Розділ2.Податок з транспорту: фінансово-економічне значення для підприємства
2.1.Об’єкти і суб’єкти оподаткування
Історія становлення.У своїй першiй редакцiї зазначений Закон визначав платниками податку пiдприємства, об'єднання та органiзацiї, в тому числiiноземнi, громадян України, iноземних громадян та осiб без громадянства, якi мають власнiтранспортнi засоби (автомобiлi, мотоцикли, моторолери, трактори та мотоблоки) та iншi самохiднi машини i механiзми на пневматичному ходу, а також власникiв моторних човнiв (катерiв, яхт), мотосанейЛБуло встановлено, що податок не справляється з власникiв машин i механiзмiв на гусеничному ходу, а також зернозбиральних iспецiальних комбайнiв з двигунами. Всi самохiднi машини i механiзми подiлялись лише на чотири категорii, а ставки податку диференцiювалися в залежностi вiд потужностi двигуна (в кiловатах або кiнських силах) вiд 50 копiйок до 2 карбованцiв 4 копiйок з кiловата або кiнської сили) при цьому найвища ставка податку припадала на категорiю "Автомобiлi вантажнi вантажопiдйомнiстю бiльше 7 тонн та iншi самохiднi машини i механiзми". Зважаючи на "вузьку спецiалiзацiю" iнших трьох категорiй (автомобiлi легковi; вантажiвки вантажопiдйомнiстю до 7 тонн; мотоцикли, моторолери та мотоблоки), це давало змогу оподатковувати всiiншiсамохiднi механiзми за максимальною ставкою податку.
Верховна Рада України 11 липня 1995 року прийняла Закон "Про внесення змiн i доповнень до деяких законодавчих актiв України" № 297/95-ВР. 3 25 липня 1995 року (день офiцiйного опублiкування) вiдповiдно до цього Закону ставки податку стали обчислюватися на пiдставi неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян. Прив'язка ставок оподаткування до неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян збереглася до 25 березня 1997 року.
12 лютого 1998 року по 31 грудня 2000 року для ряду платникiв податку було зупинено дiю Закону про податок з власникiв транспортних засобiв. До їх числа належать: сiльськогосподарськi товаровиробники, якi здiйснювали дiяльнiсть з виробництва сiльськогосподарської продукцiї на територiї Глобинського району Полтавської областi, Старобешiвського району Донецької областi та Ужгородського району Закарпатської областi (колективнi та державнi сiльськогосподарськi пiдприємства, акцiонернi товариства, агрофiрми, селянськi (фермерськi) господарства та iншi виробники сiльськогосподарської продукцiї, перелiк яких затверджено Полтавською, Донецькою, Закарпатською обласними радами вiдповiдно до Закону України "Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фiксованого) податку для сiльськогосподарських товаровиробникiв" вiд 15 сiчня 1998 р. № 25/98-ВР.
3 1 сiчня 1999 року по 1 сiчня 2004 року призупинено дiю Закону про податок з власникiв транспортних засобiв для сiльськогосподарських пiдприємств селянських та iнших господарств, якi займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сiльськогосподарської продукцiї, на яких поширюються положения Закону України "Про фiксований сiльськогосподарський податок" вiд 17 грудня 1998 р. № 320-ХIУ.
Iз 1 липня 1999 року по 1 березня 2000 року звiльнялися вiд сплати податку пiдприємства легкої та деревообробної промисловостi Чернiвецької областi, якi є учасниками економiчного експерименту, перелiк яких затверджено Кабинетом Мїнiстрiв України за поданням Чернiвецької обласної державної адміністрації згiдно з Указом Президента України "Про економiчний експеримент щодо стабiлiзацiї роботи пiдприємств легкої та деревообробної промисловостi Чернiвецької областi" вiд 30 квiтня 1999 року № 461/99. А з 1 березня 2000 року було внесено змiни i зупинено на перiод проведения експерименту (до 1 липня 2001 року) дiю Закону про податок з власникiв транспортних засобiв для-згаданих в цьому абзацi пiдприємств, уже на пiдставi вiдповiдного Закону України "Про економiчний експеримент щодо стабiлiзацiї роботи пiдприємств легкої та деревообробної промисловостi Чернiвецької областi" вiд 13 сiчня 2000 року № 1375-XIV.
Суттєвi змiни в оподаткуваннi сталися у зв'язку з набранням чинностi Законом України "Про внесения змiн до деяких законiв України щодо фi.чзнсування дорожнього господарства" вiд 16 липня 1999 року № 986-14, Цей Закон змiнив грошову одиницю, в якiй виражалися ставки податку, єВРО було замiнено гривнею. Крiм цього, було пiдкориговано перелiк пiльговикiв та внесено цiлу низку Iнших змiн до Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, у тому числi щодо вiдповiдальностi платникiв.
3 22 серпня 2000 року Закон України "Про внесения змiн до деяких законiв України щодо оподаткування пiдприємств та органiзацiй громадських органiзацiй iнвалiдiв" вiд 13 липня 2000 року № 1926-3 звiльнив вiд сплати податку iнвалiдiв.
I нарештi, останнi змiни до Закону про податок з власникiв транспортних засобiв було внесено у зв'язку з прийняттям добре вiдомого Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платникiв податкiв перед бюджетами та державними цiльовими фондами" вiд 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІI. Останнiм з 1 квiтня 2001 року встановлено 60-денний перiод для подання рiчної звiтностi, що знайшло своє вiдображення у вiдповiдних статтях Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, а 2-рiчний строк, передбачений для перерахування неправильно сплаченого податку та стягнення податку з осiб, якi його не сплачували, було замiнено на 3-рiчний.
ПЛАТКИКИ ПОДАТКУ
Згiдно зi ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв фiзична (в тому числi iноземець або особа без грсмадянства) або юридична особа (в тому числi iноземнець) визначається платником податку за умови, що така особа є власником зареєстрованого в Українi транспортного засобу, визначеного як об'єкт оподаткування ст. 2 цього ж Закону. Таким чином, особи, якi є орендарями, лiзингоотримувачами, держателями застави (заставодержателями) з правом користування та iншi користувачi транспортних засобiв не є платниками податку.
Щоправда, нерiдко податковi iнспекцiї намагаються замiнити поняття права власностi фактом знаходження транспортних засобiв на балансi пiдприємства (особливо за угодами про лiзинг), посилаючись на положення ч. 3 ст. 6 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв щодо подання "...на основi бухгалтерского звiту (балансу) розрахунку су ми податку...". При цьому увагу податкiвцiв можна привернути до гюложень ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, якi чiтко встановлюють: "..якi мають зареєстрованi в Українi згiдно з чинним законодавством власнi транспортні засоби...". Крiм цього, в ч. i ст. 10 Закону України "Про лiзинг вiд 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР (далi -Закон про лiзинг) чiтко зазначено: "Об'єкт лiзингу протягом усього строку діїдоговору лiзингу є власнiстю лiзингодавця". До того ж договiр лiзингу може передбачати можливiсть викупу об'єкта лiзингу до закiнчення строку, але не ранiше строку, протягом якого амортизується 60% вартостi об'єкта лiзингу, визначеної на день укладення договору. Таким чином, лiзингоодержувач не є платником податку з власникiв транспортних засобiв. Але й лiзингодавець, у випадку фiнансового лiзингу, не є платником податку з власникiв транспортних засобiв, оскiльки розрахунки зi оплати податку подаються "на основi бухгалтерського звiту (балансу)", а вiдповiдно до абз. 2. ч. 1. ст. 9 Закону про лiзинг "майно, передане за договором фiнансового лiзингу, зараховується на баланс лiзингоодержувача". Зазначене пiдтверджується I листом ДПА України "Щодо сплати податку з власникiв транспортних засобiв" вiд 8 липня 2002 р. № 10627/7/17-0317-110, в останньому реченнi абз. 4 якого зазначено: "Тобто цей податок сплачується за власнi транспортнi засоби, що знаходяться на балансi пiдприємств...".
У випадку оперативного лiзингу транспортнi засоби, що є об'єктами лiзингу, залишаються набалансi лiзингодавця, право власності також належить лiзингодавцю, а тому саме вiн виступає платником податку,звісно якщо на нього не поширюються вимоги податкового законодавства щодо пільг або якщо він не є суб'єктом спецiальних режимiв оподаткування. Iнодi договори лiзингу мiстять положення щодо зобов'язання лiзингоодержувача сплачувати всi пов'язанi з майном, що є об'єктом лiзингу, податки та iншi обов'язковi платежi. Такi положення договорiв є нечинними як такi, що суперечать ст. 1 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв, ст.ст. 1, 4, 9, 17 Закону про систему оподаткування.
Частковим вирiшенням як для лiзингодавця у випадку оперативного лiзингу, так i для орендодавця у випадку оренди є включення суми податку до суми плати за користування об'єктом лiзингу (до суми орендної плати), оскiльки, згiдно з пп. 5.2.5. Закону "Про оподаткування прибутку пiдприємств" вiд 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "суми внесених (нарахованих) податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), установлених Законом України "Про систему оподаткування", вiдносяться до складу валових витрат пiдприємства". Щоправда, в цьому випадку, трохи збiльшаться зобов'язання з оплати податку на додану вартiсть (в залежностi вiд формулювання положень договору на 1/5 або 1/6 вiд суми включеного податку з власникiв транспортних засобiв).
Ще один важливий момент, пов'язаний з правом власностi, стосується сплати податку платниками -юридичними особами пiсля вiдчуження транспортних засобiв протягом року. Про що, власне, йдеться? Йдеться про рiзне розумiння положень ч. 2 ст. 6 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв суб'єктами господарювання та податковими органами. Адже останнi намагаються тлумачити положення згаданоїстаттi як такi, що зобов'язують платника - юридичну особу сплачувати податок, навiть пiсля вiдчуження такого транспортного засобу (Лист ДПАУ вiд 7 червня 2001 р. № 7549/7/17-0517).
Проаналiзуємо положения ч. 2 ст. 6 Закону про податок з власникiв транспортних засобiв: "Перерахункиюридичними особами розмiру податку у зв'язку з перереєстрацiєю транспортних засобiв, визначених цим Законом, протягом даного року не провадяться". Враховуючи положения ст. 1 Закону, в якiй йдеться про право власностi на транспортнi засоби як необхiдну передумову визнання особи платником податку, можнадiйти висновку, що юридична особа не зобов'язана у будь-який спосiб уточнювати розмiр своїх податкових зобов'язань i аж нiяк не є платником податку.