Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об”єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:
- заробляти як власник засобів виробництва;
- отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності;
- мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.
Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.
Оскільки об”єкт фінансових відносин один, а суб”єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений протиречивий характер. Кожний суб”єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб”єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб”єктів.
Способи збалансування фінансових протиріч:
1. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.
2. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб”єктів.
Збалансування інтересів суб”єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема і держави, у його виробництво.
Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках – рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.
Розмір валового національного доходу на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. У 1995 році найвищий показник – 40630 дол. США був зафіксований у Швейцарії. У Німеччині, наприклад, він становив 27510, у США – 26980. Найнижчий рівень становив 80 дол. – у Мозамбіку. В Україні рівень ВНП на душу населення склав 1630 дол., у Росії – 2240. Україна входить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього у світі, який дорівнював 4880дол. (World development report, 1997. Oxford University press.)
Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб”єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі – тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб”єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-навсього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.
3. Організаційна структура управління фінансами.
Організаційна структура фінансової системи – сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об”єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб”єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.
В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльність в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.
До організаційного складу фінансової системи України входять:
а) органи управління:
- Міністерство фінансів;
- Державна податкова адміністрація;
- Контрольно-ревізійна служба;
- Казначейство;
- Рахункова палата;
- Аудиторська палата;
- Комітет з нагляду за страховою діяльністю;
- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
- Пенсійний фонд;
- Фонд соціального страхування;
- Державний іноваційний фонд;
б) фінансові інститути:
- Національний банк;
- Комерційні банки;
- Страхові компанії;
- Небанківські кредитні установи (ломбард тощо);
- Міжбанківська валютна біржа;
- Фондові біржі;
- Фінансові посередники на ринку цінних паперів.
Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособлені підрозділи – державне казначейство і контрольно-ревізіна служба. До цієї ж групи відноситься державна податкова адміністрація, яка в 1996р. виділилась зі складу Міністерства фінансів. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи – Рахункова палата Верховної Ради України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата і аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Державний інноваційний фонд.
Існує досить складна схема взаємозв”язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками:
| Фінансові органи та інститути | Ланки фінансової системи | Напрями діяльності |
| Міністерство фінансів | бюджет держави | Складання і виконання |
| державний кредит | Випуск позик, використання залучених коштів, погашення боргів | |
| міжнародні фінансові відносини | Взаємовідносини з урядами інших країн міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інститутами | |
| Фінанси підприємств | Організаційне регулювання фінансовоїДіяльності | |
| Державне казначейство | бюджет держави | Виконання Державного бюджету |
| Контрольно-ревізійна служба | бюджет держави | ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань |
| фінанси державного сектора | контроль за фінансовою діяльністю | |
| Державна податкова адміністрація | бюджет держави | облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства |
| Загальнодержавні цільові фонди | ||
| Рахункова палата Верховної Ради | Державний бюджет | Контроль за складанням і виконаннямбюджету |
| Державний кредит | Контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик | |
| Фінансовий ринок | Контроль у сфері грошово-кредитної політики | |
| Комітет з нагляду за страховою діяльністю | Страхування | Видача ліцензій на страхову діяльність; контроль за діяльністю страхових компаній |
| Страхові компанії | Страхування | Здійснення страхових операцій |
| Аудиторська палата | фінанси підприємств | видача ліцензій аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю |
| Аудиторські фірми | ФінансиПідприємств | проведення незалежного фінансовогоконтролю |
| Кредитна система | Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд | |
| Національний банк | Державний кредит | агентські послуги уряду з розміщення державних цінних паперів |
| бюджет держави | організація касового виконання | |
| міжнародні фінансові відносини | Проведення міжнародних розрахунків держави | |
| Комерційні банки | банківська система | Здійснення банківських операцій |
| Міжбанківська валютна біржа | валютний ринок | Купівля-продаж валюти і визначення валютних курсів |
| Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку | ринок цінних паперів | Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних); ліцензування діяльності фінансових посередників: регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб'єктів ринку |
| Фондова біржа | ринок цінних паперів | Забезпечення первинного і вторинного ринку цінних паперів |
| Фінансові посередники | ринок цінних паперів | Виконання доручень емітентів з випуску цінних паперів та інвесторів з питань їх придбання |
| Пенсійний фонд | фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення | Акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій і допомог |
Як видно з наведеного розподілу повноважень фінансових органів та інститутів, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв”язки.