Митний тариф – інструмент митної політики в області митно-тарифного регулювання економіки країни, який використовується для реалізації цілей торговельної політики та являє собою зведення ставок мита товарів, котрі підлягають обкладанню, систематизоване у відповідності до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.
Митний тариф виражає сукупність відносин між суб’єктами митних відносин з приводу об’єктів цих відносин. У процесі структурно-функціональної еволюції митного тарифу змінилася й суб’єктно-об’єктивна характеристика.
До появи митниці як державної установи, яка контролює перетин товарів через митний кордон, суб’єктами митних відносин виступали держава з одного боку, та приватні особи, котрі здійснювали переміщення, - з іншого.
У сучасній економіці суб’єктна складова ускладнилася за рахунок додавання митних органів, котрі виконують контролюючу функцію та реалізують митну політику держави. Держава, у свою чергу, здійснює зовнішньоекономічну діяльність та розробляє принципи та цілі зовнішньоекономічної політики. Окрім того, додалися міжнародні економічні організації, котрі займаються погодженням дій країн-учасниць у галузі митних відносин, зовнішньої торгівлі та інших аспектів, які стосуються корегування зовнішньоекономічної політики. Розширився й склад суб’єкті, які займаються переміщенням товарів через митний кордон за рахунок підприємств, організацій, фірм, котрі беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності та взаємодіють зі співробітниками митних органів як на національному, так і на міжнаціональному рівні.
Об’єктами митних відносин виступають товари, транспортні засоби, послуги та інтелектуальна власність, які перетинають митний кордон України.
Виходячи з суб’єктно-об’єктивної характеристики митний тариф відтворює систему багатосуб’єктних та багатооб’єктних відносин.
Більшість дослідників відносять мито до непрямих податків. Мито має багато ознак податку, який визначається як обов’язковий індивідуальний невідплатний платіж, котрий стягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження грошових коштів, які належать їм на правах власності чи оперативного управління, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та муніципальних утворень.
Ознаки податку, які дозволяють відмежувати його від інших обов’язкових платежів:
1. Обов’язковий характер вилучення, котре здійснюється в інтересах усього суспільства в цілому.
2. Односторонній характер встановлення податку, тобто прийняття рішення щодо стягнення податку не погоджується з платником податку.
3. Податок є індивідуально невідплатним, тобто сплата податку платником податку не породжує зустрічних зобов’язань держави здійснити будь-що на користь конкретного платника податку.
4. Законодавча форма відчуження податку, тобто податок може бути стягнутий лише на підставі закону.
5. Перерозподільчий характер податкових платежів, тобто при сплаті податку переходить право власності від платника податку до держави.
6. примусовий характер податкових платежів, тобто якщо платник податку не виконує вимоги закону, до нього можуть бути застосовані примусові заходи.
7. Податки мають абстрактний характер, тобто під час внесення до бюджету вони не мають цільового призначення.
Віднести той чи інший платіж до розряду податків чи зборів можна лише на підставі статті 14 Закону “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251, виходячи з його назви, а в деяких випадках – лише зважаючи на юридичний зміст. Таким чином, платіж, що є податком, може бути названий митом, збором, і навпаки, хоча існують між цими поняттями деякі розходження, зокрема, сплачуючи збір, платник безпосередньо відчуває еквівалентність чи компенсаційність платежу. Еквівалентність митних зборів полягає в оплаті за виконання покладених на митницю обов’язків чи за надання послуг митної справи; податки ж є індивідуально невідплатними. Окрім того, як правило, збори мають цільове призначення та використання.
Таким чином, мито можна визначити як відокремлену категорію, яка поєднує у собі ознаки податку та збору, але має особливості за ознакою стягнення та розподілення.
Відтак мито – це вид обов’язкового платежу за товари, послуги й інші предмети, які переміщуються через митний кордон України, у формі внеску в державний бюджет, передбачений у Законі “Про єдиний митний тариф”.
Змістом митного тарифу є відносини з приводу відчуження частини доданого продукту (чистого доходу) господарюючого суб’єкту, які виникають у наслідок економічної та політичної влади держави для задоволення суспільних потреб за допомогою бюджетного механізму та для захисту вітчизняних товаровиробників.
Форма існування митного тарифу – система економічних відносин з приводу відчуження частини доданого продукту господарюючого суб’єкта.
Форма прояву митного тарифу – компонент у системі зовнішньоторговельного регулювання або інструмент митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Наведені характеристики розкривають зміст митного тарифу як системної категорії економічної теорії. [9. стр.29]
Висновки
Отже, становлення української податкової системи пов’язується із набуттям незалежності нашої країни і відбувалося в дуже складних умовах. Як результат такого стану справ наші досягнення у сфері формування податкової системи оцінюють досить неоднозначно. Зокрема, за роки незалежності відбулися суттєві позитивні зрушення: зменшено кількість податків і звільнень від оподаткування, знижено податкові ставки і розширено базу оподаткування, істотно поліпшилася практика адміністрування податків.
І все ж сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які з високим ступенем впевненості можна назвати системними. Зрозуміло, що за таких обставин ефективність використання податкових важелів залишається неефективною, особливо – з огляду на потенційні можливості їх впливу на процес економічних змін у нашій країні. Це переконує, що податкова система України гостро потребує послідовної й комплексної реформи. Основою реалізації необхідних заходів має стати розширення межі використання тих принципів оподаткування, які пов’язані з фундаментальними вимогами та стратегічними пріоритетами соціально-економічного розвитку країни.
Щодо непрямих податків, то це податки, які визначаються розміром споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у вигляді надбавки до ціни на товар або послугу, і платником яких є кінцевий споживач такого товару або послуги.
Специфічні риси і функціональне призначення непрямих податків:
Ознака сплати: вносить податок до бюджету, тобто є посередником між бюджетом і дійсним платником – одна особа (суб’єкт податку), а сплачує – інша (носій податку або кінцевий споживач).
Спосіб стягнення: за тарифами.
Об’єкт оподаткування: витрати та споживання товарів і послуг.
Джерело сплати: дохід.
Список використаних літературних джерел
1. Бухгалтерський облік і аудит – наук.-практ. журнал, 1/2006.
2. Все про бухгалтерський облік – всеукраїнська професійна бухгалтерська газета, 3червня, 2003р.
3. Офіційний вісник України, 2005, №51.
4. Фінанси України - №9, 2007.
5. Финансовая консультация – всеукраинское издание защиты интересов бизнеса, №21 (235), 2002.
6. Фінанси України – науково-теоретичний і інф.-пр. журнал Міністерства фінансів, 11 (96), 2003.
7. Фінанси України – 10,2003.
8. Фінанси України – 6, 2005.
9. Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. Вип. 5 (60) – К., 2006. – 138 с.
10. Урядовий кур’єр – 3 квітня 2008р., №62.
11. Урядовий кур’єр – 9 квітня 2008р., №66.
12. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. – Податкова система: Навч. посібник – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 331с.
13. Лебедзевич Я.В., Дячек С.М. – Податкова система України. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 216с.
14. Миргородська Л.О. – фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.
15. Олійник О.В., Філон І.В. – Податкова система: Навчальний посібник .- Київ: Центр навчал. літер., 2006. – 456с.
16. Онисько С.М., Тофан І.М., Грицина О.В. – Податкова система: Підручник, 2-ге вид. виправлене і доповнене/ За заг. ред.С.М.Онисько – Львів: Магнолія Плюс, видавець В.М.Піча, 2004. – 332с.
17. Опарін В.М.- Фінанси (загальна теорія): Навч.- метод. посібник. 3-тє вид., без змін. – Київ: КНЕУ, 2006. – 240с.
18. Основні принципи та методи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності – Житомирська облдержадміністрація, головне управління економіки, Житомир, 2006.
19. Ткаченко Н.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. – Податкові системи країн світу та України. Облік і звітність: Навч.-метод. посібник (під загальною редакцією Н.М.Ткаченко) – К.: Алерта, 2004. – с. 554.
20. Чистов С.М. – Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – вид. 2-ге, доповнене і доопрацьоване – К.: КНЕУ, 2005. – 440с.
Додатки
Таблиця 1
| Країна | Особистий прибутковий податок | Подат-ки на прибуток | Внески на соціальне страхування | Податки на споживання | Акцизи | Інші податки | |
| робітн. таслужбов. | підпри-ємців | ||||||
| США | 35,8 | 7,3 | 11,6 | 16,6 | 7,6 | 6,8 | 14,3 |
| Велика Британія | 28,9 | 11,0 | 6,6 | 10,6 | 16,6 | 12,3 | 14,0 |
| ФРН | 27,4 | 4,7 | 15,9 | 18,8 | 17,0 | 9,4 | 6,8 |
| Франція | 11,8 | 5,4 | 13,3 | 27,3 | 18,8 | 8,5 | 14,9 |
| Італія | 26,3 | 10,0 | 6,3 | 23,6 | 14,7 | 10,6 | 8,5 |
| Канада | 40,8 | 6,8 | 4,3 | 9,7 | 13,9 | 9,9 | 14,6 |
| Японія | 26,8 | 21,5 | 10,9 | 15,2 | 4,2 | 7,3 | 14,1 |