Фінансове право у практичному житті суспільства — феномен, що узгоджує економічні інтереси.
Розгляд механізму фінансово-правового регулювання є важливим і необхідним при вивченні фінансового права. Поняття «механізм фінансово-правового регулювання» в категоріальному статусі почало використовуватись в науковій літературі та підручниках відносно недавно.
Категорія «механізм правового регулювання» обумовлена об'єктивною потребою здійснення комплексного підходу при залученні прийомів, засобів, інструментів правового впливу на фінансову систему з метою її впорядкування. Основними засобами правового впливу на фінансові відносини є позитивні зобов'язання, примуси, юридичні заборони і юридичні дозволяння.
Позитивні зобов'язання являють собою спонукання за допомогою правового примусу учасника чи суб'єкта фінансових відносин до активної поведінки. Даний засіб правового впливу с найбільш характерним для діяльності держави та інших публічно-правових утворень, оскільки через використання позитивних зобов'язувань найбільш повно гарантується досягнення бажаного результату.
Водночас некоректно зводити механізм фінансово-правового регулювання до простого набору засобів правового впливу на фінансові відносини. Органічна сукупність зазначених засобів правового впливу породжує своєрідну синергію. тобто ефект системного впливу з метою комплексного впорядкування фінансових відносин.
2 Перспективи розвитку фінансового права
Фінансове право як самостійна галузь юриспруденції переживає непрості часи, якщо не сказати — період тривалого застою. Можливо, це твердження здається надмірно категоричним, беручи до уваги, що в цій сфері працює значний загін науковців, захищаються кандидатські і докторські дисертації, видаються монографії, підручники та навчальні посібники, публікується значна кількість статей. Попри це створюється враження, що для деяких дослідників фінансове право немов би втратило базові орієнтири, оскільки сьогодні вже знехтувані постулати ортодоксального марксизму, а також традиційна практика вважати найвищим доказом своєї правоти або істинності якоїсь позиції цитування партійних документів, висловлювання керівників держави або ж думки політично заангажованих наукових авторитетів.
Незважаючи на відомі модифікації ортодоксальних поглядів, у сучасному правознавстві до останнього часу багато в чому збереглася застаріла ідеологія, за якою трактування базових категорій має бути непорушним, оскільки їх теоретична модель та зміст «використовується у працях практично всіх фахівців у даній галузі найчастіше через загальновідомість, навіть без посилань». Саме за таких підходів нині юридична наука, що має виконувати визначальну роль у забезпеченні належної якості законодавства, залишає бажати кращого. Проф. Н.Добринін нинішній стан усієї юридичної науки характеризує «як тривалу системну кризу».
Утвердження в Україні ринкових відносин, незважаючи на те, що даний об'єктивний процес у кожному окремому випадку має свою динаміку і ступінь зрілості, обумовлює активне перетікання державних грошових ресурсів і фінансових активів у недержавний сектор. Таким чином, усе більш значна частка фінансового потенціалу країни обертається у приватному і корпоративному секторах економіки, породжуючи відповідні правовідносини і функціонуючи як ринок грошово-кредитних ресурсів, фінансових активів, фондових інструментів та ін., тобто фактично являє собою національний фінансовий капітал.
Наповнення фінансових складових та чинників ринковим змістом об'єктивно супроводжується операційними новаціями, з якими західні фінансові інституції вже давно «на ти». У першу чергу йдеться про фінансовий маркетинг, фінансовий моніторинг, рейтингові оцінки. Нині фінансові ринки все більше працюють з інтернет-ресурсами. Фінансові практики, фактично збагачуючи теоретиків, екстраполюють ринкову термінологію у вітчизняну юриспруденцію, в тому числі і у фінансово-правову сферу. Так, скажімо, «факторинг» як інноваційний фінансовий бізнес-інструмент по оптимізації заборгованості і фінансових ризиків або ж «форфейтинг», що забезпечує, окрім усього іншого, фінансування проектів у сфері інформаційних технологій, а також транскордонних операцій, упровадилося у вітчизняне фінансове законодавство саме під натиском ринкової дійсності. Такі якісні зміни відбуваються завдяки заповзятливості і творчій енергії молодих фінансових аналітиків, що займаються валютним дилінгом, працюють на фондовому ринку, ринку фінансових послуг, зокрема на ринку Форекс та ін. Проте пострадянська фінансово-правова теорія помітно відстає від перманентного і стрімкого розвитку сучасних наукових технологій, які висувають відповідні вимоги і до правових наук.
Досі вітчизняна фінансово-правова наука не в змозі вибудувати загальновизнану на ринковому просторі і практично значущу доктрину нового фінансового права в системному його вираженні. Уже понад 15 років у країні затверджується ринково-демократична система господарювання, формується більш-менш повноцінний фінансовий ринок, але дотепер відсутнє концептуально цілісне уявлення, до якої сфери правового регулювання він належить. Вітчизняна фінансова система все більшою мірою набуває ринкових ознак і завдяки цьому являє собою сукупність грошово-кредитних ресурсів, валютних надходжень, фінансових і фондових інструментів та їх похідних, інших високоліквідних активів, що містять у собі властивість оперативно перетворюватись на гроші або інший фінансовий ресурс. Тому ставити питання про дієвість даної системи актуально й суспільно важливо. На жаль, найчастіше процеси у фінансовій системі здійснюються методом спроб і помилок, не спираються на надійний фундамент новітніх теоретичних пошуків і фахових наукових узагальнень. Отже, дана проблема все більш торкається не лише безпосередніх інтересів суб'єктів й учасників фінансових правовідносин, але й, за великим рахунком, наших глобалізаційних перспектив.
Роберт Дж. Шіллер у книзі «Новий фінансовий порядок: ризик XXI століття» — стверджує, що «світ входить у стадію розвитку, в якій основні принципи фінансів будуть інтегровані в світову економіку і наше життя залежатиме від цього значніше, ніж будь-коли». Необхідно визнати, що автор висуває цю тезу відносно «старого світу», який уже не одне сторіччя функціонує на розвиненому ринковому базисі. Однак даний висновок є ще більш актуальним для пострадянських держав, у рамках яких фінансові процеси поступово переходять від неповноцінної другорядності на передові позиції. Тому надалі ставитися до фінансового права, його предмета та регулюючих можливостей ортодоксально-догматично украй небажано. Проте деякі науковці не просто ігнорують зазначену очевидність, а за інерцією звичного войовничо відстоюють тезу, що «фінансове право забезпечує вплив тільки на окрему групу публічних відносин», маючи на увазі «суспільні відносини, що визначають рух публічних коштів».
Сьогодні, коли на українських теренах безповоротно утвердилися ринкові відносини і фінансові ресурси все більшою мірою формуються у приватному і корпоративному секторах, а питома вага державних фінансів при цьому перманентно зменшується, несерйозно стверджувати, що наявні (ринкові) відносини виходять за рамки фінансового права, оскільки за даних умов фінансові правовідносини не виступають «як владно-майнові» і, таким чином, є предметом інших галузей права.
Дана позиція соціально неповноцінна й науково вразлива, оскільки провокує щонайменше двоє неминучих наслідків. По-перше, при такому підході необхідно визнати факт відчутного й безупинного звуження об'єкта і предмета фінансового права і таким чином — самих рамок та масштабів його регулюючого впливу. По-друге, йдучи за логікою першого наслідку, закономірно необхідно визнати історичну безперспективність фінансового права як самостійної галузі права. Адже, за переконанням М.Кучерявенка, «фінансово-правове регулювання визначається: з одного боку, майновим характером особливого роду, що обумовлюється тим, що власникам майна є держава й існує це майно у специфічній формі — централізованих і децентралізованих грошових фондів; з іншого — владним характерам, який визначається тим, що реалізація владних повноважень здійснюється саме власником коштів.
Наведена позиція найбільш концентровано віддзеркалює позицію представників ортодоксальної школи. Оскільки вона абсолютно ігнорує реальну дійсність, то є необхідність проаналізувати її хоча б максимально стисло.
По-перше, з кожним пореформенним роком Українська держава стає власником все меншої частки майна, в тому числі і фінансових ресурсів. Якщо співвіднести доходну частину державного й місцевих бюджетів і тими фінансовими ресурсами, які формуються і обертаються у ринковому секторі, то співвідношення буде 1: 3; і це ще далеко не межа. Зрозуміло, що фінансове право має врегульовувати не лише рух державних фінансів, а все більшою мірою і національного фінансового капіталу. Заперечувати це сьогодні просто шкідливо. Отже, обмежувати в нинішніх умовах об'єкт і предмет фінансового права виключно державними фінансами фактично означає правовий анахронізм і є свідченням сомнамбулічного сну теоретиків, що займаються пролонгацією фізично й морально застарілої догми.