3.1 Непряме оподаткування як пріоритетний напрям в адаптації податкового законодавства
Інтеграційні процеси можуть впливати на економіку країни не лише позитивно, а й негативно. Позитивним є те, що збільшуються розміри ринку (отже, масштаби виробництва й додаткові прибутки від реалізації товарів на зовнішніх ринках, а це актуально для галузей з малою кількістю національного ринку), забезпечуються кращі умови торгівлі, поліпшується її інфраструктура, застосовується передова технологія тощо. Негативний вплив інтеграції полягає в тому, що у відсталих країнах відбувається відплив ресурсів (чинників виробництва) і перерозподіл на користь сильніших партнерів, з’являється реальна загроза потрапити в залежність від несприятливих стихійних явищ, які часом охоплюють світову економічну систему. Маємо на увазі періодичне загострення фінансової нестабільності, збільшення розвитку між країнами-лідерами і менш розвиненими країнами. Подібні потенційні і реальні загрози мають ретельно враховуватися у зовнішньоекономічній стратегії України з відповідним запровадженням механізмів захисту національних інтересів та системи економічної безпеки, адаптованих до умов відкритої економіки.
Адаптація податкового законодавства покликана забезпечити відповідність законодавства з питань оподаткування в Україні зобов’язанням, що випливають з угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським союзом, інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України з ЄС, а також розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення з аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.
Пріоритетним законопроектом з метою гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС є проект Податкового кодексу України.
Пріоритетним напрямом в адаптації податкового законодавства, на якому мають бути сконцентровані зусилля центральних органів виконавчої влади, визначено непряме оподаткування.
Основоположною директивою Європейського союзу щодо оподаткування податку на додану вартість є Шоста Директива Ради від 17.05.1977 року питань гармонізації законодавства країн-членів, що регулює податки та обіг, - Спільна система справляння податку на додану вартість: єдиний принцип визначення суми податку (77/388/ЄЕС).
“ З метою наближення норм податкового законодавства України з питань податку на додану вартість до положень зазначеної директиви пропонуємо:
1. Уточнити визначення об’єкта оподаткування цим податком, а також окремих термінів, які застосовуються в розділі ІV“Податок на додану вартість” проекту Податкового кодексу України.
2. Скоротити перелік пільгових операцій, насамперед за рахунок звільнення від оподаткування операцій, що безпосередньо не пов’язані з соціальним захистом малозабезпечених верств населення, і звільнень, що викривляли умови здорової конкуренції та ставили в нерівні умови платників окремих галузей народного господарства, або тих, що певною мірою розв’язували проблеми, пов’язані з нестачею бюджетних асигнувань на ту чи іншу мету.
3. З метою приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Європейського союзу пропонуємо знизити ставку податку на додану вартість з 20 до 15 відсотків.
4. З метою запобігання зловживань з боку несумлінних платників переглянути порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
5. Адаптувати до законодавства ЄС норми, що передбачають механізм оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Запровадження нового підходу в оподаткуванні ПДВ сільськогосподарських товаровиробників, що відповідатиме положенням Шостої Директиви Ради від 17.05.1977 року, сприятиме загальному зниженню ставки ПДВ, а також істотно спростить і знизить витрати на адміністрування цього податку.”
Треба звернути увагу на наявність значних відмінностей між законодавством України з питань справляння акцизного збору і законодавством ЄС. У європейському законодавстві загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контроль за такими виробами регулюються так званою горизонтальною директивою – Директивою Ради ЄЕС 92/12/ЄЕС від 25.02.1992 року (далі – Директива 92/12/ЄЕС) про загальні домовленості щодо продуктів, які підлягають акцизному збору, та про володіння, рух і контроль за такими продуктами.
Відповідно до вимог Директиви 92/12/ЄЕС передбачається, що виробництво, обробка і зберігання підакцизних товарів, якщо акцизний збір не був сплачений, може відбуватися лише на “податковому складі”. Держави-члени ЄС встановлюють порядок відкриття і діяльності “податкових складів” та затверджують положення про їхніх уповноважених власників – керівників складів, тобто осіб, які відповідають за “податкові склади”. Крім того, Директива 92/12/ЄЕС відповідно до останньої поправки – 2000/47/ЄС вимагає, щоб податкові склади та керівники складів, які мають справу з готовими тютюновими виробами, алкогольними напоями, нафтопродуктами, отримували ліцензію від країн-членів Європейського союзу.
У разі врахування адаптованих до законодавства ЄС положень стосовно виробництва підакцизних товарів на території України тільки на податкових складах, для відкриття яких треба мати дозвіл органу державної податкової служби, правил перевезення підакцизних товарів з наданням фінансової гарантії органу державної податкової служби в Україні буде забезпечена побудова ефективного механізму оподаткування акцизним збором. Водночас запровадження зазначених заходів має забезпечити стабільні надходження від цього непрямого податку до бюджету, його ефективне і просте адміністрування та мінімізацію ухилень від оподаткування.
Так, трансформація податкового законодавства приведе до формування прозорого і стабільного правового поля діяльності платників податків, сприятиме становленню справедливого конкурентного середовища.
3.2 Митна політика як важливий засіб реалізації зовнішньоекономічної політики держави
Спеціалізація національних економік, у тому числі предметна, по детальна і технологічна, потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва і реалізації.
Відповідно до теорії міжнародної торгівлі спеціалізація країни на світовому ринку з певного виробництва експортної продукції дає можливість не тільки реалізувати конкурентні переваги країни, але й імпортувати товари, виробляти які економічно недоцільно.
Інтернаціональні витрати виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва на товари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відносно низький рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції і відповідно нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об’єктивною основою формування митного тарифу.
Митне регулювання містить митно-тарифний та нетарифний компоненти національної зовнішньоторговельної політики. В основі митно-тарифного компонента лежить механізм застосування митного тарифу.
Слід зазначити, що досить часто в економічній літературі такі поняття, як “мито” та “митний тариф” , розглядаються як еквівалентні, адже в такому контексті поняття митного тарифу використовується у більш широкому розумінні – як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком. У таких випадках це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, який за термінологією визначається як “тарифне” регулювання.
Недоліком цих визначень є те, що жодне з них не враховує та не розкриває повною мірою основних функцій, які виконує митний тариф. Функція – це параметр побудови організаційної системи. Функції необхідні для реалізації певних цілей. Доцільно виокремити такі функції митного тарифу:
1. Митний тариф як податок на товари, котрі ввозяться та вивозяться, виконує фіскальну функцію. Митні доходи – одна зі статей доходної частини державного бюджету.
2. Митний тариф як інструмент торговельної політики та державного регулювання виконує протекціоністську, захисну функцію. За допомогою митних тарифів держава здійснює підтримку національним товаровиробникам та відповідним галузям виробництва.
3. Митний тариф, встановлений в умовах, коли існує різниця між національними та світовими цінами, створює ширші можливості для імпорту товарів та виконує стимулюючу функцію.
4. Митний тариф може виконувати стабілізуючу функцію, вирівнюючи умови конкуренції для вітчизняних та іноземних виробників та не створюючи переваг для тих чи інших.
5. Глобалізація світового господарства формує кон’юнктурну функцію митного тарифу, у якій він виступає умовою торгу та ведення багатосторонніх переговорів. У багатьох випадках саме митний тариф є предметом переговорів для отримання торговельних преференцій, пільгових кредитів та взаємовигідних контрактів, потенційних поступок партнерам.
Роль мита в економічному контексті полягає у:
- створенні вартісного бар’єра, який підвищує ціну товару незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;
- стимулюванні державою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств;
- надходженні коштів до державного бюджету країни.
З урахуванням функцій, які виконує митний тариф, можна дати наступне визначення.