ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
ФАКУЛЬТЕТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ЦЕНТР ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ
МОДУЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
Територіальне управління та місцеве самоврядування
на тему: Система місцевого самоврядування Франції
Виконавець:
слухач групи
ЦДС-09-мт
Івченко Анастасія Сергіївна
Перевірив:
к.п.н., доцент
Третяк Олексій Анатолійович
Дніпропетровськ 2010р.
План
Вступ
1. Конституційні засади місцевого самоврядування у Франції. Законодавство про місцеве самоврядування
2. Комуни як основна ланка місцевого самоврядування
3. Департамент
4. Представництво держави на регіональному рівні
5. Округ
6. Особливий статус деяких міст
Список використаної літератури.
Вступ
Франція – велика європейська держава зі специфічною структурою влади – стала певним «донором» своєї системи влади для її впровадження у країнах посттоталітарного світу. Україна не стала винятком. Українська модель влади – всенародно обраний, з великими повноваженнями Президент; уряд, на чолі якого стоїть прем’єр, котрий призначається Президентом за згодою парламенту; місцеві державні адміністрації на районному та обласному рівнях та місцеве самоврядування на рівні територіальних громад – є дуже подібною до французької. Місцеве самоврядування в Україні розвивається також досить подібними шляхами, щоправда, зі своєю українською пострадянською специфікою.
1. Конституційні засади місцевого самоврядування у Франції. Законодавство про місцеве самоврядування
Сьогодні Франція серед більшості демократичних країн Європи є найбільш централізованою державою. Саме тут досить стійкі традиції міцної держави влади, яка відіграє головну роль на рівні департаментів та областей. Конституція Франції 1958 року, яка діє донині, досить скупо говорить про права місцевого самоврядування. Це розділ 11 «Про місцеві колективи», хоча в цьому розділі лише стаття 72 присвячена місцевим колективам.
«Стаття 72. Місцевими колективами Республіки є комуни, департаменти, заморські території. Всі інші місцеві колективи утворюються законом.
Ці колективи вільно управляються виборними радами в умовах, визначених законом.
Представники Уряду в департаментах і територіях відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль і дотримання законів.»
Крім цього, стаття 34 французької Конституції проголошує: «Закон визначає основні принципи вільного управління місцевих адміністративних одиниць; їх компетенцію і розмір податків.»
Складний процес децентралізації, що розпочався в 1982 році, досить помірно прогресує і поступово зводить нанівець унітаристські традиції, тим паче, що глибока інтеграція в Європі також сприяє широкій децентралізації.
Закони 1982-1983 років, які сформували новий кодекс Франції, ввели принаймні три найбільш важливі нововведення, що різко підняли статус органів місцевого самоврядування:
було встановлено одноманітні правила адміністративного контролю за діями місцевих колективів з боку держави, стосовно рішень всіх місцевих органів, але вже не на предмет доцільності, а лише на предмет законності, причому із застосуванням судових процедур;
префект перестав бути виконавчим органом департаменту як місцевого колективу, його функції перейшли до голови генеральної ради;
принципово змінився статус округу, який до 1982 року був лише громадським утворенням. Після реформи він також став управлятися виборним адміністративним органом.
Найважливішим у Законі № 82-213 від 2 березня 1982 року була норма статті 1, як можна вважати «пусковою кнопкою» процесу децентралізації: «Стаття 1. Комуни, департаменти, регіони є вільно керовані обраними радами. Закони визначатимуть розподіл компетенції між комунами, департаментами, регіонами і державною, а також розподіл народних коштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та передання державних кредитів територіальним громадам; організацію регіонів, статутні гарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання і статут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами та регіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті».
Велика французька адміністративна реформа проводилася поетапно. Черговий етап реформи почався з нових законів від 7 січня 1983 року і 22 червня 1983 року. Цими законами визначався новий перерозподіл компетенції між державою і територіальними колективами на користь останніх.
Сьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Всі ці закони об’єднані в адміністративний кодекс, який є фактично «конституцією місцевого самоврядування у Франції.»
2. Комуни як основна ланка місцевого самоврядування
Комуна у Франції – єдина адміністративно-територіальна одиниця, де немає окремого державного владного органу, тобто теоретично мер у своїй особі поєднує головну посадову особу місцевого самоврядування та представника державної влади. Але щоб уникнути такого поєднання в одній особі функцій державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру, з 1983 року передані до функцій місцевого самоврядування. Тобто роль комуни як державної адміністративної одиниці дуже зменшилася, і вона стала реально автономним територіальним колективом.
Кожна комуна має мера і муніципальну раду.
Важливими елементами комуни як юридичної реальності є: назва, територія, чисельність населення. Оскільки саме ці елементи ідентифікують комуну як окрему, базову ланку місцевого самоврядування, закони передбачають спеціальні процедури можливих змін назви чи території та обов’язків періодичний перепис населення.
Кодекс законів про комуни детально регламентує правила організації і проведення муніципальної ради, в тому числі для забезпечення гласності і відкритості засідань. За законом, засідання ради мають проводитися не рідше одного разу на три місяці. Засідання скликає мер за власною ініціативою залежно від потреби. Він також зобов’язаний скликати засідання ради за вимогою префекта або половини членів ради.
Закон встановлює чисельність муніципальних радників залежно від кількості населення комуни (наприклад: комуна з населенням менш ніж 100 осіб – 9 радників, від 100 до 499 осіб – 11 радників, від 10 000 до 19 999 осіб – 33 радники). Радником може стати будь-який платник податків комуни, але закон встановлює правила не виборності та несумісності мандатів.
Вибори радників проводяться раз на 6 років одночасно по всій країні за мажоритарною системою в два тури.
Повноваження муніципальної ради.
Фінансові повноваження:
прийняття бюджету та визначення ставок комунальних податків;
вирішення питань про необхідність позик;
затвердження звітів про використання бюджетних коштів.
Повноваження у сфері громадських служб. Рада має право:
створювати або ліквідовувати громадські служби комуни (але законом встановлене пене обмеження самостійності щодо певних служб. За законом наявність деяких служб є обов’язковою (похоронне бюро, служби збору сміття тощо). Законом також забороняється створення певних служб (оборони, юстиції тощо) у сферах, що не належать до компетенції комун і суперечать принципу єдності держави).
Надавати допомогу як комунальним, так і приватним підприємствам, але знову ж таки за умов конкурсу та гласності.
Повноваження щодо майна комуни. Майно комуни поділяється на «громадське», тобто таке, що призначене виключно для громадського користування (дороги, цвинтарі, казарми тощо), та майно «приватне», яким комуна розпоряджається на правах приватного власника (ліси, будинки тощо). Громадське майно невідчужуване.
Рада приймає рішення про купівлю, продаж, оренду майна та про віднесення майна до категорії «громадського».
Повноваження у сфері облаштування території та міського будівництва:
Визначає напрямки використання території та принципів міського будівництва;
Розробляє і затверджує між комунальні плани облаштування території (але ця робота проводиться за участю центральної адміністрації, департаменту, округу та інших комун)
Незважаючи на такі широкі повноваження ради, великий вплив на прийняття нею рішень має мер, з іншого боку, муніципальна рада, як будь-який інший орган місцевого територіального колективу, перебуває під адміністративним контролем органів центральної державної влади.
Контроль за діяльністю та рішеннями муніципальної ради з боку представників центральної адміністрації.
Відповідно до закону 1982 року префект втратив право контролю за рішенням ради на предмет доцільності, і хоча за префектом залишилося право контролю рішень на предмет законності, скасування незаконних рішень можливе лише адміністративним судом. Водночас закон зобов’язує раду передавати прийняті нею рішення представнику держави, і рішення ради вважається таким, що набуло чинності, лише після передання його префекту чи су префекту, а також після оприлюднення або опублікування рішення.
У разі необхідності префект обґрунтованою постановою може призупинити діяльність ради на термін не більший за місяць. Про це префект повідомляє міністра внутрішніх справ. Якщо рада не може забезпечити управління комуною, вона може бути розпущена указом президента республіки, коли це схвалено на засіданні Ради Міністрів. Протягом тижня після розпуску ради префект призначає спеціальну комісію у складі від трьох осіб для комун до 35 000 мешканців до семі осіб для комун з більшою кількістю населення. Не пізніше ніж за два місяці з моменту розпуску мають бути проведені нові вибори. Після сформування нової ради комісія припиняє своє існування.