Планування доходів та витрат в комерційному банку (стр. 3 из 17)

· амортизаційні відрахування та інші.

Змінними витратами банку є:

· виплата процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту;

· плата за послуги регіональної розрахункової палати і регіонального розрахунково-касового центру;

· витрати на рекламу;

· витрати на відрядження;

· поштово-телеграфні витрати та інші

У останні роки спостерігається зріст питомої ваги видатків на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби і по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

Банки, що виконують міжнародні розрахункові операції, сплачують комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових і ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, із доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію. Видатки банку на утримання й експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять щодо постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі видатків банку дуже значний.

Визначена частина коштів банка витрачається на створення резервів. Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки». Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків. Зріст операційних видатків не тільки відбиває несприятливий стан кон'юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але і може свідчити про погіршення менеджменту[29, с.716-745].

Особлива увага заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, пов’язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, пов’язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов’язкових і інших страхових резервів).

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат істимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти.

Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів [30, с. 30 – 34].

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність" і т. д.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління, що несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку (рис.1.1)

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання "великих" кредитів та періодичне списання безнадійних позик. Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс.

Рис.1.1 Організаційнаструктурабанку

Розподіл на управління та служби, а також підрозділу їхньої підтримки, проведено по всій системі банку. Управління витратами в банку передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (управління, служба, підрозділ). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками.

У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, матеріально-технічне забезпечення,технічне обслуговування управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи банку (відділи, філіали), які відокремлені просторово. За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати.

Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих банківських продуктів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу ефективності діяльності, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Оцінку діяльності центрів дискреційних витрат здійснюють на підставі результатів виконання бюджетів цих центрів. Розробку стандартів витрат здійснюють підрозділи, які відповідають за ті чи інші статті витрат.

Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів[42, с.74-79].

У зв'язку з цим, першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну структуру банку, посадові інструкції, які встановлюють права і обов'язки конкретних працівників.

Більшість підрозділів банку є центрами витрат. Центр витрат — центр відповідальності, керівник якого контролює установлені норми витрат.

Установлені норми витрат - це граничні витрати на окремі операції за даних організаційно-технічних умов функціонування. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності банку.

У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по банку (кошториси). Фактичний рівень витрат обчислюється заданими поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно стимулювати працівників банку до їхнього зниження.

1.3. Методика обліку результатів комерційної діяльності

Бухгалтерський (фінансовий) облік в банках України - це складова системи обліку, що включає сукупність правил, методик та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім користувачам, а також внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Бухгалтерський облік банку є складовою інформаційної системи банку та включає:

- облік операцій за відповідними рахунками на підставі автоматизованих та ручних проводок. Операція банку - дія або подія, яка викликає зміни в фінансовому стані банку;

- складання агрегованих та детальних звітів.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках України ґрунтуються на таких принципах: повнота бухгалтерського обліку; дата операції; превалювання сутності над формою; автономність; окреме відображення активів та пасивів; оцінка; обачливість; безперервність; нарахування та відповідність доходів і витрат; прийнятність вхідного балансу; суттєвість; відкритість; консолідація; сталість.

Зміна методів обліку потребує додаткового обгрунтування і розкриття у фінансових звітах [39, с.111].

Регулювання бухгалтерського обліку і звітності в банках здійснює Національний банк України, який відповідно до Закону ”Про банки та банківську діяльність” та Положення ”Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України” та з урахуванням загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку розробляє та затверджує План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України, План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та інші нормативні документи щодо ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, які є обов'язковими для виконання всіма банківськими установами на території України.

Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків.

Прибуток банку - це різниця між його валовими доходами та валовими витратами. Для комерційних банків забезпечення прибутковості – це першорядна задача, яку ставить перед собою вище керівництво. Іноді як цільовий показник вибирається абсолютний показник прибутку, але частіше всього використовують відносні показники, на зразок доходу на одну акцію, або прибутки на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності і в зіставленні з показниками інших банків.