток, безкоштовних путівок оздоровлення і відпочинку, медичної допомоги, утримання дошкільних установ, перестарілих тощо. Ця економічна категорія залишилася Україні у спадщину від колишньої державної системи, яка піднесла її до рангу пріоритетної державної політики. В ній було закладено не стільки соціальну суть, скільки ідеологічну [16].
Уперше суспільні фонди споживання були включені до народногосподарського плану як один з важливих показників рівня життя народу в 1956 році і представлялися населенню у двох формах: у вигляді грошових виплат та у вигляді матеріальних благ і послуг. У сукупних доходах населення суспільні фонди споживання становлять майже 25%.
Основними джерелами фінансування суспільних фондів споживання є державний бюджет та інші витрати держави, кошти підприємств, кошти профспілок та інших громадських організацій. Розподіл матеріальних благ, послуг, грошових виплат через суспільні фонди споживання здійснюють на основі в установлених державою норм і нормативів.
Велика частка у загальній сумі суспільних фондів споживання припадає на виплати і пільги. В 1990 році цей показник становив 56,8%. Виплати і пільги за станом економіки на початку 90-х років, як за структурою, так і за динамікою відображали загальні тенденції в розподілі і споживанні на той час. Фактично ці фонди перебували в руках держави, підприємств і профспілок, які також управлялися єдиною ідеологією і виконували ідеологічне замовлення в цій сфері. Не всі змогли скористатися цими фондами. Крім того, динаміка їх зростання нічим не відрізнялася від динамічних процесів у заробітній платі. Середній темп зростання цих фондів у 1990 році щодо 1980-го становив 1,6 раза. А на душу населення виплати і пільга за цей же період збільшились в 1,5 раза [22].
Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування а також пенсії та ін., є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.
В Україні є два види суспільних фондів споживання: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.
До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги освіти, охорони здоров’я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду суспільних фондів споживання є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.
Основними ознаками суспільних фондів споживання спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переважно у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.
Матеріальною основою суспільних фондів споживання спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву – безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.
Із визначенням першого виду суспільних фондів споживання тісно переплітається поняття соціального страхування, що є системою матеріального забезпечення працівників у разі тимчасової непрацездатності, за старістю та за інвалідністю, а також їхніх сімей у разі втрати годувальника і система інших заходів, спрямованих на матеріальне, культурно-побутове та оздоровчо-профілактичне обслуговування. Організовують справу соціального страхування профспілки, ради селянських спілок та інші органи. Соціальне страхування проводять відповідно до загальних завдань охорони здоров’я працівників, зниження захворюваності, зміцнення трудової дисципліни та підвищення продуктивності праці. Його здійснюють за рахунок страхових внесків, що їх сплачують підприємства, установи, кооперативи та інші організації в обов’язковому порядку за встановленими урядом тарифами у процентах до фонду заробітної плати, а також дотації з державного бюджету на виплату пенсій, пенсіонерам, які не працюють.
Другим видом суспільних фондів споживання є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досяглипохилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досяглизрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.
З огляду на те, що в Україні зростає кількість пенсіонерів, особливо пенсіонерів за віком приходимо до усвідомлення соціальної значущості саме другого виду суспільних фондів споживання. У 1990-му чисельність пенсіонерів становила понад 13 млн. чоловік, тобто порівняно з 1980 роком зросла в 1,2 раза. На 1992 рік кількість пенсіонерів уже досягла 15 млн. чоловік, або 28,8% від усієї чисельності населення, тобто це становить майже третину населення України. Збільшилася переважно чисельність пенсіонерів за віком – в 1,32 раза за цей період. За той же час чисельність пенсіонерів за інвалідністю знизилася на 6%, а у зв’язку з втратою годувальника – на 17%. У 1993 році через дальший спад виробництва, наростання інфляційних процесів підприємства і бюджетні організації почали масово звільняти працівників пенсійного віку. Тому Пенсійний фонд в Україні, який акумулює в собі кошти для виплати пенсій і формується завдяки відрахуванням у державний бюджет від прибутків підприємств, установ, а також організацій, в даних умовах відіграє немаловажну роль.