Крім проблеми бюджетної заборгованості з ПДВ, залишається гострою й проблема низької фіскальної ефективності податку. До чинників, що впливають на фіскальну ефективність податку, можна віднести: рівень податкової ставки; сальдо експортно-імпортних операцій, здатне звужувати чи розширювати податкову базу; обсяг податкових пільг; суму недоїмки, що безпосередньо впливає на величину податкових надходжень.
2. Ефективність використання ПДВ в Україні
Податком на додану вартість, який є універсальним акцизом, оподатковується приріст ціни виробу у процесі його виробництва або доробки над ціну, за якою матеріали чи послуги, які використовувалися при виготовленні такого товару, були придбані у фірм-постачальників. Отже, різниця між виручкою й вартістю закупівель від постачальників вважається «доданою вартістю», яка й є об'єктом оподаткування. Тобто оподатковується лише новостворена вартість – заробітна плата, внески на соціальне страхування, підприємницький прибуток. Варто зазначити, що вирахування з прибутку підприємства чисто формальне, бо податок входить у ціну товарів (робіт, послуг) і таким чином перекладається на кінцевого споживача товарів, який і є фактичним платником цього податку.
Поширене використання ПДВ пов'язане з низкою переваг, які стимулюють як державу, так і платника. По-перше, оподаткування витрат більшою мірою вигідне і державі, і платнику, ніж оподаткування доходів. По-друге, оскільки безпосереднім об'єктом податку виступають витрати, то різко посилюється зацікавленість у зростанні доходів. По-третє, від ПДВ значно складніше ухилятися і, отже, з ним пов'язано менше порушень.
Якщо в більшості країн розвиток форм акцизного оподаткування відбувався поступово, на основі історичного вдосконалення специфічних (акцизи) та універсальних (податок з продажу; податок з обороту; ПДВ) акцизів, то в Україні система непрямого оподаткування формувалася інакше. Вирішальний вплив на її становлення зробили специфічні економічні, соціальні і політичні умови, які склалися в колишньому СРСР.
До речі, вчені зауважували, що для запровадження ПДВ в Україні повинні існувати не лише технічні, а й економічні передумови. Спираючись на досвід західних країн (нагадаємо, що «винахід» цього податку у Франції в 40-х роках завершився його прийняттям тільки наприкінці 50-х, після ліквідації гострого ринкового дефіциту й відміни нормування продукції масового попиту), вони звертали увагу на те, що ПДВ можна вводити у податкову систему лише в тому разі, якщо економіка держави розвивається стабільно, бюджет відносно збалансований, а темпи інфляції незначні. Однак фінансові органи країни вбачали в ПДВ тільки фіскальний інструмент, який в умовах нестабільного й неефективного виробництва та інфляції може забезпечити значні надходження до бюджету.
Багато проблем, пов'язаних із ПДВ. було спричинено тим, що не проводилася дуже важлива для розуміння непрямого оподаткування різниця між особою, яка фактично сплачує податок (носієм податку), і особою-платником, на якого покладається податкове зобов'язання щодо його сплати. Іноді на цій підставі роблять висновок ніби у платника податку на додану вартість частина об'єкта оподаткування (заробітна плата і прибуток) підпадає під подвійне оподаткування, а саме: ПДВ, податок на прибуток і прибутковий податок. Однак якщо два останніх сплачуються виробником, то ПДВ не зменшує коштів підприємства і сплачується споживачем за ціною товару4.
Враховуючи вищесказане, у ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 року №168/97-ВР визначено, що платником податку є особа, яка зобов'язана здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. З 1993 року з нормативних актів зникає громіздка форма ст. 2, яка визначала платника й називала категорії юридичних осіб – платників податків: підприємства та організації, що мають статус юридичних осіб; повні товариства, індивідуальні приватні підприємства, філії і т.д. (Закон України «Про ПДВ» від
20.12.91 року). Декрет КМУ «Про податок на добавлену вартість» виділяє як платників суб'єктів підприємницької діяльності, що перебувають на території України, іноземних юридичних осіб і громадян, які здійснюють від свого імені виробництво й іншу підприємницьку діяльність на території України (ст. 2). У цьому ж нормативному акті зникає кількісний ценз для фізичних осіб обсягу реалізації товарів, що відносить його до платників ПДВ.
Законом України від 3.04.97 року №168/97-ВР було встановлено новий підхід при визначенні категорій платників податків, який надав можливість охопити усіх потенційних платників ПДВ. Законодавством, зокрема, передбачено, що від оподаткування ПДВ звільняються підприємства за умов, що обсяг оподатковуваних операцій у них за останні 12 календарних місяців не перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас зазначені підприємства можуть добровільно зареєструватися як платники податку з огляду на переваги, які вони при цьому матимуть.
Відповідно до норм справляння ПДВ на території України цим законом запроваджено спеціальну реєстрацію платників ПДВ у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження для отримання свідоцтва про реєстрацію як платника та індивідуального податкового номера платника ПДВ, що дало можливість створити єдину базу даних платників податку.
Система пільг з податку на додану вартість дуже рухлива і має досить великий перелік. Особливо показова динаміка зміни системи пільг за останні роки. Так, при прийнятті Декрету КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26.12.92 року відповідальними працівниками зверталася увага на два взаємопов'язаних кроки: зниження ставки ПДВ з 28% до 20% і значне скорочення пільг. Останнє пояснювалося необхідністю відшкодувати скорочення ставки ПДВ на 8% і було доволі переконливим5. Та через три місяці після прийняття ЗУ «Про Державний бюджет України на 1993 рік», ставку 28% поновили, а в переліку пільг ніяких змін не було. Таким чином, за перший квартал 1993 року був значно збільшений податковий тиск ПДВ, але приховано.
Механізм звільнення від цього податку передбачає два способи:
І. Звільнення товарів (робіт, послуг) з правом врахування сум податку, що були сплачені постачальникам (нульова ставка податку). У цьому разі весь податок з використаних на виготовлення товару сировини, матеріалів, комплектуючих, пального і т.д. приймається або на зменшення сум податку, що вирахувані за власною реалізацією, або відшкодовуються податковими інспекціями на основі наданих розрахунків. Раніш внесені суми податку, що входять у ціну товару, який поставляється, зараховуються до сплати майбутніх платежів або відшкодовуються з бюджету за рахунок загальних надходжень цього податку податковими інспекціями при наданні підприємствами відповідних підтверджень.
II. Звільнення від податку без надання права вирахування сплаченого постачальникам податку. При цьому суми податку стають чинником витрат виробництва (робіт, послуг). У такий спосіб від податку звільняються операції з продажу товарів (робіт, послуг) згідно з визначеним переліком. Усі перераховані в ньому операції з продажу товарів звільняються без права вирахування вхідного податку, тобто податку, який сплачений своїм постачальникам за придбані товарно-матеріальні ресурси.
Перелік пільг із нормативних актів (декретів, законів України), по-перше, досить великий; по-друге, дуже рухливий, але його можна згрупувати у три групи звільнень.
Перша група звільнень охоплює операції з продажу товарів (робіт, послуг) спеціального спрямування: операції з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування; продаж товарів спеціального призначення для інвалідів; продаж лікарських засобів і виробів медичного призначення; продаж путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей; надання послуг державними службами зайнятості України та ін. (ст. 5 Закону України від 3.04.97 року №І68/97-ВР).
Варто зазначити, що ця група пільг доволі мобільна. Наприклад, згідно з Указом Президента України від 12.08.95 року №750/95 «Про пільги по оподаткуванню добровільних пожертв юридичних і фізичних осіб» не підлягають оподаткуванню кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи, які поступають безоплатно у вигляді добровільних пожертв юридичним і фізичним особам, метою діяльності яких не є отримання прибутку і доходи яких формуються лише за рахунок добровільних пожертв, членських внесків, бюджетних асигнувань для здійснення статутної діяльності. При передачі, реалізації, обміні отриманого таким чином товару цими організаціями ПДВ нараховується у загальному порядку.
Однак Закон України від 16.11.95 року №432/95-ВР «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» з 1.01.96 року скасовує усі пільги, надані законодавчими актами України з приводу сплати акцизних зборів, а також ПДВ при ввезенні (пересиланні) на митну територію України підакцизних товарів для подальшої реалізації і власного споживання. Тому з 1 січня 1996 року підакцизні товари, які надходять неприбутковим організаціям, підлягають оподаткуванню ПДВ під час проведення митних процедур в обов'язковому порядку.
З цього приводу в Законі України «Про ПДВ» від 3.04.97 року №168/97-ВР в п. 5.1 ст. 5 доповнено, що товари, які отримані як благодійна допомога підлягають маркуванню, а надані як благодійна допомога послуги й виконані роботи підлягають контролю за цільовим розподілом такої допомоги, відповідно до правил, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суттєвим доповненням є те, що марковані товари, отримані з метою надання благодійної допомоги, що продаються за кошти чи інші види компенсації, та/або виручка, отримана за такий продаж, підлягають вилученню у недобросовісного продавця і конфіскуються в дохід держави в установленому порядку.