Державні внутрішні позики класифікуються за рядом ознак. З юридичної точки зору завжди цікавий суб'єктний склад учасників правовідносин в галузі державного кредиту. За цим критерієм позики поділяються на такі, що розміщуються центральними та місцевими органами влади і управління. Найбільшого поширення набула практика випуску державних позик урядом держави. Заборгованість місцевих органів влади незначна. З іншого боку, за ознакою власників цінних паперів — кредиторів позики поділяються на такі, що реалізуються: а) тільки серед населення (наприклад, державна внутрішня виграшна позика 1982 р.); б) тільки серед юридичних осіб (державна внутрішня позика 1995 року) і в) універсальні, призначені для розміщення одночасно серед юридичних і фізичних осіб.
В залежності від форми виплати доходів позики поділяються на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні і безпроцентні (цільові). Власники боргових зобов'язань процентної позики одержують твердий дохід щорічно шляхом оплати купонів або одноразово при погашенні позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів, без щорічних виплат. Прикладом процентних боргових зобов'язань є казначейські зобов'язання держави і облігації п'ятипроцентної позики 1990 року.
По виграшних облігаціях їх держателі одержують весь доход у формі виграшів в момент погашення облігацій. Дохід в цьому випадку виплачується не по всіх облігаціях, а лише по тих, які потрапили в тираж виграшів. Прикладом виграшної позики є державна внутрішня позика 1982 р. Умовами випуску процентно-виграшних передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої частини — у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом строку чинності позики виграш випаде на кожну облігацію. В Україні після придбання нею незалежності процентно-виграшні і безпрограшні позики поки що не випускались.
Безпроцентні цільові позики не передбачають виплату доходів з облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки що перевищує його пропозицію. Прикладом безпроцентної державної кредитної облігації є державна цільова позика 1990 р. Її облігації були випущені кожна вартістю, рівною тодішній ціні відповідного товару: легкового автомобіля, мотоцикла, мінітрактора, кольорового телевізора, відеомагнітофона, холодильника, мікрохвильової печі, швейної машинки, персонального побутового комп'ютера.
Органи місцевого самоврядування проводять цільові позики на будівництво доріг, проведення робіт по охороні довкілля, фінансування інших заходів, в яких зацікавлене населення адміністративно-територіальної одиниці.
Казначейські позики як форма державного кредиту відображають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної виконавчої влади за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності і зворотності.
Об'єктивна необхідність значно ширшого застосування державою казначейських позик зумовлена докорінною реформою відносин власності в країні. Ця реформа супроводжується роздержавленням і приватизацією господарських структур. Держава не може нести відповідальність за фінансові результати діяльності підприємств і організацій замість їх повноправних власників. Однак при необхідності державні органи можуть надавати фінансову допомогу тим господарюючим суб'єктами, в стабільній роботі яких вони зацікавлені насамперед, але знову ж таки на умовах зворотності, строковості і платності.
В окремих випадках уряд гарантує безумовне погашення позики, випущеної нижчестоячими органами влади і управління чи окремими господарюючими суб'єктами, а також виплату процентів по них. В цих випадках мова іде про умовний державний кредит — гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе відповідальність лише у випадках неплатоспроможності позичальника. В Україні уже склалися правові та інші передумови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням органам місцевого самоврядування, а також окремим господарюючим суб'єктам права здійснювати операції по випуску позик.
Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фінансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту
Міжнародний державний кредит — це сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника чи кредитора. Ці відносини набувають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на принципах зворотності, строковості і відплатності. Сума одержаних зовнішніх позик з нарахованими процентами включається в державний борг країни. Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Позичальниками коштів можуть бути уряд держави або органи влади місцевого самоврядування. В свою чергу, кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міжнародні фінансово-кредитні організації.
Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подоланню фінансових труднощів уряду країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.
Державні зовнішні позики надаються в грошовій чи товарній формі. Як правило, вони бувають середньостроковими і довгостроковими. Грошові позики випускаються у валюті країни-кредитора, країни-позичальника або у валюті третьої країни. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може здійснюватись після завершення пільгового періоду, який, як правило, надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після її використання.
Основними кредиторами України є розвинуті капіталістичні країни — Федеративна Республіка Німеччини, США, Франція, Японія і інші. Допомога з їх боку надається у формі міжурядових позик і міжбанківських кредитів. Як правило, вони надаються для фінансування товарних поставок за міжурядовими угодами, компенсаційних угод і регулювання платіжного балансу країни-позичальника.
Істотною в кредитуванні уряду України є допомога міжнародних фінансово-кредитних організацій, насамперед Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Ці міжнародні фінансово-кредитні організації фінансують програми економічної перебудови і розвитку різних держав світу. Допомога МВФ України спрямован насамперед на стабілізацію функціювання грошово-кредитної системи, а Світового банку — на фінансування критичного імпорту та підтримку бюджету, а також фінансування різних інвестиційних проектів.
Сукупний зовнішній борг молодої української держави ще відносно невеликий. Проте потреба уряду України у зовнішніх позиках продовжує залишатися великою.
Нормативно-правове забезпечення відносин в галузі державного кредиту
Жодні правовідносини в галузі державного кредиту не можуть виникати і розвиватися без відповідного правового їх оформлення, без створення адекватної нормативної бази. Насамперед участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах викладені компетенція та повноваження, принципи діяльності в галузі державного кредиту Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України і Національного банку України.
Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймає Міністерство фінансів України. В рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення реалізаційної ціни казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, враховуючи насамперед час їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються на покриття біжучих видатків державного бюджету. Виплата доходів за казначейськими зобов'язаннями і їх погашення здійснюються у відповідності з умовами їх випуску.
Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, інформації про їх випуск, у відповідності зі статтею 22 даного закону, також визначаються Кабінетом Міністрів України чи за його дорученнями Міністерством фінансів України. При цьому орган, який реєструє випуск цінних паперів та інформацію про випуск цінних паперів — Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку — зобов'язаний перевірити відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. У випадку виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій і облігацій підприємств Державна комісія України з цінних паперів і фондового ринку наділена законодавцем правом призупиняти їх розміщення до тих пір, поки емітент цінних паперів не внесе в них відповідні зміни.
Окремі відносини в галузі державного кредиту регламентуються правовими нормами, викладеними в Законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про бюджетну систему України», «Про Державну податкову службу в Україні» та в ряді інших законів.
Література
1. Закон України “Про національний банк України”
2. Закон України “Про банки і банківську діяльність”
3. Клименко Т. Кредитная деятельность банков Украины// Економіка України.- 2000.-№ 3.-с.34
4. Державне регулювання економіки: Навч. посібник/ Е.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000, 316 с
5. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. "Фінансове право" - X.: Легас, 2003. - 360с.