При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення об'єкта та суб'єкта оподаткування, строків сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо.
При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі підстави стверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Майже не буває податків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видів виробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг часто, замість стимулювання, призводить до протилежного – до зростання тінізації економіки.
Надання податкам стимулюючих функцій – досить складне та в економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких наукових досліджень і всебічного обґрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших.
Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляційних і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг.
З точки зору джерела сплачення податку – податок на доходи фізичних осіб відноситься до прямих податків, тобто податків, стягуємих залежно від розміру отриманих доходів.
Наявність прямих та непрямих податків є характерною рисою податкових систем всіх сучасних держав. Відмінність полягає у їх співвідношенні. Світовий досвід використання прямого та непрямого оподаткування доводить до висновку про недопустимість їх протиставлення без ґрунтовного дослідження об'єктивно притаманних цим податкам функціональних рис, соціально-економічних умов, що склалися в країні, етапів історичного розвитку, які пройшла в ній податкова система, зокрема такі її складові, як податковий контроль та податкова свідомість переважної частини населення [27].
До переліку найвагоміших особливостей непрямих податків слід віднести те, що вони виконують переважно фіскальні функції. Непрямі податки відіграють незначну регулюючу роль, проте вони надійно формують доходи бюджету, надають йому стабільності. Вони менш чутливі до ключових макроекономічних показників. Мобілізація цих податків у значній мірі виключає приховування доходів від оподаткування. Непрямі податки є по своїй суті податками на споживання. При зростанні ролі державного регулювання економіки непрямі податки менш придатні для вказаної мети.
На відміну від них прямі податки об'єктивно, більшою мірою, володіють регулюючими можливостями щодо розвитку підприємництва. В прямих податках об'єктивно закладені суттєві стимулюючі можливості, які пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму в країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва [29].
В системі прямих податків, які сплачують фізичні особи, провідне місце займає прибутковий податок. Його вагомість зростає саме при переході до ринку, коли створюються передумови збільшення особистих доходів громадян. Тому в Україні, як і в деяких інших країнах СНД у 1992–2003 роках застосовувалось прогресивне оподаткування, яке дозволяє по мірі зростання доходів стягувати з них грошові кошти в більших розмірах. Але відсутність в Україні середнього класу, велике явне і приховане безробіття привели до того, що доля податку на прибуток громадян в дохідній частині бюджету України у 1992–2001 роках була нижче долі податку на прибуток підприємств. Це не відповідає світовій практиці, але є об'єктивною особливістю саме України в перехідний період. Поступова зміна функціонального розподілу доходів в економіці в напрямку підвищення ролі доходів населення може забезпечити вдосконалення структури податкової системи. Вирішення цих питань може відбуватися тільки в умовах економічного зростання, при перегляді усієї соціальної політики, зокрема політики в сфері заробітної плати і доходів населення. Тільки в цьому випадку в перспективі можливо буде підвищити роль податку з доходів фізичних осіб в доходах бюджету [30].
З огляду на особливості сучасного етапу розвитку оподаткування, коли з розмірами податкової ставки пов'язуються в основному масштаби податкового тягаря і, природно, напрями подальшого реформування податкової системи, слід зупинитися ще на деяких закономірностях визначення і функціонування такого важливого компоненту оподаткування, як податкова ставка.
Необхідно визначення граничної податкової ставки, яка являє собою податок, що сплачується з додаткового доходу. Гранична податкова ставка – це приріст сплачених податків, розділених на приріст доходу. Разом з тим, ця ставка деякою мірою перевищує розмір особистого прибуткового доходу, оскільки підвищення ставки застосовується лише до доходу, що знаходиться в рамках кожної податкової групи.
Більш повне уявлення про податковий тягар дає середня податкова ставка. Це загальний податок, розділений на величину доходу, що оподатковується. Визначення середньої податкової ставки безпосередньо лежить в основі розподілу податків на прогресивні чи пропорційні та регресивні. В дослідженні проблем оподаткування та його регулюючої ролі в розвитку економіки цей розподіл виявляється дуже важливим. Податок вважається прогресивним, якщо його середня ставка підвищується по мірі росту доходу. Він зумовлює не тільки більшу абсолютну суму, але й більш значну долю доходу, що оподатковується, по мірі росту доходів в цілому. Податок визначається як регресивний в тому випадку, коли середня ставка якого понижується по мірі росту податків. Цей податок може приносити більшу абсолютну суму, а може й не призводити до росту абсолютної величини податку при підвищенні доходів. Фактично непрямі податки в доходах менш забезпечених груп населення мають регресивний характер, їх частка вища, ніж у більш забезпечених. Податок визначається пропорційним в тому випадку, коли середня податкова ставка залишається незмінною, незалежно від розмірів доходу [33].
Прогресивність чи регресивність кожного окремого податку і податкової системи в цілому є важливим свідченням ефективності її фіскальної функції. Одночасно, це має велике значення при аналізі ролі оподаткування у державному регулюванні економіки, у вирішенні питань соціально-економічного розвитку будь-якої держави. З часів А. Сміта теорія податків містить положення про неможливість дійсно пропорційного оподаткування, тому, що податок, наприклад, в розмірі 10% може бути для бідного незмірно важчим, ніж для заможної людини. В реальному плані податки можуть бути прогресивними, коли їх тягар зростає для великих доходів, або регресивними, що більше їх відчувають в своїх доходах бідні прошарки населення. Необхідно враховувати, що відзначений характер податків не залишається незмінним. Регресивність окремих податків по мірі зростання добробуту суспільства може поступово пом'якшуватись.
Підвищення ефективності систем оподаткування і позитивної ролі в процесах державного регулювання вимагає підсилення її регулюючої функції. Ця теза в світовій практиці відноситеся до загальноприйнятих. Одні носять цілком самостійний характер (А.М. Брячихін, М.А. Сажіна), а в інших входить до складу економічної (Б.Г. Болдирєв) або до розподільчої (Д.Г. Чернік). В умовах перехідної економіки простежується аналогічний підхід і при визначенні стимулюючої функції податків. Отже, А.М. Брячихін вважає, що вона включає в себе дві складові: розподільчу та перерозподільчу. Саме податки приймають участь в процесах перерозподілу ресурсів та багатства, це явище об'єктивне, відбувається незалежно від волі держави і свідчить саме про регулюючу функцію податків. Реалізуючи цю функцію, держава регулює процеси соціально-економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями.
Тобто, певною мірою, особливо в умовах економічної кризи, у регулюючої та стимулюючої функцій одна мета – забезпечення економічної стабілізації, підтримки вітчизняного виробника, стійкого і збалансованого розвитку суспільства. В той же час між регулюючою і стимулюючою функцією є й певні розбіжності. Регулююча функція більшою мірою орієнтована на макроекономічні процеси і пропорції, а стимулююча – націлена на мікроекономіку та відображає конкретну мотивацію економічного зростання на рівні фірм, підприємств тощо. Але ці розбіжності лише підкреслюють, що стимулююча та регулююча складові дуже взаємопов'язані ефективність їх реалізації залежить значною мірою від конкретної податкової політики не тільки на макро – але й на мікрорівні організації виробництва. А значить при виконанні цих функцій значну роль відіграє суб'єктивний фактор [32].
Так як регулююча функція з тим чи іншим знаком («+», «–»), накладається практично на всю базу оподаткування, саме вона і визначає ефективність системи оподаткування як важливого важеля державного регулювання економіки, тобто виступає важливою складовою економічною функцією. Це випливає і із визначення, яке пропонує Б.Г. Болдирєв для економічної функції. Він вважає, що, реалізація «економічної функції означає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів, здійснюють серйозний вплив на відтворення виробництва, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи і нагромадження капіталу, розширюючи чи звужуючи платоспроможний попит населення» [38]. Економічна функція реалізується через систему санкцій, виключень, податкових кредитів. Вона проявляється в зміні об'єкту оподаткування, розмірів і ставок податків та інших параметри які пов'язані з розподільчими відносинами.