ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретичні аспекти організації грошового обігу в Україні
1.1 Регламентація основних принципів організації грошового обігу
1.2 Види та функції грошей
1.3 Грошові агрегати
2. Пропозиція грошей та попит на гроші
2.1 Мультиплікативне розширення депозитів
2.2 Модель пропозиції грошей
2.3 Попит на гроші: ефекти доходів, цін та процентних ставок
2.3.1 Трансакційний попит на гроші
2.3.2 Попит на гроші як на актив
2.3.3 Сукупний попит на гроші
3. Рівновага на грошовому ринку
4. Пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов`язаної з організацією грошового обігу в Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Завдання формування оптимальної схеми і конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є сьогодні надзвичайно актуальним. Старі випробувані монетарні інструменти - касовий і кредитний плани вже не придатні для ринкових умов.
Сучасна національна грошова система України має перехідний характер. Вона перебуває у стадії становлення і переходу до розвинених грошових структур ринкового типу. В перспективі система управління сукупним грошовим оборотом в Україні має відповідати міжнародним стандартам і вимогам.
Класична монетарна теорія виходить із того, що в умовах розвиненої ринкової економіки діє автоматичний механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей. Ідеться про функцію захисних стабілізаторів, які автоматично спрямовують розвиток грошової системи в напрямку встановлення рівноваги. Звісно, мова йдеться про розвиток лише відповідної тенденції. У дійсності абсолютна рівновага попиту та пропозиції ніколи не досягається. Та річ не в цьому. Важливо зрозуміти, що у випадках, коли існує недостатність грошей або їх надлишок, грошова система включає власні важелі саморегулювання, які діють у напрямку відповідного врівноваження монетарного ринку.
У структурі врівноваження попиту і пропозиції грошей винятково важлива роль належить такому саморегуляторові монетарного ринку, як швидкість обігу грошей
Удосконалення грошового обігу - скорочення періодів між видачею платні, широке використання кредитних карток, електронного зв`язку, який прискорює здійснення платежів - все це приводить до збільшення швидкості обігу грошей. Це відчутно здешевлює систему обігу грошей, робить її мобільнішою та ефективнішою. У випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці має зрости. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням V. Важливо звернути увагу і на те, що таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.
За останні роки в економіці і банківській системі нашої країни відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що характеризуються зокрема:
- формування дворівневої банківської системи;
- створення власної грошової системи;
- проведення грошової реформи із запровадженням у готівковий обіг національної грошової одиниці - гривні;
- конституційним визначенням основної функції Національного банку України - забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
- подолання гіперінфляційних процесів в економіці країни і досягненням фінансової стабілізації на основі виваженого застосування механізмів монетарної політики.
Існуюча економічна система не стимулює залучення готівки у банківську систему та зберігання заощаджень населення на вкладах.
Необхідність раціоналізації платіжної системи вимагає, з одного боку, відмови від адміністративного регулювання готівкового обігу і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.
Метою написання роботи стало визначення проблемних питань рівноваги грошового ринку, роль грошового обігу в платіжній системі країни.
1. Теоретичні аспекти організації грошового обігу в Україні
1.1 Регламентація основних принципів організації грошового обігу
Грошовий обіг здійснюється в двох формах: готівкової і безготівкової [26; с.53]. Готівково-грошовий оборот включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює Національний банк. Він випускає готівку в обіг і вилучає її, якщо вона прийшла в непридатність, а також замінює гроші на нові зразки купюр і монет.
Готівка використовується:
- для кругообігу товарів і послуг;
- для розрахунків не пов`язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій; по виплаті страхових відшкодувань за договорами страхування; при оплаті цінних паперів і виплат по них прибутку; по платежах населення за комунальні послуги і інше.
Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання готівки у вітчизняній економіці, є: "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України" (затверджено постановою Правління Національного банку України N 21 від 2 лютого 2005 р.), Інструкція N 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України" (затверджено постановою Правління Національного банку України N 149 від 20 червня 2005 р.). Вони визначають єдині підходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечення схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни, встановлюють відповідальність суб`єктів господарювання за її порушення тощо.
Указані документи регламентують також основні принципи організації обороту готівки суб`єктами господарювання:
- обов`язковість для всіх підприємств і організацій зберігання власних грошових коштів у банківських установах;
- вільне одержання всіма клієнтами готівки з власних банківських рахунків без подання обгрунтовувальних документів;
- здійснення розрахунків як у безготівковому порядку, так і в готівковій формі;
- обмеження розмірів готівки, що перебуває в касах підприємств через установлення їм лімітів залишку готівки в касі;
- можливість використання касового виторгу (поточних надходжень).
Організація обороту готівкових коштів передбачає також забезпечення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.
Зберігання коштів підприємств і організацій у банківських установах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обороті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб`єктів господарювання в готівці для здійснення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.
Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою [24; с. 41]. В ринковій економіці сфера готівково-грошового обігу є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним є розширення сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.
У нинішніх кризових умовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового обігу, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.
Господарські суб`єкти мають здійснювати переважну більшість платежів із банківських рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов`язані здавати гроші в установи банків.
Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільгосппродукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, макулатури, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно з чинними нормативними актами.
Суспільний розподіл праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Створення загальнонаціональних і світових ринків при капіталізмі дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обороту. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, в тому числі кругообіг капіталу, обіг товарів і надання послуг, рух позикового і фіктивного капіталу і прибутків різних соціальних груп.
Початку руху грошей передує їх концентрація у суб'єктів. Вони накопичуються в гаманцях населення, в касах юридичних осіб, на рахунках в кредитних установах, в скарбниці держави. Щоб зародився рух грошей, необхідне виникнення потреби в грошах у однієї з двох сторін. Попит на гроші виникає при здійсненні операцій, гроші потрібні для обігу, платежів за товари і послуги. Їх об'єм визначається номінальним валовим внутрішнім продуктом. Чим більше загальна грошова вартість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для здійснення операцій. Попит на гроші пред'являють і для накопичення, яке виступає в різних формах: внески в кредитних установах, цінних паперах, офіційних державних запасах. [24; с.5]